Шановні друзі. З приємністю ділюся із Вами частинкою свого творчого доробку. Сьогодні пропоную Вашій увазі частинку творів із моєї юності, вважаю, що в час, коли наближається День Валентина та надворі вже пахне весною, вони для декого можуть бути актуальними. З повагою – автор.
***
Незважаючи на все, я продовжую кохати
І в безсонні свої ночі довго думати й зітхати.
Незважаючи на все, ти залишилась моєю,
Хоч ти тілом десь далеко, все одно моя душею.
Незважаючи на все, зустріч наша неминуча
І забудеться розлука – лиш про це думки жагучі.
День минає, тиждень, місяць, вітер вже роки несе,
Але я тебе кохаю, незважаючи на все.
23.01.1999
***
Прошу, до мене повернися,
Образу ладен я забути
І навіть… навіть зраду твою,
Для того, щоб з тобою бути.
Щоб завжди чути голосок твій,
Щоб бачити вуста і очі,
Твій стан гнучкий, твоє волосся
І серед дня, і серед ночі.
Ти пригадай часи колишні
І перші паростки любові –
Весь світ тримали ми в обіймах
І в поцілунках, в кожнім слові.
Був час п’янкий, був час духмяний,
Та звичка ворогом нам стала
І ти на мить якусь забула…
Забула, що мене кохала.
Я знаю, ти не є щаслива
І як колись, мене кохаєш,
Та через гордість або сором
До мене перша не ступаєш.
Що ж, відкриваю твої двері
І по моїх очах все бачиш,
Ми знову разом, ми щасливі –
І з радості в обіймах плачеш.
23.01.1999
***
Тебе побачив я і зрозумів,
Чому до тебе не кохав нікого,
Бо ти – моя єдиная любов
І видно все це із усього твого.
Волосся твоє, наче ніжний шовк,
Немов та ружа, твоє личко миле,
Як вишеньки, твої палкі вуста,
Поглянеш – прибуває в грудях сила.
Глибини всі – небесні і земні –
В твоїх очах вміщаються, кохана,
Дивитися на тебе кожну мить
Хотів би я від рана і до рана.
Почути хочу я одне лиш „так”,
Дізнатись про взаємність у коханні,
Ми разом будем в цю прекрасну ніч,
Будем разом до самого світання.
Ніколи ще не було почуття
Таке, як необмеженість, велике,
Ми разом будемо усе життя,
Бо поєднала нас любов навіки.
23.01.1999
***
Залишися зі мною, благаю тебе,
Хай не будуть пусті в тебе очі,
Не топчи почуття, що взаємним було,
Пригадай наші спраг нені ночі.
Не кажи, що любов проминула для нас
І що зустріч ця буде остання,
Я прошу – почекай, не відходь, повернись,
Це ж було моє перше кохання.
Справедливий Господь покарає тебе,
Хоч добра тобі тільки бажаю,
А проклін мій з уст моїх не вийде повік,
Бо, як завжди, тебе я кохаю.
Повернутись захочеш – чекаю тебе
Цілий день, цілу ніч, на світанні,
Все у волі твоїй, Я у волі твоїй,
Ти – це моє єдине кохання.
13.03.1999
Дівчино лукава
Дівчино лукава, дівчино зрадлива,
Зустріч наша перша – хвиля нещаслива.
Добре розумієш, що мене не любиш,
Знала ти напевно, що мене погубиш.
Дівчино лукава, було не чекати
І слова кохання було не казати.
А тепер десь інде з іншими ти ходиш,
Хлопців молоденьких із розуму зводиш.
Дівчино лукава, завжди так не буде,
Не до всіх береться та твоя облуда.
Як коса на камінь попадеш, дівчино,
Потече й по твоїм личеньку сльозина.
13.03.1999
***
Не сумуй, моя кохана, тебе не покину
І ніколи не полюблю іншу я дівчину.
Ти до мене посміхнися, любко солоденька,
Притулись до мого серця, дівчино миленька.
Поцілую тебе міцно в личенько рум’яне,
Далі в губки солоденькі, пташечко кохана.
За тобою пропадаю, за тобою гину,
То навіщо мені здалась іншая дівчина.
Лиш одне тебе, кохана, хочу попросити:
Будь зі мною, моя мила, доки буду жити.
19.03.1999
Оксаночко
Оксаночко моя із Закарпаття,
Чекай мене, чекай обов’язково,
Тебе кохаю я, тебе єдину!
Повір мені, повір мені на слово!
Оксаночко, моя чарівна пташко,
Не можу я тепер з тобою бути,
Але тебе, моя ти найдорожча,
Не можу і не хочу я забути.
Оксаночко, вже час той недалеко,
Як знову ми зустрінемось з тобою
І знову ти до мене усміхнешся,
А я візьму долоню теплу твою.
О моя мила! О якби ж ти знала,
Як зустрічі цієї я чекаю.
Оксаночко! Оксаночко! Оксанко!
Кохай мене, як я тебе кохаю!
03.12.1999
***
Припали снігом наші душі,
Снігами серце замело,
Язик і губи заніміли,
Лише в очах ще є тепло.
Твоїх очей проміння ясне
Розтопить лід, розтопить сніг,
Твоя долоня, твої губи,
Твій радісний, веселий сміх.
Тебе душа моя чекає
І виглядає кожен раз,
Ти ж не спішиш, ти зволікаєш,
Бо ще не час, ще прийде час.
Минають дні, роки минають,
Чого ж ти, моя Доле, ждеш?
Але я вірю, сподіваюсь –
Настане час – і Ти прийдеш.
24.12.1998
***
Сонечко моє, до мене притулись
І скажи мені, чого така сумна,
Сонечко моє, прошу, не журись,
Адже в цілім світі для мене ти одна.
Ластівко моя, на мене подивись,
Вір, прошу, мені, завжди довіряй,
Ластівко моя, пташечко моя,
Тебе повік не зраджу – твердо знай.
Квітонько моя, мені ти посміхнись
І на вустах заквітне усмішка твоя,
Квітонько моя, ти мені скажи
Те, чого давно чекаю я.
Сонечко моє, ластівко моя,
Квітонько моя, люблю тебе я,
Я єдиний твій і прошу тебе –
Будь навіки ти моя.
26.12.1998
***
Серце моє лиш для тебе,
Очі тебе виглядають,
Думка моя лиш про тебе,
Губи тебе лиш чекають.
Рано прийдеш ти чи пізно –
Знай, що тебе я чекаю,
Кожного дня й кожну нічку
Долю свою виглядаю.
Серце твоє лиш для мене,
Очі мене виглядають,
Думка твоя лиш про мене,
Губи мене лиш чекають.
Мила, я знаю, що прийде
Наша година, наш час,
Зустрічі день буде святом,
Святом найвищим для нас.
26.12.1998
***
Рум’яне яблучко лежить у листі,
Немов нагадує, що осінь вже прийшла,
Двадцята, двадцять перша, двадцять друга,
А я тебе ще досі не знайшла.
Листок на дереві тріпоче одинокий,
Сильніший вітер – й він уже летить,
Я далі бути в самоті не можу,
Моє серденько ниє і болить.
Сніжинка перша падає на комір,
Нагадує, що вже прийшла зима,
Вдивляюся в обличчя перехожих,
Та серед них усіх тебе нема.
25.09.1999
Життя разом – це не для нас
Тебе я бачу кожен раз,
Але уваги не звертаю,
Чомусь тебе я не кохаю,
Життя разом – це не для нас.
Хоч я сподобався тобі,
Хоч ти за мною пропадаєш,
Але мене ти ще не знаєш,
Вважай – нашкодиш ти собі.
Зі мною зв’яжешся, то знай –
У тебе щастя вже не буде,
Не слухай те, що кажуть люди,
Бо я – це пекло, а не рай.
Життя разом – це не для нас,
Хоч ти цього й не хочеш чути,
Та мусиш ти мене забути,
Для цього вже найвищий час.
01.10.1999
О скільки днів пройшло відтоді
О скільки днів пройшло відтоді,
Коли зустрів я вперше Вас,
Тепер благаю Пана Бога,
Щоб Вас побачити ще раз.
Я знаю, що і Вам є тяжко,
Бо наша думка про одне;
Не цінував тоді я щастя
Й воно покинуло мене.
До Вас не їду, бо боюся,
Що інший вже, можливо, там,
А я то плачу, то сміюся
І шлю листи уявні Вам.
О скільки днів пройшло відтоді,
Як разом з вами ми були,
Та через відданість свободі
Зловити щастя не змогли.
02.10.1999
Варіації на тему кохання
І знов думки мої летять
В той край, де рідко я буваю
І хоч нікого там не знаю,
Та він магнітом притягає.
Напевно, щастя моє там,
Напевно, там кохання моє,
Там ми зустрінемось обоє
І ти подаш долоню свою.
Думки мої летять, спішать,
Тебе побачити бажаю,
Про все, що було, забуваю,
Тебе ж не знаю, а кохаю.
Тебе нікому не віддам,
Тебе ніколи не покину,
Нехай лише тебе зустріну,
Свою найкращу половину.
23.10.1999
Сонет № 1
Звичайна зустріч, будній день,
Але для мене він святковий,
У нього вкласти я готовий
Мільярди радісних пісень.
Усмішка щира, жест простий,
Півсвіту ладен я віддати,
Щоб знову знак цей споглядати,
Який для мене є святий.
Тепер настав вже інший час,
А те, що було, проминуло,
Нема кохання в серці твоїм,
Нема майбутнього для нас,
Ти почуття свої забула,
Лиш тліє іскра в серці моїм.
23.10.1999
Сонет № 2
Прекрасна незнайомко мила,
Мене ти поки що не знаєш,
На того погляд не звертаєш,
Чиє ти серце полонила.
Ти елегантна й величава,
Твій погляд поверх мене лине
У ту незвідану країну,
Де править розкіш, пиха, слава.
Хоч я про все це добре знаю,
Та розказати серцю важко,
Як і кохання загасити,
Бо коли серце вже кохає,
Воно, неначе вільна пташка,
Яка не може в клітці жити.
23.10.1999
***
Місяць новий на небі росте і повніє,
Згодом маліє, тане, стає новий знов,
Час проходить, згоряє, згасає поволі,
Не згасає лиш моя єдина любов.
Кожен день обертається наша планета
І щороку проходить по еліпсу шлях,
Я ж продовжую славити власне кохання
В своїй творчості любій, у своїх віршах.
Люди сексом займаються в цілому світі
І відтворюють знову подібних собі,
Дехто ж хоче впровадити ще клонування,
Я ж присвячую вірш цей, кохана, тобі.
Подивись, моя люба, ми дійсно живемо
І життя в повну силу, кохана, черпай,
Все, що бачиш навколо – це тільки для тебе,
Ти ж для мене – як щастя, як бажаний рай.
05.07.1999
***
Чому мене ти не кохаєш,
Так як тебе кохаю я
І знов обличчя відвертаєш
Від мене, пташечко моя?
Чому не віриш, що кохаю
Тебе я більше, ніж життя,
Невже у серці ти не маєш
Ні крихти цього почуття?
Без тебе жити я не можу,
Тиняюсь всюди сам не свій,
Як привид той по світі ходжу,
Чому ж не віриш ти мені?
Я дати все тобі готовий,
Мене ти тільки покохай,
Скажи одне-єдине слово
І запанує в серці рай.
24.04.1999
Вчасне розлучення
Було й кохання, була й розлука,
Була і радість, була і мука,
Було між нами багато всього,
Але тепер вже нема нічого.
Легенька думка лиш промайнула –
Ти десь далеко, мене забула,
Я теж без тебе живу щасливий –
Тодішній вчинок був справедливий.
Вчасно піти – це є вміння велике,
Іншого кличеш своїм чоловіком,
Жінка, що поруч – це моє кохання,
Згадка оця нехай буде остання.
Пам’ять про тебе у Лету хай кане,
Згадка про тебе нехай не повстане,
Добре, що ми розлучились з тобою,
Добре, що роки спливають водою.
24.04.1999
***
Немає більшого на світі почуття,
Ніж почуття, яке до тебе маю,
Ніколи ще нікому не казав
Я слово лагідне таке „кохаю”.
З’явилась у моєму ти житті
Раптово, наче сонце серед бурі,
Перемінила в свято будні дні,
Ясними поробила дні похмурі.
Любов прекрасна й чиста, як сльоза,
Теплом сердечним наші душі гріє,
Любов, котра освічує нам шлях
Життя разом, життя в реальній мрії.
Немає більшого на світі почуття,
Немає і, напевно, вже не буде,
Любов – це найпрекрасніше, що є,
І добре, як її шанують люди.
24.04.1999
***
Ну і що, що я некрасивий,
Чи у мене душа не така,
Теж хотів би я бути щасливий,
Ти ж висока, вродлива, струнка.
Ну і що, що я небагатий,
Я ж людина, така, як і ти,
Теж хотів би я бути щасливий,
Ногу в ногу з тобою іти.
Ти не думай, що щастя у грошах,
І краса – не найвища мета,
Як не матимеш крихти любові,
То обоє вони – суєта.
Ти була і багата, й красива,
Погляд твій на мені не спочив,
Та тебе вже на світі немає,
20.05.1999
***
Сьогодні зустрічаємось востаннє
І я кажу тепер тобі: „Прощай”,
Для мене ти вже більше не існуєш,
Ти ж пам’ятай, або не пам’ятай.
Мене вже не обходить твоя доля,
Чи буде в тебе щастя, а чи ні,
Для мене найдорожча завжди воля,
Я не люблю каміння на спині.
Пробач, що попередження не було
В цей день знайомства, світло-темний час,
Про те, що дуже скоро розійдемось,
Що не кохання це, а флірт у нас.
Нехай про мене зовсім зникне згадка
Із твого серця, наче сивий дим,
Забудь про мене, все почни спочатку,
Забудь і більше не журися цим.
21.05.1999
***
Зустрілись ми, нарешті, знов після тривалої розлуки,
Змінились ми – і ти, і я, обличчя наші й наші руки.
Лиш очі й погляд ті самі, вони без слів нам все сказали
Про ті часи, що вже пройшли і що тоді ми відчували.
Живемо ми своїм життям, у кожного свої турботи,
Бар’єр, що час його створив, вже неможливо побороти.
Багато можемо тепер одне одному розказати,
Зустрілись ми – і ти, і я, щоб потім знову попрощатись.
07.06.1999
Зерно великого бажання
Зерно великого бажання
Зродило ласку і тепло
І цвіт цнотливого кохання
У небо вітром занесло.
Хоч тіло душу полонило,
Потрапило й саме в полон,
Бо опиратися не в силі
Любові, що манить, мов сон.
Незвідане реальним стало
У час, коли цвіли сади
І небо спраглому давало
Живої любощів води.
Зерно великого бажання
У грунті прагнення зійшло,
Підлите пристрасним чеканням
Любові-мрії плід дало.
23.05.2000
***
Погар червоного вина я випиваю весь до дна
І знов налию й вип’ю, щоб забути
Палку і пристрасну любов, що зігрівала в жилах кров
Й метою мала щастя осягнути.
У цьому світі, де для нас коректор долі – вічний час,
Від нас залежить дуже-дуже мало,
Якби ж у той момент я знав, що щастя своє я втрачав,
Інакше б мої дії виглядали.
Нема для щастя вороття – і знову в тихе забуття,
В повільну меланхолію впадаю,
Це існування – не життя… і запізніле каяття
Тихенько двері серця відчиняє.
01.06.2000
Після зради
Вже вичерпані всі слова,
Нема про що нам розмовляти,
Не хочу після зради я
Нічого чути ані знати.
Як швидко опустів наш дім,
Чужою ти для мене стала,
Здається, що в житті моїм
Ніколи ти не існувала.
Минає ніч у тихім сні
Без пристрасного сновидіння,
Ніколи не потрапиш ти
У мого серця володіння.
Минає мовчки день за днем,
А серце тихе, як могила.
Із нього двері ти зняла
І пусткою його зробила.
04.06.2000
Не вірю
Не вірю я , що ти прийдеш,
Бо надто довго я чекаю,
Не вірю, що знайду тебе,
Бо надто довго вже шукаю.
Не вірю я, що ти будеш
Іще колись в житті моєму,
Не вірю, що колись буду
Щасливий у житті своєму.
Не вірю і не знаю я,
Але надіятися мушу,
Бо й так невіра й незнання
Опанували мою душу.
04.06.2000
Навіщо
Навіщо ти прийшла в моє життя?
Нащо постукала у мою душу?
Навіщо отруїла ти мене?
Навіщо мучитись тепер я мушу?
Навіщо утопила ти мене
У глибині своїх очей прекрасних?
Навіщо ти мене перетягла
З людей щасливих до людей нещасних?
Навіщо ти з”явилася мені?
Нащо мене зробила божевільним?
Навіщо посадила, сміючись,
Того у клітку, хто був птахом вільним?
Навіщо ти понижуєш мене?
Нащо мені смієшся просто в очі?
Навіщо змушуєш мене тепер
Страждати безперервно серед ночі?
Навіщо я тебе так полюбив?
Навіщо тішишся з мого страждання?
Навіщо? – б’ється в голові моїй
Одне-єдине слово-запитання.
05.06.2000
Я боюся полюбити
Я боюся полюбити, я боюся покохати,
Своє серце полонити й душу пристрастю зв’язати.
Я у світі цім безмежнім хочу бути без любові,
Хочу бути незалежним і у вчинку, і у слові.
Отруїтися боюся я отрутою кохання
І боюсь, що обпечуся гранню сильного бажання.
Я боюся полюбити і нічого вже не вдію,
Замість полум’ям горіти – ледь під попелом жеврію.
16.07.2000
Знову і знову
Знову і знову дивлюсь я на тебе,
Знову і знову тебе я цілую,
Ти – моє щастя і ти – моя втіха,
Знаю, що зовсім тебе не вартую.
Знову і знову на вушко шепочу,
Знову і знову тебе обнімаю,
Хочу всім серцем тобі доказати –
Тільки тебе, лиш тебе я кохаю.
Десь заблудилась рука неспокійна,
Ближче до себе тебе пригортаю,
Знову і знову дивлюсь я на тебе,
Знову і знову кажу: „Я… кохаю…”
21.11.2000
Душа бажає
Душа бажає світла і тепла,
Душа бажає чистого кохання,
А ти мою надію підвела,
Принесла тільки розпач і страждання.
Душа бажає радості без меж,
Душа бажає пристрасну взаємність,
А ти смієшся і говориш теж,
Що це всього лиш хвилева приємність.
Душа бажає найпростіших слів,
Душа бажає лагідної ласки
У здійсненні найкращих своїх снів,
У здійсненні омріяної казки.
Хоча не кажеш ти мені „Прости!”,
Любов твоя мені допомагає,
Смієшся тільки наді мною ти
Й над тим, чого душа моя бажає.
03.12.2000
Ненароком
Тебе побачив ненароком і озирнувся ненароком,
Відтоді я спостерігаю за твоїм майже кожним кроком.
Ти ходиш, ніби королева, ти неприступна, ніби скеля,
А я лиш подумки бажаю, щоб ти була в моїй оселі.
Ціну собі ти добре знаєш й мені, на жаль, вона відома,
Та все одно про те я мрію, як ти будеш у мене вдома.
Моє кохання платонічне уже вилазить мені боком,
Я проклинаю ту хвилину, як озирнувся ненароком.
13.05.2000
Тебе я зовсім не кохаю
Тебе я зовсім не кохаю, а ти цього не розумієш,
Надію в своїм юнім серці відносно мене ти лелієш.
Тебе я зовсім не кохаю, а ти цього не помічаєш,
Засліплена любові блиском, за мною гинеш, пропадаєш.
Мені подобається, ясно, твоє гнучке і пружне тіло,
Коли ти поруч біля мене, а я, що хочу, роблю сміло.
Не заперечую, звичайно, що десь-колись тебе бажаю,
Та це всього лиш похіть тіла, тебе я зовсім не кохаю.
Мені байдуже, що ти робиш, чи інший хтось тебе голубить,
У мене ревнощі відсутні – нехай тебе, як хоче, любить.
Усе оце відкритим текстом не хочу я тобі казати,
Було б занадто це жорстоко, не хочу болю завдавати.
Та зрозумій – я не для тебе, бо я, не знаю сам, для кого,
Тебе я зовсім не кохаю, позбудься ти облудства свого.
Мене ти викресли назовсім із списку, що у серці твоїм
І своє коло знов, спочатку кресли без дотику із моїм.
13.05.2000
Це не ти
Це не ти мені снилась щоночі
І на поклик палкий самоти
Відповіла бажанням дівочим…
Це не ти, це не ти.
Не про тебе були мої мрії
У полоні жаги й темноти,
Не на тебе найкращі надії…
Це не ти, це не ти.
Це не ти моя доля єдина,
Та між нами… О Боже, прости!
Та між нами невинна дитина…
Це не ти, це не ти.
Я нестерпно і тяжко страждаю
В цьому світі гріха й суєти
І одне я без сумніву знаю –
Це не ти, це не ти…
22.05.2000
Дурман
На перехресті долей людських,
Посеред тисячі доріг
Побачив я обличчя юне,
Почув дзвінкий, веселий сміх.
Коли вечірнім серпантином
Олімп окутала імла,
Нас двох у далеч невідому
Єдина стежка повела.
Коли ж ліниво й неохоче
Піднявся догори туман,
Я зрозумів, що це лиш всього
Кохання першого дурман.
22.05.2000
Насправді
Здається, що було це вчора, насправді вже пройшли роки
Відтоді, відколи торкнувся твоєї вперше я руки.
Здається, що було це вчора, насправді швидко час спливав,
Роки минули, як тебе я уперше в губи цілував.
Здається, що було це вчора, насправді це було давно,
Тепер сиджу, дивлюсь самотньо у запорошене вікно.
Насправді я один лиш винен, життя своє я змарнував,
За щастям женучись в погоні, любов твою не цінував.
Тебе вже більше не побачу, хоч виглядаю кожен раз,
Бо змарнував я шанс любові і промайнув прекрасний час.
Здається, що було це вчора, насправді вічність вже пройшла,
Коли, обурена безумством, фортуна моя відійшла.
Тепер вже значення не має, все мусить бути так, як є,
Здається, що було це вчора, насправді так воно і є.
29.10.2000
Пригорнися до мене
Пригорнися до мене, кохана дівчино,
Пригорнися й мене зрозумій,
Що люблю я тебе і повік не покину,
Ти – це здійснення всіх моїх мрій.
Пригорнися до мене, кохана дівчино,
Міцно-міцно мене обійми,
В цю спокійну, щасливу і тиху хвилину
Свою душу мені відчини.
Пригорнися до мене кохана дівчино
І завжди ти мені довіряй,
Мить приходить, коли я з тобою полину
У омріяний затишок-рай.
Я щасливий, неначе маленька дитина,
Я щасливий, що любиш мене,
Пригорнися до мене, кохана дівчино,
Бо все решта на світі – марне.
26.03.2000
***
Моя люба, кохана, солодка дівчино,
Я сьогодні тебе покидаю,
Поцілунок жагучий, гарячий, останній
Я на згадку тобі залишаю.
В ньому пристрасть, любов, в ньому ніжність без міри,
В ньому туга моя за тобою,
Ти його пригадаєш, кохана дівчино,
Як, можливо, затужиш за мною.
Так складається доля, примхливая доля,
Що я мушу тебе залишати,
Поцілунок цей свідчить, що я тебе, мила,
Як кохав, так і буду кохати.
Не на тиждень, на місяць чи рік покидаю –
Вже тебе не побачу ніколи,
Розстаємось з тобою, кохана, назавжди,
А серденько у грудях аж коле.
Ти тремтиш, наче пташка, у моїх обіймах
І не хочеться нам говорити,
Знаєш ти, знаю я, що така наша доля
І нічого не можна змінити.
Час загасить вогонь почуття в твоїм серці,
Час загоїть в душі твоїй рани,
Поцілунок на спомин тобі залишаю
Про любов ту, що була між нами.
Моя люба, кохана, солодка дівчино,
Я сьогодні тебе покидаю,
Поцілунок жагучий, гарячий, останній
Я на згадку тобі залишаю.
07.04.2000
Ти не в настрої
Ти не в настрої сьогодні, ти сьогодні, мов тигриця,
Ти несамовито люта, люта, наче та вовчиця.
Хочеш злість свою зігнати, а на кому – то байдуже,
Мов розгнівана пантера, люта ти і люта дуже.
На малесенькі кусочки, як могла б, то розірвала,
Хто попадеться під руки – не з ноги тієї встала.
Як красива ти у гніві – навіть ти не уявляєш
І в такім до себе стані, мов магнітом, притягаєш.
13.05.2000
***
Уже немає вороття до першої любові,
Уже минули почуття і поривання крові.
Той час пройшов, безслідно зник, розвіявся в тумані,
Це зрілості й дитинства стик, це спроба у коханні.
Це все пройшло, давно пройшло, нема що і казати,
Лиш те чомусь, що відійшло, приємно пригадати.
13.05.2000
Сад
Прийшла зима і заметілі
Снігами душу замели,
Як жаль, що те, що ми хотіли,
Ми виконати не змогли.
Як жаль, що все так промайнуло,
Немов ніколи й не було,
Ми в різні боки повернули
Із саду, де усе цвіло.
Хоч час від часу я зітхаю
І оглядаюся назад,
Та достеменно ще не знаю,
Чи ще повернуся в той сад.
Минає місяць, другий, п’ятий –
І повні груди каяття,
Минає сьомий і десятий –
Нема тебе – нема життя.
Я божеволію, дурію,
Я кожен день у тім саду,
Та маю в серці ще надію,
Що знову там тебе знайду.
09.01.2000
***
Куди з тобою ми ходили – стежки давно позаростали,
А де удвох ми говорили – стрункі дерева повсихали.
Де ми стояли із тобою – земля засохла й почорніла,
Де річку ми переходили – в тім місці річка обміліла.
Де я дивився в твої очі – ніяка пташка не співає,
Де цілував вуста дівочі – нечисте там перебуває.
До смерті мучитися буду, ніколи зраду не забуду,
Як колос виросте з полови, повернеться кохання знову.
08.03.2000
Серденько
Я іншій кажу, що її люблю,
Та лиш тебе перед очима бачу,
В вухах моїх дзвенить твій голосок
І швидше б’ється серденько юначе.
Я знаю, що не будеш ти моя
І іншу обнімаю я на людях,
Але перед очима тільки ти
І швидше б’ється серденько у грудях.
Вона мене кохає, знаю я,
Вона, як рибка, біля мене в’ється,
Але змінити я не в силі щось,
Тебе згадаю – швидше серце б’ється.
О серденько! Чого тріпочеш ти?
Чого не хочеш ти спокійним бути?
На всі питання відповідь одна –
Не можу я любов свою забути.
19-23.07.2000
Я пам’ятаю дику ніч
Я пам’ятаю дику ніч,
Нам було жарко, як у танку,
Коли з тобою віч-на-віч
Ми воювали аж до ранку.
Для мене спогад цей – як сон
Про твоє тіло соковите,
Як ти у пристрасний полон
Мені віддалась цілковито.
Я пам’ятаю блиск очей
В блаженстві щастя неземного,
Я пам’ятаю погляд цей
І не забуду я за нього.
Я пам’ятаю дику ніч,
Твоє обличчя пам’ятаю,
Посеред тисячі облич
Тебе відразу я впізнаю.
Не віриться, що це була
Єдина нічка поміж нами
І що розлука розвела
Нас протилежними стежками.
При мерехтінні жовтих свіч
Я згадую свою коханку.
Я пам’ятаю дику ніч,
Хвилину кожну аж до ранку.
07.08.2000
Поміж нами
Бездонна прірва поміж нами, між нами спалено мости,
Ми не побачимось, напевно, ніколи більше – я і ти.
Стіна Китайська поміж нами, високий і гладенький мур,
Розбив усі об нього стріли маленький ангелик Амур.
Та як побачимося знову і будем разом ми одні,
То з”явиться мостина-дошка, проб”ється дірка у стіні.
Хоч поміж нами цілий Всесвіт, незвідані іще світи,
Ми ж можемо за руки взятись, якщо захочеш цього ти.
19.08.2000
Елегія ночі забуття
Спливає літо, наче сон у забуття того, що було,
Відходить тихо у полон до днів, котрі давно заснули.
Посеред тихої пітьми дерева у саду поснули,
Коли ми були ще дітьми, то й зерняток для них не було.
Спливає осінь, наче сон, а може, сном вона і була,
Посеред темряви вікон найкращі мрії вже заснули.
19.08.2000
Твій голос
Посеред тиші мовчазної я голос твій якось почув,
Він розбудив серденько моє і я незвідане відчув.
Серед сонливого туману твій голос ніжно задзвенів,
З моїх очей він збив оману і я, що треба, зрозумів.
Твій голосок мене чарує, веде в закохані світи,
Карета долі шлях торує, а в тій кареті я і ти.
28.08.2000
Сон
Мені приснилась дівчина моя,
Мені приснилась ти – найкраща мрія,
Повільно ти до мене підійшла,
Навколо нас – лиш ящірки і змії.
Навколо нас не було ні душі,
Лиш плазуни гидкі і ядовиті
Та вітер, наче вжалений, шипів…
А ти уста відкрила соковиті
І ними впилась ти в уста мої,
Мене, немов кліщами, обійняла,
У очі подивився я твої,
А змії й ящірки зареготали.
В очах твоїх побачив я вогонь,
В якому догоряло благочестя
І я відчув, що із твоїх долонь
Текло п’янкої похоті безчестя.
Хотів кричати я, але не міг,
Переді мною – тільки твої очі,
Я відчував, що падаю із ніг,
Що роблю те, чого зовсім не хочу.
І раптом я почув страшенний шум,
Немов скрипить і падає смерека,
Мене пронизав електричний струм
Й таку картину я уздрів здалека:
Лежало моє тіло на землі,
Ти ж відповзла в конвульсіях блаженства,
А ящірки і змії у імлі
Звивались в епідемії шаленства.
І я побачив – ти одна із них,
Ти – теж плазун, гидкий і ядовитий.
Замовкло все. І навіть вітер стих.
І спокій наступив несамовитий.
Дивлюся – моє тіло розпливлось,
Пропали десь і ящірки, і змії,
Чомусь у той момент мені здалось,
Що навіть я в душі тебе жалію.
Дивився я на тебе з висоти,
Ти скорчилася й на землі лежала
І я не вірив, що була це ти,
Ти, що мене так пристрасно кохала.
Та поступово розпливлась і ти,
Я сам-один на світі опинився,
На землю грішну я схотів зійти,
Але на півдорозі пробудився.
Не знаю, що показує цей сон,
Для мене дальше ти – найкраща мрія,
Хоч бачив я вже тисячі вікон,
Забуть його не можу і не смію.
03.12.2000
***
Хоч як це не дивно, та я закохався
І пристрасно так, як ніколи,
Вона – молоденька, вона – наче чічка
І ще не закінчила школу.
Хоч як це не дивно, та вогник любові
У серці моїм не згасає,
Даремно прожиті години, хвилини,
Коли її поруч немає.
Хоч як це не дивно, та я закохався,
Радію, неначе дитина,
Що в світі великому, наче безмежність,
Знайшлася моя половина.
Немов повернулися мої шістнадцять,
На серці так весело, втішно,
Бо я закохався, це Я закохався,
Хоч як це не дивно і смішно.
21.09.2000
Блукаю я щоночі, як сновида
Блукаю я щоночі, як сновида
І тільки ти мені перед очима,
Ніхто мені не може дати ради,
А кожен тільки знизує плечима.
Всі кажуть, що тобі я не потрібний,
Всі кажуть – ти мене приворожила,
Немилий цілий світ навколо мене
І тільки ти для мене дійсно мила.
Не можу розірвати я кайдани,
В які ти моє серце закувала,
Не можу душу вирвати із пастки,
Яку для мене ти приготувала.
Блукаю я щоночі, як сновида,
А ти собі, що хочеш, те і робиш.
Любове! Ти лукава і підступна!
Мене ти передчасно з світу зводиш.
27.09.2000
Долоня
Я переверну цілий світ – і це моє останнє слово,
Що віднайду я десь твій слід, знайду тебе обов’язково.
В далеких і чужих світах тебе я також відшукаю –
Я полечу, неначе птах, серед людей ТЕБЕ впізнаю.
Якщо мене в чужім краю ти ненароком не впізнаєш,
Долоню дам тобі свою – про мене зразу ти згадаєш.
На ній є все моє життя, вся моя радість із журбою,
Мені немає вороття без тебе… є лише з тобою!
15.10.2000
Amat, amo, amis
Любив, люблю і буду я любити,
Хоч на взаємність не надіюсь я,
Хоча не в силі тут я щось змінити,
Бо знаю, що не будеш ти моя.
Любив, люблю і буду я любити,
Хоч знаю, що марне це почуття,
Ніколи не захочеш ти в’язати
Зі мною молоде своє життя.
Любив, люблю і буду я любити,
Повторюю, неначе наркоман,
Чекаючи, що й ти мене полюбиш,
Надіючись на цей самообман.
26.02.2001
Чомусь
Чомусь інакше я на світ дивлюся,
Чомусь зима інакша, як усі,
Чомусь частіше я тепер сміюся,
Чомусь веселі миші у вівсі.
Чомусь сміються кури і корови,
Чомусь в усмішці аж розплився кіт,
Чомусь я цілковито вже здоровий,
Чомусь тепер веселий цілий світ.
Бо я зими цієї закохався
І я в полоні цього почуття,
Чомусь ніколи я не сподівався,
Що може так змінитися життя.
26.02.2001
Віднова
О Господи! Прости мені, прости!
Я за гріхи свої відповідаю…
Хоча й не може серденько знести,
Та дальше сатану воно кохає.
Хоч розум і говорить: „ти дурна!
Навіщо ти себе так тяжко мучиш?”
Себе повчати – справа це марна,
Бо серце не заставиш чи научиш.
Переді мною знову ти стоїш,
Красивий, мужній – ідол ідеалу,
Хоча вартуєш всього мідний гріш,
Та кланяюсь тобі, немов Ваалу.
Я хилюся, немов хитка трава,
Мені байдуже, що говорять люди,
Молитви шепчу рятівні слова
І кулаками б’ю себе у груди.
Ти покалічив все моє життя,
Тому мені так тяжко – це я знаю,
Я ж в лабіринті цього почуття –
Водночас ненавиджу і кохаю.
О Господи! Прости мені, прости!
Очисти моє серце від полови.
Одна надія в мене – тільки Ти,
Одне бажання – прагнення віднови…
11.03.2001
Любов
Посеред дикості і люті
Вона як ангел перейшла,
Хоча кохання заслужила,
Але його ще не знайшла.
Мов альбінос серед чорнющих,
Мов зрячий посеред сліпих,
Вона лиш лагідно всміхнулась,
А далі відійшла від них.
І в неземнім зачаруванні
Дивився я на неї знов,
Здавалося, що це є мрія,
А це всього лише ЛЮБОВ.
11.03.2001
Вечір прощання
Прийшов… Постукав… „Добрий вечір!
Поговорити треба нам…
Люблю… Не можу я без тебе…”
Іще один душевний злам,
Іще один удар жорстокий…
„Та як це статися могло?
Я приводу не подавала…”
Чи це реальністю було,
Чи сном? Мовчить лиш той, хто знає,
Стискає зуби від жалю…
Небажане у час цей слово,
Що гори зрушує – „Люблю…”
„На жаль, взаємністю не можу…
Не можу відповісти я…”
Чи ж ти не знав, що ТАК все буде,
Що не буде вона твоя?
А потім бесіда душевна
Не про любов, а про життя,
Розмова на стареньких східцях,
Якій не буде вороття…
Із неба дві зірниці впали,
Та не разом, а по одній,
А я з полегші гіркотою
Стояв, неначе сам не свій.
У думці час я невблаганний
Просив, щоб трохи почекав,
Та він в той тихий, дивний вечір
Немов на крилах поспішав.
Її маленьку теплу руку
Відчув я у своїй руці,
Сльоза бездонна покотилась
По серця зблідлого щоці.
Поговорили – і… „Добраніч…”
І все, крім неї, є моє…
Чи маю ще щось написати?
Та слів попросту не стає.
Немає муки й насолоди
І смак життя мого пропав,
Немає ліків від любові
І сил, щоб іншу покохав.
Немає радості ні смутку,
Нема веселощів, жалю,
Можливо й будуть… Та не буде
Вже слова щирого „Люблю…”
Такої більше не зустріну,
Не хочу зустрічати я,
Так сталося… Чому – не знаю…
Така вже доленька моя…
11-12.10.2001
Запізнення
Я запізнився десь на десять років,
Запізно я тебе в житті зустрів,
Між нами було всього кілька кроків,
До тебе відстань свою я ступив –
Ти це побачила і… дивно стрепенулась,
Не відсахнулась, але й не пішла,
У розпачі ти гірко посміхнулась
І не пішла… І досі не прийшла…
Серед відкритих у житті уроків
Найголовніший свій я провалив,
Я запізнився десь на десять років,
Запізно я тебе в житті зустрів…
13.10.2001
Ти
Мою спокійну і невинну душу
Ти вивела навіки з рівноваги,
Тепер терпіти безперервно мушу,
Просити в Бога для життя відваги.
Моє серденько тихе і сумирне
Заставила калататись сильніше,
Заставила життя забути мирне,
Бо що від тебе в світі цім миліше?
Моє життя – струмок, що ледве плівся,
В бурхливе море ти перетворила,
Я на оману пристрасті повівся,
А ти мене ніколи й не любила.
Зі сну ти долю мою розбудила,
Вона ж за це помстилася, лукава,
Тебе забути я не маю сили,
Тебе любити я не маю права.
15.10.2001
Не сплю…
Не сплю… Не сплю чомусь ночами…
Та як чомусь? Тому не сплю,
Що дальше я її люблю,
Її кохаю до нестями.
Не сплю… Заснути неможливо…
Про неї думаю лишень
І через ніч, і через день,
А що вона? Десь спить щасливо…
Не сплю… І сам я в цьому винен…
І через те, що я не сплю,
Що дальше я її люблю
Ніхто страждати не повинен.
15.10.2001
Осінній епізод
Холодна і похмура осінь, могла би бути й золота…
Чи це мені лише здалося, що ти не та, зовсім не та?..
Пошарпані осінні шати уже не ваблять, не манять,
Тебе не можу я впізнати і струни серця не дзвенять…
Вогка і неприємна осінь, гостріший холод від ножа…
Можливо, це мені здалося, та ти тепер зовсім чужа…
16.10.2001
***
Сумний не має бути християнин,
Тим більш католик… Чом же я сумний?
Чому я ходжу, наче той поганин?
Чого шукаю в самоті своїй?
Чому я кажу, що без неї жити
Для мене мука й плачу, як дитя?
Чому любов заставила тужити,
Заставила страждати без кінця?
Із лабіринту виходу шукав я,
Його ж реально й досі не знайшов,
Ночами думав, мучився, не спав я,
А час ішов, час юності пройшов.
Я знаю: віра гори переносить,
Та як мені повірити у те,
Що лиш одну її кохати ДОСИТЬ?!!
…Не можу навіть думати таке.
Я знаю, що не має сумувати
Католик ревний, але що зроблю?
Не можу я без неї існувати,
Лише її, ЇЇ одну люблю…
16.10.2001
Розпука
Це не страждання, не печаль, це не зітхання, не розлука,
Це не чекання і не жаль, це називається РОЗПУКА.
Це та сльоза, яка горить, в житті людськім найгірша мука,
Це вічність в ту єдину мить, коли у серці є РОЗПУКА.
Її в любові я пізнав – для інших хай буде наука;
Дай Боже, щоб ніхто не знав, чим це насправді є РОЗПУКА.
22.10.2001
Кляте кохання
Коли сонце заходить, тоді вечір приходить,
А душа моя місця ну ніяк не знаходить.
Скільки ж можна благати, як ще маю сказати
Цій душі нещасливій, що не можна кохати.
А вона не зважає, знов, сердешна, кохає
І в засліпленні своїм на взаємність чекає.
Та даремно чекати, ввік цьому не бувати.
Через очі зрадливі мусить вічно страждати.
Коли сонце заходить, тоді вечір приходить,
А душа моя місця ну ніяк не знаходить.
Не поможе благання, знов пекельне страждання,
Знов нестерпне терпіння через кляте кохання.
22.10.2001
Далеко
Далеко та, котра мені близька,
Та втіх собі ніяких не шукаю,
А далі на непевність я чекаю,
На ту, що в своїй грішності свята.
Далеко та, котра мене не жде,
Котра про мене й думати не хоче,
При зустрічі відводить свої очі,
Котра ніколи моя не буде.
Далеко та, що тягне, мов магніт,
Котра ключами серця володіє,
Котра з причини іншої марніє
І для якої я – чужий лиш світ.
Далеко та, котра для мене – все
І для якої я – ніщо в цім світі,
Хоч знаю, що нічого не змінити,
До неї ж думка знов мене несе.
Далеко та, котра не є моя,
Ще не моя й моєю вже не буде,
Котра мені над всі миліша люди,
Далеко нічия і не моя.
01.06.2001
Кумир
„Не сотвори собі кумира”…
А я собі його створив.
Хоч Бога теж любив я щиро,
Її ж я дужче полюбив.
Прости мені, великий Боже!!!
Прости, прости мерзенний гріх!
До чого пристрасть вести може…
Прости! Паду тобі до ніг…
„Не сотвори собі кумира…”
А я собі його створив…
Прости, мій Боже, прошу щиро,
Прости за те, що полюбив…
01.06.2001
Дерево кохання
Віршів багато, а тема одна,
Аж у волоссі блищить сивина.
Тема кохання нуртує, щемить,
Вічністю болю стискається мить.
Серце без щастя, а доля без вух.
„Спокоє!” – кличу, він також оглух.
… Поклик душі, разом з ним поклик тіла,
Так зародилася парость несміла.
Дощик бажань кілька раз покропив,
Вічний грунт часу собою живив.
І вкоренилось у серці повік,
Вже не поможе ніякий тут лік.
Можна зрубати – залишиться пень,
Вночі тектиме живиця і вдень.
Можна палити – та він не згорить,
Тільки задимлює серця блакить.
Може не варто було і рубати,
Треба врожаю було почекати?
Але запізно тепер говорити,
Думати треба, не тільки робити.
Точить коріння хробак каяття,
Але немає назад вороття.
Посеред серця пеньок лиш стоїть,
Дим для очей від живиці як їдь.
Дерево бідне не дало насіння,
Тільки й надії на пагін з коріння…
Тема кохання навіки жива,
Вічно жалить, як жалка кропива!
01.06.2001
Я не повинен думати про тебе
Ліні Костенко з вдячністю
Печальний день печальної зими,
Похмуре сонце і похмуре небо,
Я не повинен говорити „ми”,
Я не повинен думати про тебе.
Люблю тебе, лише тебе одну,
Та мріяти собі забороняю,
Про тебе думку з голови жену
І образ твій з уяви проганяю.
І кожен день для мене – це печаль,
Мені тебе давно забути треба,
Бринить сльозинка в серці, мов кришталь,
Я не повинен думати про тебе.
10.12.2001
Точка зору
Я не люблю любові без взаємності,
Не значить це, що хочу лиш приємності,
Та душу лиш любов така руйнує,
Немає гіршого, аніж любити всує.
10.12.2001
Задумані, зажурені
Задумані, зажурені стоять мої літа,
Проходять тихим маревом і будні, і свята,
Та все чомусь вертається у коло самоти,
В якому сам, як палець, я – і не зі мною ти.
Задумані, зажурені стоять мої літа,
Зникає в тихім шелесті минуща суєта,
Та знову повертається любов-жорстокий сон –
Крихкого мого спокою страшний Армагеддон.
Задумані, зажурені стоять мої літа,
Змішалося незмішане – і злість, і доброта,
Мов Фенікс, виривається і рветься до життя
Любов, котру ховаю я у штучне забуття.
10.12.2001
О. К.
Не горнися до мене, невинна голубко,
В своє серце до мене любов не впускай,
Я зрадливий – хоч можу казати я „любко”,
Та про іншу згадаю… Тож ти не чіпай
Мого серця. Я знаю – воно хоч гаряче,
Та тебе не зігріє, лише обпече,
Я ж не буду дивитись, як, Ангеле, плачеш,
Я тобі не підставлю надійне плече.
Не горнися до мене, невинне ягнятко,
Ти знайдеш сотні тисяч ще кращих, ніж я,
Не піддайся спокусі, моє Ангелятко,
Не піддайся, бо буде провина моя
В тім, що любиш. Отож, ти мене стережися,
Та не бійся, я зла не бажаю тобі,
Ти так міцно до мене, прошу, не тулися,
Стережися! Бо шкоди наробиш собі.
Не горнися до мене, зірничко небесна,
І не вір, як скажу кляте слово „люблю”,
Ти – дитина невинна, прекрасна, чудесна,
Я ж – павук, що у сіті жорстокі ловлю,
Хоч не хочу. Та поки себе контролюю,
То із цноти дороги тебе не зведу,
Та шануйся! Бо як тільки раз поцілую –
Будеш потім моя! Будеш мати біду…
Не горнися до мене, невинна голубко,
Не впускай в моє серце до мене любов
І не вір, як говорю „кохана” чи „любко”,
Бо вуста мої зимні, і серце, і кров –
Все спокійне. Тебе я зовсім не кохаю
І не тішся ти мною, бо це не смішне –
Я тебе обійму, а про іншу згадаю…
Ангелятко моє! Стережися мене.
10.12.2001
Зміни
Ти зачіску свою змінила, але хіба у цьому справа?
Ти серце моє полонила і спокій ти у мене вкрала.
Ти знову в одязі новому, нове взуття на твоїх ніжках,
А я залишив путь відому, йду по оманливих доріжках.
Ти, як весна, цвітеш і пахнеш, щодня інакша ти і краща…
О душе моя! Ти лиш чахнеш, бо від кохання ти пропаща.
10.04.2001
Цінуй
Цінуй того, хто тужить за тобою,
Хто через тебе ходить сам не свій,
Хто душу свою оповив журбою,
Пожертвував життя на вівтар твій.
Хоч можеш ти його й не цінувати –
Любитиме тебе він все одно,
Ти можеш все життя прогайнувати
І золото змінити на лайно.
Ти можеш… Маєш ти на все це право!
Від долі ти володарка сама.
При чім тут я? Хіба це моя справа –
Весела ти, байдужа чи сумна?..
…Цінуй того, хто за тобою тужить –
Його любові ти не відкидай,
Повір, що щастя своє надолужить,
А щастю інших ти не заважай.
18.04.2001
Чи треба?
Чи треба про любов писати,
Коли її ти відчуваєш,
Як починає трепетати
Душа – в той час, коли кохаєш?
Чи треба знову говорити
Про почуття шалене, вічне,
Що серце здатне оповити
У дивне марево містичне?
О ні! Не треба! Це блаженство,
А не обтяжливе мовчання,
Це мовчки бажане шаленство.
Хай згине все! Лише кохання
Нехай залишиться навіки
У моїм серці й серці твоїм
І райські благодатні ріки
Напоять сад, а в нім – МИ. Двоє.
22.04.2001
Ти просто граєшся зі мною
Ти просто граєшся зі мною,
Неначе кішечка грайлива,
Але про інше зовсім мріє
Душа твоя завжди мрійлива.
Хоч на взаємність я чекаю
В своїм опаленім чеканні,
Та не світає в моїм серці
Безхмарне сонячне світання.
Хоч не хотів я полюбити,
Але до чого тут хотіння?
Терпіти мушу за минуле
Незвіданим іще терпінням.
Із мене просто ти кепкуєш,
Ти полюбляєш кепкування,
А я кохаю… Хто ж бо винен,
Що зародилося кохання?
13.03.2001
***
Розумний, але не красивий…
А може, навіть не розумний –
Себе самого вихваляє
Лише хвалько або безумний.
Красивим я уже не стану
І сильно цим переживаю,
Потворну цю краси умову
Постійно всюди відчуваю.
Краса, можливо, світ врятує,
Але мене вона погубить,
Бо некрасивих, хоч розумних,
Тепер ніхто чомусь не любить.
Краса, чарівність, сила, врода –
Усі відносні ці поняття,
Тріски, якими запалити
Все ж легше пристрасті багаття.
13.03.2001
Наркотик кохання
Я ще не пробував в житті наркотика кохання,
До раю пристрасті була б це подорож остання.
Я вже багато пережив, та смак його не знаю,
Хотів би я сказати теж: „Тебе одну кохаю”.
Та страшнувате відчуття падіння у залежність,
Хоча притягує жаги оманлива безмежність.
Переді мною вибір є, та тяжко вибирати…
Наркотик тягне, мов магніт. І рветься дух. Кохати.
20.03.2001
Ти ідеальна
Ти ідеальна, без пороку,
Найкраща серед всіх красунь,
У тебе все чомусь нівроку,
У кожнім серці будиш юнь.
Велична, славна і поважна,
Ти восьме диво серед див,
Для мене завжди недосяжна,
А я вже в пастці – полюбив…
Нехай моя ти і не будеш,
То просто біля мене будь,
Мене ніколи не полюбиш,
Але принаймні не забудь.
Ти ідеальна, вартість твоя
Є вища над моє життя,
Пропаща бідна доля моя
Через всесильне почуття.
23.03.2001
Прилинь
Прилинь, моє серце, прилинь, моя зоре,
Без тебе самотньо і тяжко,
Без тебе цей світ як безжалісне море,
Прилинь же, прилинь, моя пташко.
Прилинь, моя квітко, прилинь, моя люба,
Хай тільки тебе я побачу,
Бо ти – моя втіха і ти – моя згуба,
Нестерпна, жагуча, гаряча.
Прилинь же, мій скарбе, мій котику милий,
Життя мого сенсе і раю,
Хвилину пробути без тебе несила,
Без тебе від спраги вмираю.
28.04.2001
Принц
Можливо, я інакший трохи,
Можливо, принца ти чекаєш,
А те, що принц той не приїде,
Ти і без мене добре знаєш.
Мені до принца так далеко,
Звичайно – я не ідеальний,
Але якось звикають люди
І шлюб – процес такий банальний…
Хоча для мене ти принцеса,
Для інших нею ти не будеш,
Ти згідна на просту буденність,
Та свого принца не забудеш.
Ну що ж, нехай тобі він сниться
Чи на коні, чи на машині,
Щаслива будь, моя принцесо,
Дюймовочко на горошині!
30.04.2001
***
Ми є одне для одного призначені
І це у Божих книгах десь позначено,
І не втікай ти від своєї долі
Та вітер не лови у чистім полі.
Якби від нас двоїх хоч щось залежало,
То ти давно вже іншому належала б,
Я б мав із іншою у шлюбі жити
І мали б ми життя так капарити.
Ми є одне для одного призначені
І це у Божих книгах десь позначено,
І ми разом, разом повинні бути,
Бо щастя так лиш можна осягнути.
13.05.2001
Ти мене ніколи й не любила
Ти мене ніколи й не любила…
Просто я собі щось уявив,
Бо мені в засліпленні здалося –
Любиш ти, тому що й я любив.
Ти мене ніколи не кохала,
За реальність я вважав свій сон.
Ясна річ, куди мені до тебе…
Так, тобі потрібен Аполлон.
Як же я жорстоко помилявся…
Ти любила? І плачевний сміх
Роздирає бідну мою душу,
Винен я! Себе я не зберіг
Від любові, що закралась в серце
Й отруїла все моє життя.
Ти мене ніколи й не любила…
Та назад немає вороття.
15.05.2001
Я хочу бути із тобою
Я хочу бути із тобою
І бачити тебе щораз,
Ділити радість із журбою,
Тривожний і спокійний час.
Тебе я хочу відчувати
Частинкою єства свого,
Себе для тебе віддавати
На вівтар прагнення твого.
Завжди з тобою хочу бути,
Не знаю лиш, чи згідна ти,
Чи зможеш щастя осягнути,
Чи хочеш краще щось знайти?
Твої слова – закон для мене,
Я все зроблю, що скажеш ти,
Я кинусь в полум”я огненне,
Піду в незвідані світи.
Віддам життя своє, як треба –
В безодню пекла я зійду,
Буду шукати кінців неба
І папороті цвіт знайду.
Скажи мені, що ти є згідна,
Та тільки щиро говори,
То втішиться душа свобідна,
Дух піднесеться догори.
А скажеш „ні” – змиритись мушу,
Щаслива будь в житті своїм,
Засмучену навіки душу
Триматиму серед руїн.
Скажи хоч щось, моя кохана,
Мовчанням серденька не край,
Моя єдина і бажана,
Скажи хоч щось, не зволікай.
Я хочу бути із тобою,
Та чи судилося – хтозна,
Край шляху твого нині стою,
Надія в серці лиш одна.
На твою відповідь чекаю,
А ти смієшся і мовчиш;
Ну що поробиш – я кохаю.
О серце! Як же ж ти терпиш!
28.03.2001
Безнадійне кохання
На дружбу лиш надію маєш,
А я на більше щось чекаю,
А ти не бачиш і не знаєш,
Як сильно я тебе кохаю.
Сказати цього не посмію –
Така у мене дивна вдача,
Освідчуватися не вмію,
Хоч серце хоче, тужить, плаче.
Торкнутись хочу, та не можу
Пухкенької руки твоєї,
Лиш подумки дарую рожі,
Тюльпани, канни і лілеї.
Лиш подумки тебе питаю,
З тобою подумки сміюся,
За тебе сам відповідаю,
На тебе подумки молюся.
„Ге! Не тошни!”, – мені ти скажеш, –
Нащо дарма тобі зітхати?”
Своєму ж серцю не розкажеш,
Воно не може не кохати.
29.03.2001
Я надто впевнений
Я надто впевнений для того, щоб знову, знову сумувати,
Бо вже досяг я того рівня, щоб щиро, щиро відчувати.
Прожив багато я на світі, щоб все це, все це говорити,
Нарешті він прийшов до мене – час сильно, сильно так любити.
А уста мої промовляють: „Люблю тебе, тебе єдину! –
В одному можеш бути певна – тебе, тебе я не покину”.
Я надто впевнений для того, щоб знову, знову сумувати,
Пройшли всі пори року разом, прийшла пора, пора кохати.
02.04.2001
Частинка мого життя
Як жорстоко ти зі мною, моя доле, поступила –
Насміялася зі злістю, в ріг баранячий скрутила
Мою душу нещасливу… І заставила страждати
Без упину, без спочинку… На собі волосся рвати
З голови із того жалю, з тої туги… Слів немає,
Щоби краще оповісти, як душа моя страждає
Через неї… Ні, неправда! Бо її вини немає,
В моїх муках сам я винен. Просто розум осліпляє
Біль пекельний… краще б зуби тридцять два боліли разом
І без рук, без ніг ходити, наче та гадюка, плазом,
Бути пострахом для менших і опудалом для старших,
Краще бути прокаженим і, як жид, сидіти в пархах,
Лиш не мучилось би серце з непотрібною любов”ю
І душа не заливалась плачем, змішаним зі кров”ю
У розпуці, у безумстві і у відчаї німому…
Але те, що відчуваю, не скажу ніде, нікому
І ніколи… Це ж даремно… Хто мені хоч щось порадить?
Та ніхто в моєму горі ні краплинки не зарадить…
Буду я людина-маска… Все, не хочу говорити…
***
Попередження для інших: думай перш, ніж полюбити!
08.06.2001
Любов – це вогонь
Любов – це вогонь. Щоб його запалити,
Інколи треба добряче трудитись.
Іноді ж він виникає раптово,
Шириться швидко – й пожежа готова.
Завжди уваги вогонь потребує,
Завжди сидить хтось, його контролює.
Як бездоглядно його залишити,
Може багато він лиха зробити.
Буде вогонь помаленьку згасати
В час, як забути дрова підкладати.
Другом він є, але ворогом стане
В час, коли вітер сильніший нагряне.
В дощ і негоду він ледве лиш тліє,
В спеку бурхливо горить, скаженіє.
Нашу оселю теплом зігріває,
Інколи ж жаром палким обпікає.
Біля вогню добре просто сидіти,
Просто дивитись на нього й радіти.
Може вогонь досить довго горіти –
Більше є грані – буде довше жити.
Тільки не треба бензину давати –
З чарів не буде ніхто щастя мати.
Інколи лащиться, тішиться пломінь –
Так, ніби чути закоханих гомін.
Добре, якщо він горить безупинно,
Власне до тої, що треба, години.
Гірко є бачити попіл зітлілий
В час, коли згасне промінчик несмілий.
Також без диму вогню не буває,
Інколи очі той дим роз”їдає.
А й біля диму приємно є сісти,
Як комарі хочуть зовсім загризти.
Ворог – вода (мокра, люта, холодна),
Хвилькою полум”я знищити годна.
Можна вогонь, як людину, душити,
Дати піску, або чимось накрити.
Любов – це вогонь. Хай горить, не згоряє,
Варто є жити, як він ще палає.
11.06.2001
Лист
Ти поїдеш далеко, у другий кінець України,
Я залишуся сам і ти також будеш там сама,
Але знаю напевно, що будуть такі в нас хвилини,
Коли помисл один, коли думка в нас буде одна.
І не раз, і не два, а сто тисяч разів я згадаю
Не на місяць, чи тиждень, згадаю про тебе на день,
Чи працюю, чи сплю, чи молюся, чи просто гуляю…
Серце моє була для Амура прекрасна мішень.
Ти поїдеш далеко, коли ти вернешся – не знаю,
Ти говориш, що краще тобі б не вертатись зовсім,
Хоч ти цього й не хочеш, тебе все одно я кохаю,
Сенс життя мого в тобі, це точно – і більше ні в чім.
Хоч не любиш мене, але другом своїм називаєш,
Що ж, спасибі й на цьому, це краще, ніж бути ніким,
Знаю я – через іншу ти зовсім причину зітхаєш,
А кохання моє – це для тебе оманливий дим.
А коли ти раптово про мене чомусь пригадаєш,
Знай – за тебе молюся, тобою існую, живу,
Що у серці моїм – й близько того ти не уявляєш –
Це на краще! Не знатимеш, пекло чим є наяву.
Ти не віриш мені, а гадаєш, що я лиш так кажу,
Що це все не настільки серйозно в моєму житті,
Та для щастя твого під машину чи поїзд я ляжу
І валятися буду, як струпавий Йов, на смітті.
Ні, не слухай мене! А живи, як лиш серце бажає,
Повертайся сюди, а як хочеш – в Італію їдь
І не думай про те, як страждання моє виглядає,
Бо я серце своє закую у залізо і мідь.
Хоч не знаю, чи вдасться – щасливим буду прикидатись,
Говоритиму може, що іншу дівчину люблю,
Але з твоїм ім”ям на вустах я буду прокидатись
І страждати, терпіти… Хоч інші гадатимуть – сплю…
Ти звільнися з кайданів, якими тебе оповили,
В ласці Божій, здоров”ї і мирі щасливою будь
І не згадуй про тих, що тебе без надії любили,
Серед них і мене – позабудь, позабудь, позабудь…
28.05.2001
Дружина вірна і кохана
Дружина вірна і кохана – це щастя, Божий подарунок,
Це скарб, від золота цінніший, прекрасний найп`янкіший трунок.
Дружина вірна і кохана – таку зустрінеш рідко-рідко,
Немов кабалістичну книгу, немов релікт – безцінну квітку.
В наш час без сорому й вуздечки асортимент жінок великий,
Та більшість з них на собі має феміністичний знак безликий.
Цей знак фальшивої свободи сім`ю зсередини руйнує,
З емансипацією вкупі шлях до розлучення торує.
Фальшиві нігті, вії, юність у вік „прекрасних” сурогатів
Формують і фальшиві душі вже у дівчаток-ренегатів.
Сім`я і діти – другорядне, а головне – це шик, кар’єра,
Успішність, вигляд, білі зуби, секс без проблем, бой-френд, Рів`єра.
І гороскопи щоб сприяли наступний тиждень спланувати,
І щоб не думати багато, і важко щоб не працювати.
Жінки, жінки! Не розумію, де ж ідеал дружини, мами,
Чом ви природнє й неприроднє перевернули вверх ногами?
Дружина вірна і кохана… Щасливий, як її здобудеш,
Тож бережи, цінуй, піклуйся – і все, що хочеш, мати будеш.
26.03.2007
Ампутована любов
Я не знаю, чи маю любити,
Чи, можливо, забути, забути,
Я не вмію щось в собі змінити
І не вмію інакшим я бути.
Я не знаю, чи вірити маю
Серцю, розуму, думці хвилевій,
Я не знаю, направду не знаю,
Що робити в розпуці миттєвій.
Ампутована моя любове!
Повернись! Чи зовсім не вернешся?
Де знайти ключ цей, магії слово,
За яким ти, Недоле, минешся?
25.02.2003
Я – ніхто
Я – ніхто в твоїм світі шаленім,
Повнім відчаю і божевілля.
Я – ніхто. Ти живеш і без мене,
Я ж згоряю від злості безсилля.
Я – ніхто в твоїм пристраснім світі,
Що людські відкидає закони.
Я – ніхто… Та бажання згасити
Вже не можу й прямую до скону.
Я – ніхто і ніким залишився
В твоїм світі пекельного суму.
Сам я винен – це я помилився…
І від цього я сходжу з розуму.
Я – ніхто… І в пекельній розпуці
Простягаю я руки до неба.
Я конаю, я плачу у муці…
Я – ніхто. Я ніхто є для тебе.
12.04.2002
Моя незнайомко
Моя далека і жадана незнайомко,
Я ще не знаю, хто ти і яка ти,
Хоч я стомився від цілого світу,
Але не стомлююсь тебе чекати.
Моя чарівна і незнана незнайомко,
Я ще не знаю, де тебе шукати,
Я вже не раз в коханні помилявся,
Та рук не хочу і не буду опускати.
Моє майбутнє – так жадана незнайомко,
Я ще не знаю, скільки виглядати
Й куди дивитись за тобою маю…
О незнайомко! Хто ти і яка ти?
12.04.2002
Загублене серце
Я серце своє загубив на життєвій дорозі,
Хоч потім шукав – та ніяк я не міг віднайти,
Отож довелося в якійсь безсердечній тривозі
Вперед у безжальне майбутнє своє мені йти.
Я долю тендітну свою розтоптав ненароком,
Невинність, забруднену порохом, ледь не розбив,
Тепер, як муштрованець, ходжу відміряним кроком,
Неначе безглуздий, що сам собі руки сповив.
Я стиха всміхаюсь без радості і без бажання,
Я серце своє – найцінніший мій скарб – загубив,
Іду по дорозі слідами старого вагання
Обабіч хреста, де єдиний лиш напис „любив”.
14.05.2002
***
Моя омріяна невдала спроба щастя
Спалила серце, розум обпекла
І згасла повністю… Не знаю, чи ще вдасться
Колись добути із грудей тепла.
Немов незаймана, моя проста усмішка,
Що відтерпіла ураган і смерч,
Вона – мій символ, непомітна книжка,
В якій останнє слово буде „смерть”.
Моя обшарпана, незграбна колісниця,
В якій сидять Софокл й Аристофан,
Моє життя – для світу це дурниця,
Так, як і він для мене – це обман.
15.05.2002
Я посію жагу
Я посію жагу – може вродиться, може пропаде,
Може хтось недостиглу її край дороги зірве
І закляття моє – з мого серця ланцюг клятий спаде,
Ну а хтось мій ланцюг, наче ту соломинку, порве.
Я посію жагу і постійно буду поливати –
Хай зігниє вона і ніколи мені не зійде,
Я посію добро і ретельно буду проривати,
Не для мене – для вас хай воно у цім світі зросте.
Я посію тепло – з серця вишкребу крихти останні
І питатимуть люди: „Ой що це? Посіяв це хто?”
Я вночі це зроблю, щоби справитись ще до світання,
Щоби сльози мої і мій біль не побачив ніхто.
Я посію свій сміх – хай засміється інший хтось радо,
Я ж і так не сміюся, ніколи мене не прорве,
Я посію жагу – може вродиться, може пропаде,
Може хтось перестиглу її все-таки ще зірве.
15.05.2002
Гіркота
Гірке розлучення, хоча не було шлюбу,
Гірке розчарування у жінках,
Які для нас призначені на згубу,
На те, щоб блокувати вірний шлях.
Гірке алое, але правда все ж гіркіша,
Гіркіша правда від полин-трави:
Я вже не скажу „моя наймиліша”,
Я „Ти” не кажу, а говорю „Ви”.
Гірке прощання, бо зовсім нема прощання,
Байдужість твоя – це єдиний знак,
Гіркий лиш спогад про моє кохання
І на вустах цей гіркуватий смак.
15.05.2002
Під зоряним небом
Під тихим зоряним небом в літню освячену ніч
Щастя своє шукав я й зустрівся із ним віч-на-віч.
Хоч я його й не розгледів – мене ж впізнало воно,
Мене обійняло ласкаво – і ми злилися в одно.
Воно мене не покине, воно – це частинка моя,
Добре, що в ніч цю чудову вийшов на пошуки я.
Щастя сміється зірками, мов міріадами свіч,
Щастя існує для мене в літню освячену ніч.
Зрада
Зажурилася калина над водою,
Що понищив вітровій її красу,
Затужила стара ненька над бідою,
Що ганьбою вкрили доньчину косу.
Ой не спала, не дрімала опівночі,
Бо донька її в садочок десь пішла,
А доньку звели палкі жагучі очі,
А доньку з дороги юна кров звела.
Ти, калино, над водою не хилися,
За красою сумувати не спіши,
Ой не плач, стара матусю, не журися,
А онука потихеньку колиши.
Знов, калино, навесні красива будеш,
Знов нахилиш свої коси до води,
Ти ж, дівчино, тую зраду не забудеш,
Не затреш у серці спогади-сліди.
Бо любов палка безслідно не минає,
У твоєму серці тлітиме повік,
Але знай, що щастя-спокою не має
Й сина тато, а подружки чоловік.
26.09.2002
Я навчуся
Я навчуся жити без неї,
Я навчуся нормально жити,
Я топтав цнотливі лілеї,
Я топтатиму жар-гвоздики.
Я навчуся бути самотнім
У оточенні жриць кохання,
Я в керенку піду зворотнім –
Без провини і без прощання.
Я навчуся жити сонливо
Й говорити про все двояко,
Розпорошу нестримну зливу
На осінню сльотливу мряку.
Я навчуся в вічі брехати,
Не душею – словом любити,
Треба совість і біль приспати…
Я навчуся… без неї жити.
27.10.2002
Під зоряним небом
Під тихим зоряним небом в літню освячену ніч
Щастя своє шукав я й зустрівся із ним віч-на-віч.
Хоч я його й не розгледів – мене ж впізнало воно,
Мене обійняло ласкаво – і ми злилися в одно.
Воно мене не покине, воно – це частинка моя,
Добре, що в ніч цю чудову вийшов на пошуки я.
Щастя сміється зірками, мов міріадами свіч,
Щастя існує для мене в літню освячену ніч.
Зрада
Зажурилася калина над водою,
Що понищив вітровій її красу,
Затужила стара ненька над бідою,
Що ганьбою вкрили доньчину косу.
Ой не спала, не дрімала опівночі,
Бо донька її в садочок десь пішла,
А доньку звели палкі жагучі очі,
А доньку з дороги юна кров звела.
Ти, калино, над водою не хилися,
За красою сумувати не спіши,
Ой не плач, стара матусю, не журися,
А онука потихеньку колиши.
Знов, калино, навесні красива будеш,
Знов нахилиш свої коси до води,
Ти ж, дівчино, тую зраду не забудеш,
Не затреш у серці спогади-сліди.
Бо любов палка безслідно не минає,
У твоєму серці тлітиме повік,
Але знай, що щастя-спокою не має
Й сина тато, а подружки чоловік.
26.09.2002
Я навчуся
Я навчуся жити без неї,
Я навчуся нормально жити,
Я топтав цнотливі лілеї,
Я топтатиму жар-гвоздики.
Я навчуся бути самотнім
У оточенні жриць кохання,
Я в керенку піду зворотнім –
Без провини і без прощання.
Я навчуся жити сонливо
Й говорити про все двояко,
Розпорошу нестримну зливу
На осінню сльотливу мряку.
Я навчуся в вічі брехати,
Не душею – словом любити,
Треба совість і біль приспати…
Я навчуся… без неї жити.
27.10.2002
Я постараюся це слово не писати
Я постараюся це слово не писати,
П’ять літер цих разом не виводити,
Із думкою про нього не зітхати,
Собі про нього більш не говорити.
Я разом накладу табу і вето,
Нехай душа його постережеться,
Але у оклику „Моя Джульєтто!”
У масці іншості воно прорветься.
Замінювати я його на інші буду –
Розпука, біль, сльоза, стріла, отрута…
Хоч хочу, та ніколи не забуду,
А може, і не хочу я забути.
Я постараюся це слово не писати –
Принаймні менше, ніж у душу воно рветься.
Я постараюся. Поставлю ручці грати.
Як жаль, що їх не вставлю і до серця.
11.01.2002
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень