Пастор місцевої церкви «Добра Новина» у м. Трускавець, магістр служіння за спеціальністю «Душеопікунство», старший пастор церков Львівської області РЦ ХВЄ «Божа Церква», радіопроповідник та постійний дописувач газети «Добра Новино» розповідає про своє служіння.
– Пасторе Анатолію, розкажіть трохи про себе та про те, як ви прийшли до Бога.
– Я народився на Вінниччині і був останньою, восьмою, дитиною в багатодітній християнській сім’ї. Мій батько був пастором, і з дитинства я ходив на служіння. З п’ятнадцяти років, коли я пішов працювати на роботу, мене почав зваблювати світ, і я не служив нормально Богу. Проте у 20-ти річному віці Дух Святий торкнувся мене по-особливому. Це сталося перед Новим Роком. В мене були зовсім інші думки і плани на подальше життя, але на тій молитві Бог торкнувся мене дуже сильно, і, можна сказати, за 5 хвилин Бог мене повністю змінив. Після цього я відразу отримав покликання і почав служити.
– Сьогодні віруючі батьки особливо хвилюються не тільки за здоров’я і навчання їх дітей, але й за їхнє слідування за Богом. На вашу думку, що вони повинні робити, щоби їхні діти залишилися в церкві і служили Богу?
– Сказати однозначно важко, тому що стикаємося і з таким парадоксом, коли батьки зробили все можливе, але діти все одно полюбили світ, в той час, як деякими дітьми батьки належно не займалися, але вони пішли за Богом. Але це винятки. Бо все ж основа залишається основою. Найбільша помилка, якої часто припускаються батьки, вони думають, що якщо вони служать Богу, то діти автоматично підуть за Богом. Але це, в більшості, не спрацьовує, тому що дітьми потрібно займатися. Я думаю, основне, щоб батьки були друзями для своїх дітей. Не просто батьками, а друзями, щоби вони могли відкритися вам, навіть коли вони в чомусь не праві, коли вони согрішають. Щоби вони могли з вами порозмовляти, якщо вони влюбилися, якщо в них щось не виходить в школі, якщо отримали погану оцінку і т.д. Бо коли вони знають наперед, як ми себе будемо вести, вони не відкриваються. А коли діти не знайдуть підтримки в сім’ї, тоді, звичайно, їх почне цікавити вулиця. Моя порада – стати друзями для дітей, молитися Богові і показувати власний приклад. А коли діти вже відійшли від Бога, то найкращий варіант, я думаю, перевірити, в першу чергу, себе і покаятись в тому, що було зроблено не так, в тому числі покаятися перед самими дітьми, і вже починати працювати по-іншому. І я думаю, що кожну дитину, в серці якої посіяне Слово Боже, Він приведе до Себе. Просто потрібно прийняти правильну позицію, позицію смирення, виливати серце перед Богом, а з дітьми вести себе нормально, поважаючи їх, їхній вибір, благословляючи їх, і прийде день, коли Господь всі ці поразки оберне в благословення.
– Ви народилися на Вінниччині. Що пов’язало вас з Трускавцем?
– Ще у дитинстві я думав, що ніколи не запишу своє рідне місто. Але коли я покаявся і навернувся до Бога, невдовзі познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка була з Дрогобича, і я зважився на переїзд. Коли я від’їжджав, то моя мати не хотіла мене відпускати. Але Бог дав їй слово благословити і відпустити, бо він їде не просто так, а для служіння. І коли я сюди переїхав, я ходив на служіння, згодом почав проповідувати, а ще через якийсь час в церкві піднялося питання про рукопокладення дияконів. Ми іще з одним теперішнім служителем відправилися на навчання в коледж. А коли повернулися, нас руко поклали в диякони. Це було 20 років тому. Пройшли роки, і Бог покликав мене до пастирського служіння. Я, звичайно, дуже не противився тому баченню з небес, бо відчув його серцем, мав відкриття від Бога, а також підтвердження від інших людей в Церкві. Тому це для мене було певною підтримкою, і я почав служити. Так виявилося, що тут я знайшов не тільки свою половинку, але й служіння в плані Божому.
– Сьогодні багато людей стверджують, що Церква спить. Яким ви бачите стан сьогоднішньої Церкви загалом?
– Звичайно, треба признати факт фактом, що є багато гріха в Церкві, є багато неправильних речей, але є і друга сторона медалі. Колись Церква була малочисельна, а зараз є тисячні церкви, і тому пропорційно, звичайно, є в цих Церквах і люди, які бояться Господа і служать Йому щиро, і є багато фальшивих людей. За Ісусом також ходило багато людей. Юда був одним із апостолів і став зрадником. Проте я не можу сказати однозначно, що все так погано.
Я бачу, що намножується Царство Боже, я бачу, що Церква Божа шукає Бога. Мені часто говорять, що я не бачу, що робиться. Я бачу, що робиться, але ж ми не покликані сьогодні сіяти смуток і невірство в людей, які шукають Бога, або, бачачи як одна людина грішить, зробити висновок, ніби всі люди в Церкві грішать. Написано в Біблії: «Неправдивий – нехай чинить неправду ще, і поганий – нехай ще опоганюється. А праведний – нехай ще чинить правду, а святий – нехай ще освячується!» Колись я мав відкриття від Бога про Церкву. Бог мені сказав: «Ти не маєш права принижувати Мою Церкву. Я працюю в Своїй Церкві. І коли ти приходиш до Церкви і розставляєш все по-своєму, то ти принижуєш владу Духа Святого». Навіть в найважчі часи, коли ми читаємо послання до семи церков, Бог казав, що є люди в білих одежах. Навіть коли Іллі здавалося, що він залишився один, і він плакав перед Богом, то Бог відповів йому: «В мене є сім тисяч людей, які не схилили коліна перед Ваалом». Ілля цих людей не бачив, він їх не знав. Але Бог їх знав. Так само і зараз. Є ще багато людей, і їх Бог бачить, які не схиляють коліна перед гріхом. І навіть якщо ми спостерігаємо, що любов захолола, то все одно це ще не кінець Божої Церкви. Кінець Божої Церкви буде прекрасний: Бог її підніме, очистить, обновить, об’єднає і виллє на неї Свій Дух. Я вірю в це і бачу це в Писанні.
– Сьогодні дуже багато людей відвідують Церкву, але є дуже малий відсоток активних в Церкві. На вашу думку, чому більшість людей не активна? І як стати активним в Церкві?
– За статистикою, навіть в самих кращих церквах, де працює багато служінь, 20% людей виконують роботу всієї Церкви. Можливо, цифра сягає десь 30%, 40%, але я думаю, що це стається через те, що
саме ті, які мають декілька талантів, вони їх і реалізовують. Мені здається, що проблема більшості людей, які мають бодай один талант, в тому, що вони його не зауважують. І виходить, як в тій притчі, коли ті, які отримали 3 і 5 талантів, набули ще, а той, який отримав один талант, закопав його, вважаючи, що це нічого не варте. Хай пастор проповідує, а в мене немає таланту євангелізації, хай євангеліст євангелізує – і таким чином навіть той один талант вони закопують. Кажуть, що не помиляється той, хто нічого не робить, але мені здається, що це сама велика помилка. І тому навіть той один талант потрібно знайти, адже немає посторонніх людей в Царстві Божому. Немає такого, що Бог покликав просто в нікуди. Він вийшов, каже притча, і наймав робітників. Навіть тих, які прийшли останні то Він їх покликав і сказав іти працювати до виноградника одну годину по мірі сил дару Христового.
– Людина стала на служіння, повна ейфорії. З якими труднощами доводиться зустрічатися служителю, з вашого досвіду?
– Ісус Христос сказав дуже конкретно: «Коли зі Мною терпите, зі Мною і прославитесь». Я думаю, що служитель не може бути успішний, якщо він в своєму житті нічого не пережив. Треба і Бога чути, і пережити щось в житті, щоб могти розуміти інших людей. Тому в свій час виникають свої проблеми, чи то гордість, чи то бажання панувати надлюдьми, і завжди потрібно здавати екзамен. Люди часто забувають, що ми – пастухи, просто наглядачі, і це не наша (Церква. Апостол Павло чітко казав: «Пасіть Боже стадо, яке власною кров’ю набув собі Христос». Труднощі бувають різнопланові. На даний час я бачу, що коли серце людини не зцілене, то рано чи пізно це вилізе боком. Такі люди переважно хочуть або панувати над Церквою, або вони не мають відкриття і не знають, що робити, тому ними всі керують. І тому нам, пасторам, потрібно пам’ятати, що над нами є Бог і Він керує. І тоді, коли легко і просто, і вся Церква іде вперед, навіть тоді треба пам’ятати, що це не ми, а Бог. Це не наша мудрість, а Божа. І тоді, коли настають проблеми, і ми думаємо, що Бог нас залишив. Я думаю, в цей час треба пам’ятати, що Бог все таки далі є Господарем Церкви, і Він може навіть з пороху все відродити. Навіть тоді, коли здається, що все розвалилося, Він може все воскресити. Біблія каже, що Він може називати неіснуюче існуючим. Нам, пасторам, потрібно просто смирятися і просити в Бога за народ. Нам треба захищати Божий народ, навіть коли вони грішать, падають, нам треба захищати перед Богом – тоді наше серце насправді пастирське.
– Ваші цілі стосовно служіння на близьке майбутнє, стосовно Церкви.
– Я стараюся більше часу приділити лідерам, підняти служителів, підняти людей, які зможуть служити іншим. Адже Ісус також служив тисячам людей, але проводив більше часу з учнями. Він знав, що в один із днів Його не стане, а тисячі людей будуть далі на землі. Але хто буде їм служити? Кілька років тому Бог мені показав, що потрібно готувати людей, лідерів, не тому, що я старий, не тому, що я не хочу служити, але тому, що я не зможу сам справитися зі всім. Якщо ми віримо в пробудження, то ми повинні готувати людей. Бо Бог дасть нам стільки людей, скільки ми зможемо прийняти, скільком ми зможемо допомогти. Якщо ми не зможемо людям допомогти, безглуздо Богу давати нам їх, тому що вони все одно повернуться в світ. Тому я думаю, що сьогодні нам, служителям, час готувати і самих себе, і готувати інших людей поряд з собою, щоб вони були не просто прихожанами, а стали служителями для інших. Церкву треба любити, людей треба доглядати, служити їм, відвідувати, молитись, але приділяти більшу увагу лідерам. Це справді велике діло, коли є люди, які можуть нести служіння, брати відповідальність. Я думаю, що це час, коли служителі повинні підготувати лідерів. В Біблії написано: «Кінь готовий на день бою, але перемога від Господа». Отже, якщо ми віримо в перемогу від Господа, треба просто приготувати коня. Так, перемога прийде від Господа, але в нас повинні бути люди, служителі, які б могли взяти відповідальність за людей.
– Дуже дякую, пасторе Анатолію.
На фото: пастор Анатолій Кузьмич (крайній справа) разом із пастором Володимиром Кузьмичем (зліва) та поетом, композитором і співаком Олегом Майовським (в центрі).
Спілкувався Валентин Опря, газета “Добра Новина”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень