Революція Гідності змінила усіх нас. Вона показала – ми є Нація. Нація, про яку писали Шевченко і Франко, на яку чекав Стус, про яку мріяв Бандера, коли казав, що настане час і один скаже: «Слава Україні!», а мільйони у відповідь проскандують: «Героям слава!»
Очевидно, кожен із нас у свій спосіб долучився до цієї Революції. Одні їхали на Майдан, інші збирали кошти і теплі речі, хтось організовував поїздки, хтось «будив» людей. Там, на головній площі країни, в її серці, зустрілися найнебайдужіші. Різного віку, різного статку, різних політичних і релігійних уподобань та сповідань. Але усіх об’єднувало єдине: прагнення змін.
«Набридли – цей бардак, беззаконня, бандитська система. Я сам батько, у мене підростає син. Зараз йому 5, але час летить швидко. І скоро він стане студентом. А в нас різні «беркути», різні каральні органи дозволяли собі піднімати руку на дітей, бити їх. Це неприпустимо! Тому з друзями ми кілька разів їздили на Майдан. Нас збирався великий автобус – і ми, попри різні перепони, які виникали в дорозі, прямували до столиці. Не так за себе, як за наших дітей, за їх майбутнє», – розповідає дрогобичанин Ярослав Дукас.
Йому – 30. Він – людина сімейна, за фахом – інженер. До Майдану жив звичайним, розміреним життям. Після Революції все змінилося. «Тепер ми – інші. Тепер ми не дозволимо зневажати нас, нашу країну», – каже чоловік. З підприємства, на якому чоловік працює, кілька хлопців тепер пішли на війну. Їм допомагають усім колективом. Щомісяця з зарплатні перераховують певну суму коштів, формують передачі, підтримують чим можуть.
«Ті хлопці – наші герої. Вони стоять за усіх нас. Але… Поки ми не очистимо країну зсередини, чекати на зміни не варто. Бо насправді фронт сьогодні не лише на Сході, він також у Києві, в парламенті. Там залишились усі «кивалови», «єфремови», «чечетови» і інша нечисть. Та, яка проголосувала ганебні закони 16 січня і спровокувала таким чином Майдан, спровокувала кровопролиття. Та, яка здає країну сьогодні. Такий парламент не має права на існування. Його треба розганяти!», – ділиться своїми думками, переконаннями майданівець. І переконання його мають чітке підґрунтя. «Знаєте, під час цієї Революції проявилися найкращі, найправдивіші сторони кожного. Ми піднімалися, їхали. Ми стояли пліч-о-пліч, дивлячись в очі оскаженілим «ментам». Пліч-о-пліч з нами стояв наш депутат Роман Ілик. Завжди був поруч. Допомагав в організаційних, різних технічних питаннях, підтримував. Стояв, коли був мороз. Стояв, коли «беркути» йшли просто на нас. Відповідальна, хороша людина, патріот. У його будиночку – громадській приймальні на Майдані – кожен «новачок» отримував необхідну допомогу, підтримку, роз’яснення. Повірте, коли відчуваєш, що не сам, що є взаємопідтримка, що ти – частина великої команди небайдужих, що нова Україна потрібна не лише тобі, а й багатьом-багатьом інших, до маєш численну кількість однодумців – це дуже важливо. Тому більш, ніж переконаний, що новий парламент мають наповнити люди такого духу як наш Роман Ілик: «до глибини кісток» українці, з принциповою позицією і дією. Це дійсно українці» – каже Ярослав Дукас.
Чоловік переконаний: навіть у цей непростий для країни час вибори треба провести. Країну треба очистити зсередини. І дуже важливо, щоб новий парламент став якісно іншим – проукраїнським, пропатріотичним. «Ми переможемо, бо з нами правда і Бог. Головне, щоб кожен із нас усвідомив, що від дії кожного залежить успіх всіх».
На фото: на Майдан Ярослав Дукас їхав, щоб захистити свою родину, змінити свою країну…
Юрій Мацьків, газета «Галицька Зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень