Якщо вас абсолютно влаштовує усталений стиль життя – чи будете ви його змінювати?
Якщо людина звикла «вирішувати», має зв’язки, знає «ходи» та дуже небідно живе за рахунок цієї своєї «діяльності» – як гадаєте, чи відмовиться вона від цього?
Якщо ви знаєте, що довідку чи диплом ви можете купити, а «якщо що – кум все вирішить» – чи відмовитесь ви від такого «блага»?
Це називається «система». Система, при якій одні звикли «рішати» і брати, а інші – давати, аби лиш вирішено було. А тих, хто незгідний або просто не має що дати, система викидає. Тобто, люди ніби є й, але громадяни вони лише на папері.
А пригадайте 2014-й рік. Після розстрілу на Майдані і втечі Януковича система принишкла. Всі чекали що буде далі. В паніці перебувала уся правоохоронна система – від міліціянтів через прокурорів і аж до суддів. Чиновники-корупціонери подумки вже прощались з насидженими місцями. Але, але… Але затягнулось, притихло, вони вирівняли спини, змінили шапки, стали «непримиренними поборниками зла і палкими патріотами». Словом, вловили тренд та втримались.
І, поза сумнівом, якби не війна з її волонтерами, не активісти з їх принциповістю та не підтримка міжнародних інституцій – все стихло б, повернулося б на круги своя. Адже, погодьтесь, більшості ж не система і Янукович заважали – а обурило побиття студентів. Переважна більшість навіть не вникала, як працює казначейство (а пригадайте – кошти йшли лише по захищених статтях видатків. Все інше – навіть телефонний зв’язок, не говорячи вже про ремонт доріг – банально блокувалось). Більшість не вникала в стан економіки. Більшості було не цікаво як фінансується освіта і медицина, що коїться з золотовалютним резервом та ін.
А потім вибух, Майдан, президент-втікач, міні-перезавантаження, війна. Щит Європи – Україну почало лихоманити. І ось – аби це «розрулити» якось, видерти України зі стану стагнації – допомогу почали надавати міжнародні донори. Зараз не говорю про транші МВФ. Мова йде про гранти громадянському суспільству на своє становлення і свою війну – з всеохопною і всепоглинаючою корупцією.
Кожна свідома людина розуміє: корупція – це теж війна, яка теж пожирає. Рівно так само, як війна на сході. Різниця одна – війна на Донбасі калічить та забирає життя, а корупція знищує душі.
Це душі викладачів, які заліки та екзамени приймають за гроші, які за гроші пишуть дипломні і дисертації… Як наслідок – при надвисокому рівні громадян з вищою освітою – наднизькі фахові знання і вміння. Бо звідки їм взятися – якщо «вчилися» гроші…?
Це душі лікарів, які, якщо не заплатиш, не нададуть допомогу, не врятують.
Це душі правоохоронців, які, замість боротись зі злочинністю, «кришують» наркотрафік і проституцію. Бо ж то є гроші.
Це душі суддів, у яких Феміда за гроші не просто сліпа, а взагалі мертва.
Це душі чиновників,які без грошей видаватимуть вам довідку місяць, або взагалі проігнорують вашу заяву.
Це душі бізнесменів, які, щоб вести власну справу, мають «заплатити» – «криші», податківцям, пожежникам та ін.
Це наші з вами душі, бо якщо у нас занедужає хтось рідний або потрапить у біду – ми смиренно робимо «як усі» – аби лиш врятувати найдорожчих.
І оця вся прогнила система корупційно-хабарницьких вертикалей та горизонталей настільки вросла у наше повсякденне життя, що видерти її звідти – мабуть, навіть важче, аніж перемогти ворога на східних теренах розтерзаної держави.
Втім, насправді, навіть попри те, що система знову випросталась – колосальний прорив уже зроблено. І зроблено його завдяки небайдужості і наполегливості активних громадян України та при підтримці міжнародних фондів.
Це, зокрема, різного роду антикорупційні напрацювання, це поради і методологія, це розписані шляхи покрокової мінімізації корупційної складової при прийнятті рішень, це різного роду просвітницькі програми, актуальна роздаткова література – «посібники борця з корупцією». Це також портали 007.org, e-data, ProZorro. Це насправді дуже і дуже немало! Аби лиш бажання вчитись, користуватись цим, аби лиш «чистоплотність» намірів…
У Дрогобичі Моніторинговий комітет з ранньої протидії корупції напрацював цілий ряд слушних порад щодо мінімізації корупційної складової у владних органах, депутатських комісіях. Але… Усе це не втілюється, не використовується. І якщо ми можемо відмітити те, що чимало з дій влади стало робитись прозоро (достатньо відкрити сайт міськради), водночас ми можемо стверджувати, що далеко не усі двері відкриті. Генплан? Зонінг? Перелік вільних земельних ділянок? Перелік об’єктів комунального майна – яке в оренді чи здається (з вартістю)? План реформування медицини, освіти, житлово-комунального господарства, сфери пасажирських перевезень? Цього, та багато чого іншого в вільному доступі нема. Нема, мабуть, і по факту також. Недопрацювань чимало. Та й одна лишень земельна комісія з її дотепер виділенням землі «під садівництво» і відтак перепрофілюванням чого варта… Є поради як це виправити. А реакції на ці поради – нуль.
31 серпня за сприяння Міжнародного фонду «Відродження», ЛОДА і ДМР у Дрогобичі пройшов Антикорупційний форум. Його учасники поділились власними напрацюваннями, поговорили про проблеми. Усе це добре описано в матеріалах інших журналістів. Я не дублюватиму, а натомість зосереджусь на тривожних дзвониках.
Отож: нещодавно на Антикорупційному форумі у Львові, а тепер на форумі у Дрогобичі довелось почути, як представники влади кидають стріли в бік громадських активістів. Мовляв, чимало з них використовують «бренд» активіста для власних меркантильних цілей. Модно також стало на акції приводити людей в формі, прикриватись АТОвцями для вирішення власних питань. І таких прикладів безліч… Так, це «псевдо». Псевдоактивісти, псевдоукраїнці. І вони дійсно є. І вони дійсно дискредитують громадські рухи загалом. І вони – це загроза, не менша, аніж варвар Путін. Чому? Бо коли голова ЛОДА, мер Червонограда чи Дрогобича розповідають про власні добрі наміри і недобрі наміри активістів, і коли вони цьому мають підтвердження – повірте, більшість схилиться до думки про святість влади і сатанинські наміри активістів загалом. І потім можна тисячу разів говорити про корупцію в чиновницьких кабінетах – та хто вам повірить, якщо клеймо нечистоплотності до громадських активістів уже «прилипне»?
Насправді цікавий форум, на якому було отримано чимало корисної інформації і посібників, змусив змістити акценти публікації. Сьогодні, аби остаточно не втратити здобуде у 2014-му, варто не просто розповідати про напрацювання, звітувати про заходи та ін. Сьогодні надзвичайно важливо апелювати. Ні, не до влади, не до правоохоронців. Скільки б ви не просили людей, звиклих жити в системі, покинути цю систему, це результату не дасть.
Апелювати слід до громадськості загалом, будити її з летаргічного сну байдужості. За прикладами цього сну далеко ходити не треба. Система електронних петицій, Дрогобич, Трускавець. Надважливі питання, які, аби потрапити на сесію, мають в петиції зібрати 150 голосів, цих голосів не набирають. І це – в містах-десятитисячниках!
Апелювати слід також до громадських активістів з проханням про самоочищення. Не влада, а громадські активісти мають назвати імена тих, хто використовує статус ГА для власних меркантильних цілей. Бо якщо цього не станеться – зовсім скоро зокрема на Львівщині громадська активність сприйматиметься не зовсім правильно і адекватно. А цього допустити не можна. Бо якими б добрими чи недобрими були наміри влади і її дії – це потрібно контролювати. Добрі речі підтримувати, недобрі – присікати. В іншому випадку ми отримаємо новітній «СРСР», де інакомислення буде клеймитись.
Отож, по перше, самоочищення.
По друге, системна робота над зміною системи.
Ключовим завданням має стати не одиночна боротьба з одиночними прізвищами, а системна робота над зміною умов і обставин, за яких би ці прізвища просто не змогли працювати і робити те, що робили досі. У новій системі – прозорій і зрозумілій – прізвище чиновника має стати неважливим. Важливою має бути робота і її результат – для села, міста, країни, а не власних котеджів і «Майбахів».
Справжній активіст має включатись власне у цю роботу – розслідуючи реальність, будувати нове, аби старе в умовах нового просто не могло вижити за жодних обставин.
Можливо, написане тут хтось назве утопією. Але й можливість повалення режиму Януковича і Партії регіонів теж колись так називали.
Марія Кульчицька, Медіа Дрогобиччина
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень