Цими днями минуло півроку, як новообраний міський голова Борислава Володимир Фірман присягнув на Святому Письмі перед бориславською громадою і розпочав формувати владну команду – заступників і виконавчий комітет. Півроку – це приблизно десята частина відведеної каденції. Спадщина від попередньої влади нинішній команді перепала – хіба поспівчувати можна. Та ще й період виборів був надто невдалим, коли у верхах уже розділили «пиріг» державного бюджету. І на цей рік із того «пирога» такому багатому на скарби містові, як Борислав, і водночас доведеному до такого убозтва, до такої руїни, практично не дісталося нічого.
Наш кореспондент із нагоди першого півріччя каденції зустрівся з міським головою і попросив відповісти на низку запитань. Ось ця розмова:
– Володимире Стаховичу, чи задоволені Ви роботою команди в неймовірних труднощах? Півроку тому Ви могли хоча б уявити, що Вас чекають такі випробування? Це видно хоча б по багатьох нерозв’язаних «вузлах» комунальної сфери, по наших дорогах…
– Щодо команди, нею задоволений. А от собою – ні. За натурою я максималіст. Відверто кажучи, гадав, що вдасться зробити набагато більше. Проблем нагромадилося дуже багато, а як їх вирішити — нема готового рецепту. Найбільша проблема – повний розвал комунальної сфери. З’ясувалося, що ми не можемо робити навіть елементарні речі. Наприклад, не маємо чим фрезерувати дороги, нема кадрів, які грамотно асфальтували б їх. А про технічне забезпечення годі й говорити: всю техніку знищено…
І все-таки дороги ми почали робити власними силами. Це для того, щоб кошти зоставалися в Бориславі. Погода, щоправда, не сприяє. Поки що зробили ямковий ремонт доріг на вулицях Т. Шевченка, а далі – Данила Галицького, Шкільній. Постараємося щотижня хоча б по дві машини асфальту укладати на бічні вулиці, бо маємо ще сподівання на програму «Євро-2012» – вона може стати для нас рятівним колом. Принаймні, автошлях вулиць Трускавецької, частини вулиці Володимира Великого, ну а далі – Данила Галицького, Т. Шевченка і С. Бандери, аж до Східниці можуть бути на тому ж рівні, що й між Львовом та Пісочним. У такому разі зможемо вкласти кошти в ту ж розбиту вулицю Дрогобицьку, В. Івасюка – це дорога до хірургії і травматології, бічних «нецентральних» вулиць. Але тут я вжию одну непопулярну фразу: треба трохи потерпіти…
– Другою міською проблемою вже багато років є водопостачання. Чи дали результат часті зміни керівників? За оцих півроку у водоканалі, здається, вже четвертий начальник…
– Так, із водоканалом ми пережили досить-таки складну ситуацію. Певно, найважчим було тритижневе блокування рахунку, через що підприємство не могло розрахуватися з «Обленерго». Добре, що нам допоміг у цій ситуації колишній народний депутат, а нині міністр юстиції Олександр Лавринович.
Щодо частих змін керівників водоканалу. Поки керівником не стане людина, яка не просто працюватиме – горітиме потрібною для міста справою, й далі будемо шукати кандидатуру. На підприємстві немало людей, які з холодком ставляться до виконання обов’язків, вважаючи, що їм належиться зарплата за вихід на роботу. Ситуацію таку потрібно змінити, як і ставлення до роботи в першу чергу, бо водопостачання – стратегічна діяльність, це велика політика місцевого рівня. Адже без води не може бути нормального побуту вдома, умов на роботі.
Хочу підкреслити, що від керівника водоканалу залежить дуже багато. Головне – витримати психологічний пресинг. Адже потрібно навіть воювати із розкрадачами води. Скільки ж бо «лівих» врізок за останнім часом виявлено, як у Бориславі, так і в Східниці. На різних рівнях побутувала напівправда, що старі труби -діряві, як решето, тому й води надто багато пропадає. Але це тільки напівправда, бо надто багато тієї води крали. То ж потрібна зміна психології людей у ставленні до роботи.
– Пане Володимире, напевно, особливих проблем не було б в міської влади, якби в нас були у розпорядженні нормальні кошти. Розгортання виробництва в умовах фінансової кризи — річ примарна. Бюджетний кодекс ударив по підприємництву — за рахунок бізнесу міські фінансові справи не поправиш. Київ і Львів нам особливо не допоможуть. Отже, надія на інвестиційні проекти?
– Я не сказав би, що Київ і Львів нам не допоможуть. У цьому плані в нас є певні напрацювання. Просто бюджетне фінансування здійснюють у другій половині року, а найбільше – в останньому кварталі. Нам пообіцяли кошти в НАК «Нафтогаз України» – п’ять мільйонів гривень, Міністерство вугільної промисловості, особисто Міністр Ю. Бойко, теж обіцяв п’ять мільйонів на розвиток Борислава у зв’язку з підготовкою до 625-річчя міста. У цьому нам допоміг голова облдержадміністрації М. Цимбалюк – він передав наше клопотання до цих високих відомств. Названі кошти теж мають надійти цього року. Нам пообіцяли надати новітнє медичне обладнання. Замовлення ми зробили на вельми велику суму, поки що не називатиму її. Але якщо навіть якась вагома частина перепаде нашому містові, нашим людям – це буде відчутно. Хіба потрібно, щоби стабільною була ситуація в державі. До цього додам, що приїжджав на Львівщину міністр із надзвичайних ситуацій В. Балога, він зацікавився і бориславськими проблемами. І теж пообіцяв виділити на будівництво мосту по вулиці Героїв ОУН-УПА 11 мільйонів гривень. Отже, маємо надії цей міст побудувати вже цього року.
– Щодо мостів Борислава. У редакційній пошті «Нафтовика» є лист, що його підписало більш як сто працівників заводів експериментального і РЕМА. Під час минулої повені за кількасот метрів від уже згаданого стратегічного мосту розвернуло ще один, що зв’язує вулиці Володимира Великого і Губичі поблизу цих немалих промислових підприємств. Яка доля тутешнього мосту?
– Хочу заспокоїти авторів листа й усіх, кого тривожить ця проблема. Ми, так би мовити, упритул займаємося нею. У стадії завершення проектна документація на об’їзний міст, шириною три метри, яким зможуть їздити не тільки легкові, а й вантажні автомашини. Його орієнтовна вартість 280 – 300 тисяч гривень. Міст буде на палях, для того спорудження використають залізничну платформу. На жаль, цього року в нас не дійдуть руки до ще одного мосту – на вулиці Гірній, в Тустановичах. А там – і пожежний полігон, і нафтові об’єкти, і лісництво, і дачні ділянки, і сотні місцевого люду відчувають незручності.
– За останні місяці в Бориславі побували німецькі, польські інвестори. Багатообіцяючі зустрічі з ними дають підстави для оптимізму чи залишилися деклараціями про добрі наміри?
– Наші майбутні партнери зайняті серйозною роботою, результати якої ми невдовзі побачимо. Вирішено питання фінансування, на завершенні – виготовлення проекту будівництва очисних споруд. В умовах нашої держави не все так швидко робиться, на деякі погодження доводилося чекати півтора місяця, але діло просувається. До кінця року нам обіцяють очисні споруди задіяти.
– Пане голово, один у полі не воїн. Як Ви можете оцінити свою команду, якщо трохи детальніше?
– Щодо команди, маю на увазі й депутатський корпус, і виконавчий комітет – я вже говорив: цілком задоволений. У нас нема особливих непорозумінь, хоч гарячі суперечки бувають. Навіть між депутатами-однопартійцями «Фронту змін». Але у суперечці народжується істина. Ніхто не має монополії на істину. І добре, що всі ми це розуміємо. Завдяки цьому на сесіях, засіданнях виконкому розглядаємо і приймаємо багато різних питань, хоча якщо вони «сирі» – відставляємо на доопрацювання.
Багато мені допомагають і депутати обласної ради Володимир Голобутовський та Василь Кочержат. Про Борислав тепер краще знають не тільки у Львові, а й у столиці. В цьому теж їхня заслуга.
– Володимире Стаховичу, серед новостворених комунальних підприємств — «ЕКО-місто». Які його функції? Це що, альтернатива для «КОМ-ЕКО-Борислав»?
– Воно – не альтернатива, але конкурентом для цієї приватної фірми є. А в умовах конкуренції завжди кращі результати роботи, якісніші. В нас непрості стосунки із «КОМ-ЕКО-Борислав», але не тому, що хтось нам чи ми комусь «на мозіль наступили», чи не подобаються чиїсь вуса. Просто ця фірма не виконує рішення виконавчого комітету ще попередньої каденції від 21 липня 2010 року, яким заборонено завозити сміття із Трускавця до Борислава. А ця фірма вперто продовжує порушувати рішення міськвиконкому. І тут виникає проблема: наше сміттєзвалище розраховане на 40 тисяч тонн сміття за рік, а завдяки «старанням» «КОМ-ЕКО-Борислав» виходить 80 – 90 тисяч.
Ще одне: в нас ідуть переговори із трьома зарубіжними фірмами, які готові вкласти кошти в сучасне сміттєпереробне виробництво. А «комеківці» нічого для Борислава не пропонують.
– Пане голово, за останні півроку в місті появилося декілька «гарячих» точок. Це і дитяча бібліотека, і дитяча лікарня, і буквально днями – сьома школа. Як би Ви прокоментували кожну із цих ситуацій?
– Питання з бібліотекою надумане, наші недоброзичливці на ньому спекулювали й донині спекулюють. Причина тут іншого плану. Ми шукаємо зменшення витрат. Це не якась забаганка: нас поставлено в такі умови. В нас тепер така ситуація, що наприкінці року буде не вистачати в межах 11 мільйонів коштів для виплати зарплати вчителям, медикам та іншим працівникам бюджетної сфери, для проплати за енергоносії, які й далі дорожчають. І вже відтепер ми повинні міркувати, як зустрінемо зиму, як завершимо рік. Тому не від добра йдемо на деякі непопулярні кроки, які стараємося обрати якнайоптимальніші. Ми взяли курс на жорсткий режим економії, при цьому не скоротили, крім апарату міської ради, жодного бюджетника. Але ви подивіться, у якому стані бібліотека на Бані. Чи зайдіть у дитячу лікарню. До речі, «Нафтовик» подавав публікацію на цю тему і вам картина зрозуміла. Не можна в такій лікарні лікувати наших дітей. Потрібно шукати інші варіанти. І таких болючих точок у Бориславі немало. Є вони і в освіті. Якщо говорити про сьому школу, в якій я колись вчився, від першого до десятого класу, вона має багаті традиції.
– Сьому школу, коли ще не було гімназії в Бориславі, вважали неофіційною гімназією. Тут були найкращі вчителі. У цій школі вчитися було престижно — звідси найбільше випускників вступало у вищі навчальні заклади…
– Це правда. Школа багато літ була зразковою. Та сьогодні склалося так, що вона заповнена десь на 45 відсотків. Деякі класи в сьомій школі мають трохи більше половини норми. А з другого боку – різні перевірки пригрожують, що закриють гімназію, нинішнє приміщення якої не відповідає ніяким вимогам.
І в нас появилася ідея: оскільки на короткому відрізку вулиць Шкільної і початку Володимира Великого діє три школи, доцільно вчинити так. Залишити сьому школу тільки першого ступеня, себто перші – четверті класи, учні яких стануть майбутніми гімназистами. Вони навчатимуться на першому поверсі, а другий і третій поверх стануть гімназійними. До речі, в гімназії нема ні спортивного залу, ні стадіону, ні майстерень для трудового навчання. А в сьомій школі є. Хотів би нагадати, що років п’ятнадцять тому вже була спроба перевести приміщення сьомої школи під гімназію, але тоді це питання до кінця не довели. Тепер же буде разом 750 учнів, а в кращі часи – більш як тисяча.
Отже, сьома школа стане базовою для гімназії. Вчителів скорочувати не будемо. А теперішнє приміщення гімназії знову стане дитячим садком. 400 дітей міста перебувають у черзі в дошкільні заклади…
– Володимире Стаховичу, напевно, ми не можемо обминути теми співпраці влади і керівників підприємств нафтової промисловості, які є найбільшими донорами міського бюджету. У деяких ЗМІ спекулюють на тому, що стосунки влади і нафтовиків погіршилися. Наскільки це відповідає істині?
– Ми приречені співпрацювати разом. І на місцевому рівні завжди будемо знаходити порозуміння. Але нас болить, що живемо на золоті, а ходимо у злиднях. До цього довела нас економічна політика держави, коли всі зароблені кошти йдуть до центру, а потім представники таких міст, як ми, ходять із простягнутою рукою і випрошують оті кошти на дороги, на комуналку, на соціальний захист людей.
Я інакше й не уявляю собі майбутнього Борислава: тільки нарощення нафтовидобутку завдяки активним пошукам, розбурюванню нових площ, принесе містові минулу славу.
– Що найбільше не вдалося за отих півроку?
– Гадаю, те, що нам не вдалося зробити, аби водоканал запрацював, як належиться, хоч із водою стало дещо краще. Не вдалося знайти серйозної програми з фінансування. Не вдалося зробити міст через Лошань. А найгірше – те, що люди наші не готові до змін, навіть невеликих. У кращому випадку, вони підтримають зміни в сусіда, щоб тільки це не стосувалося їх.
– Як Ви ставитеся до того, що Вас активно «обстрілюють» у деяких засобах масової інформації?
– Я спокійно ставлюся до цього. Як у народі кажуть: «У безплідне дерево каменем не кидають». Якщо критикують, значить, ми щось таки робимо. Хоча критикувати завше легше, аніж «перти плуга». В одній із газет приписали заслугу своєму лідерові-депутатові, буцімто він вибив кошти на спорудження мосту в Бориславі. Але якщо підняти документи, то зазначимо, що депутатський запит обнародуваний 8 квітня цього року, а Львівська ОДА в особі голови М. Цимбалюка подала до Кабміну пропозицію включити міст у Бориславі від 4 березня. ЗІ березня на Львівщині побував В. Балога, міністр МНС, і питання відновлення стратегічного мосту в Бориславі було вирішено остаточно.
На мою думку, дехто вже розпочав підготовку до наступних виборів у Верховну Раду України. Що ж, як кажуть, хай щастить! Але люди в нас навчилися розбиратися, хто працює, а хто користується плодами чужої праці.
– Володимире Стаховичу, що Ви хотіли б побажати всім бориславцям і східничанам на сьогодні, завтра і перспективу?
– Перш за все терпіння, ніколи не опускати руки й вимогливіше ставитися до самих себе. Ніхто, крім нас самих, не захаращує непотребом наше місто. Ніхто чужий не забруднює наші річки. Все-таки будьмо господарями у своєму місті. Ну і маймо терпіння дочекати осені й кінця року. Будемо разом сподіватися, і працювати для цього, аби зримо побачити, чого ми з вами варті і чого досягли.
– Дякую за розмову. Бажаю успіхів Вам і всій команді!
Розмову вів Роман Соловчук, газета “Нафтовик Борислава”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень