Частина І. Народний контроль
Восени минулого року мною було оприлюднено та доведено до громадськості (інтерв’ю телеканалу «Алсет») інформацію про те, хто з депутатів Стебницької міської ради та їх близьких родичів отримав земельні ділянки під садівництво поза чергою. Мова йде про депутата від ВО «Свобода», члена земельної комісії Стебницької міської ради Миколу Ранівського, а також депутатів Юрія Івасівку, Василя Карабана, Андрія Пукала та ін. В прямому ефірі мною було озвучено (зачитано) рішення про виділення земельної ділянки під садівництво площею 1008 кв. м. на вул. В. Великого у Стебнику дочці депутата Миколи Ранівського Неїлко Лілії Миколаївні.
Мова йде про вільну землю, де стебничани без відповідних дозволів тривалий час вели городництво. А в 2013 р. депутати Стебницької міської ради вирішили прихопити цю земельку, надавши рішенням сесії земельні ділянки собі, своїм родичам та підставним особам. Нагадаю, що тоді виник великий скандал, втрутився навіть тодішній народний депутат від Дрогобиччини Роман Ілик і справа набула широкого розголосу. Про цю резонансну справу писали в ЗМІ, а детальніше подивитися в Інтернеті репортаж «Стебник в центрі уваги: депутати привласнюють землю» можна за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=QhjAGLBhdWA. Там зокрема активіст ГО «Воля громади» Роман Уневич дає чітке роз`яснення того, що ж відбувалося, в другій половині репортажу є і мої пояснення. Отже, стебницька влада каденції 2010-2015 рр. вже «прославилася» цим земельним дерибаном. Завдяки ЗМІ громадськість Стебника отримала інформацію про те, що їхня земля безкоштовно переходить в руки конкретним депутатам, які так багато обіцяли зробити для громади, а в результаті подбали тільки за себе.
Розголос та оприлюднення інформації, очевидно, не входили в плани тих, хто поклав око на стебницькі землі. Один з депутатів, Микола Ранівський, вирішив навіть позиватися в суді про захист честі, гідності та ділової репутації. 5 листопада 2014 року він звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду, в якому просив суд зобов’язати відповідача, юриста ТОВ «Сапсан» Тараса Остап’юка (тобто, мене) спростувати відомості, оприлюднені в місцевих засобах інформації та місцевому телебаченні, які нібито не відповідають дійсності і нібито порочать його честь та ділову репутацію. Також пан Ранівський просив суд стягнути з Тараса Остап’юка 20 тисяч гривень за спричинену моральну шкоду.
Депутату М. Ранівському (член ВО «Свобода») не сподобалися мої слова: «Деякі депутати взяли земельну ділянку на себе, деякі поступили трохи хитріше. Наприклад, Ранівський Микола Миколайович не оформляв напряму на себе, він взяв під свою дочку, її прізвище було дівоче Ранівська, тепер вона Неїлко. До речі, адреса проживання їх є Грушевського, 12 кв. 50, вона є та ж сама, що і його донька, яка отримала земельну ділянку у власність». В позові М. Ранівський зазначав:
1. В 2010 році він обраний депутатом Стебницької міської ради. Нещодавно від знайомих дізнався про те, що відповідач неправомірно на зборах депутатського корпусу Стебницької міської ради негативно звинувачував його в тому, що він незаконно допоміг своїй дочці Неїлко Л.М. отримати для себе земельну ділянку. Вказує, що зазначена інформація не відповідає дійсності, позаяк рішення про виділення земельної ділянки приймається не ним особисто, а колегіально на пленарному засіданні сесії міської ради.
2. До отримання дочкою земельної ділянки не має жодного відношення, вона її отримала на загальних підставах згідно поданої нею і нею ж написаною заявою.
3. Про те, що Л. Неїлко подала особисту заяву про виділення їй земельної ділянки, він довідався лише під час того як дану заяву, серед інших аналогічних, розглядали на земельній комісії.
4. Відповідач принизив депутата в очах односельчан, підірвав його ділову репутацію. «Зараз на вулиці, при моїй появі, я звернув увагу на те, за моєю спиною перешіптуються, напевно обговорюють почуте в виступі відповідача по телебаченню», – пише в позовній заяві М. Ранівський і додає: «Я такої наруги над своєю особою зі сторони відповідача терпіти не можу і не хочу. З якою метою він це зробив, я не можу зрозуміти. Однак здогадуюся, що все це зроблено з однією метою: дискредитувати мене перед майбутніми виборами до місцевих рад і щоб люди більше не вибрали мене депутатом».
При читанні цього тексту мимоволі згадуються слова Джеймс Фріман Кларк: «Політик думає про наступні вибори, а державний діяч – про наступне покоління». На жаль, політиків у нас хоч відбавляй, а от державних мужів…
Позивач М. Ранівський просив допитати в судовому засіданні свідків Вариводу Миколу Зеноновича, Дмитріва Володимира Зіновійовича (обидва – депутати Стебницької міської ради) та свою дочку Неїлко Лілію Миколаївну. Він долучив до матеріалів справи характеристики про те, «який він класний пацан» – від Стебницької лікарні, де він працює на посаді інженера, та з Стебницької міської ради. В характеристиці з Стебницької міської ради зазначається, що «Ранівський М.М. обраний депутатом Стебницької міської ради в 2010 році по одномандатному мажоритарному виборчому окрузі № 10 від ВО «Свобода». За час роботи в раді проявив себе дисциплінованим, цілеспрямованим депутатом, завжди відстоював демократичні та проукраїнські позиції. В роботі земельної комісії брав активну участь, відстоював справедливість і чесність при розгляді земельних питань…» Під цією характеристикою, написаною у кращих радянських традиціях застійної доби, стоять підписи міського голови Стебника Пецюха В.Ф. та секретаря ради Івасівки Р.А.
Автоматизована система документообігу суду призначила дану справу до розгляду судді Івасівці А. П., який 6 листопада виніс ухвалу про відкриття провадження і призначив справу на 17 листопада 2014 року. Однак на даному судовому засідання я як відповідач висловив мотивовану недовіру судді через те, що я також висловлювався на адресу депутата Стебницької міської ради Івасівки Юрія Орестовича, а він являється родичем цього судді і це перешкоджає об’єктивному та справедливому розгляду справи. Суддя відвід задовільнив (питання відводу – це вже глибокі подробиці, але це показує наскільки все сплочено, схвачено і що це є боротьба із системою) і справа попала на розгляд голові суду Хомику А.М.
Кілька разів приходилося переносити судові засідання з метою уточнення позовних вимог позивачем. В позові має чітко зазначатися, які слова відповідач має висловити для спростування неправдивої інформації, де ця інформація (спростування) має бути поширена, як і скільки разів і т.д. Цього уточнення не було зроблено і до апеляції.
На судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, зазначив, що наділення його дочки земельною ділянкою було ще до Майдану і воно є законним. Повторив, що він до цього ніякого відношення не має, він не знав, що вона написала заяву на виділення земельної ділянки, дізнався про це аж на земельній комісії, членом якої він являється, хоч і проживають в одній квартирі. Обурювався – яке відповідач має право розголошувати адресу проживання, хоча згідно чинного законодавства України адреса проживання не належить до конфіденційної інформації, тим більше, що мова йде про публічну особу – депутата.
Хоча М. Раніввський є і депутатом, і представником ВО «Свобода», однак він не зміг відповісти на моє запитання – який принцип, яке положення прописано в діючій Програмі ВО «Свобода» (програма захисту Українців) щодо розподілу земельних ділянок. А там в ч. 1 п. 23 чітко зазначено: «Дозволити право власності на землю лише на присадибні земельні ділянки та ті, що перебувають під житловими будинками й іншою нерухомістю». Виходить, що саме наділення вільної земельної ділянки під садівництво в межах міста не відповідає партійним засадам ВО «Свобода»…
На моє запитання чи голосував п. Ранівський за виділення земельної ділянки своїй дочці він відповів: «А як я міг не голосувати, проголосував «ЗА». Він навіть не підозрював, що тим самим підтвердив порушення ним 3 (трьох) законів! Річ в тому, що в законодавстві України в рамках євроінтеграції появився ще один антикорупційний термін – «конфлікт інтересів». Суть його полягає в тому, що в даному випадку депутат не мав права брати участь в розгляді заяви від своєї дочки, а мав заявити про наявний конфлікт інтересів (один інтерес – депутатські повноваження в інтересах Стебницької громади, другий інтерес – майновий, набуття у власність дочки земельної ділянки). Тут проглядається аналогія із інститутом суддівського самовідводу.
Але повернімося до подальшого перебігу судового процесу. Відповідач (Остап’юк Тарас Васильович, тобто я) звісно ж позов не визнав, а зазначив:
1. Інформація щодо розподілу державного чи комунального майна, в тому числі землі, не може бути обмежена в доступі.
2. Висловлювання стосувалися не приватного життя депутата, а його депутатської діяльності.
3. Метою висловлювань не було принизити честь та гідність депутата Стебницької міської ради М. Ранівського, а висвітлити проблему розподілу земельних ділянок в Стебнику та те, як депутатський мандат впливає чи не впливає на можливість отримання земельної ділянки.
4. Вільні земельні ділянки, які виділялися під садівництво, потім продаються – ось такий бізнес роблять депутати.
5. Депутат, якщо він обирався і давав певні обіцянки своїм виборцям, став публічною особою і виставив себе на публічне обговорення, тож повинен бути готовим до критики щодо його діяльності. Межа критики щодо нього є значно ширшою ніж щодо пересічної людини. Право на висловлювання щодо діяльності представників влади є одним із головних принципів демократії.
В судовому засіданні я представив копію протоколу № 27 від 12.06.2013р. засідання земельної комісії Стебницької міської ради, в якому зазначалося, що 6 (шість) депутатів присутні на засідання і 6 (шість) проголосувало «ЗА» виділення земельної ділянки Неїлко Л.М. Це було додатковим доказом того, що Ранівський М.М. голосував «за», чим порушив закон. Якщо роз’яснити простіше, то п. Ранівський подав у суд на мене, а потрапив у власні тенета, бо виявилися його беззаконні дії, за які він у правовій державі повинен був би понести не тільки цивільно-адміністративну, а й кримінальну відповідальність. І хоча я не говорив в інтерв’ю, що М. Ранівський діяв незаконно, але мною все ж було доведено, що він таки діяв незаконно.
Почався допит свідків. Депутати Дмитрів та Варивода зазначили, що я є громадський активіст, буваю на сесіях, цікавлюся життям в Стебнику, сказали, що я не висловлювався в сторону Ранівського, що він корупціонер та злодій, повідомили, що нічого поганого немає в тому, що депутат проголосував за наділення землі своїй дочці. Виходить, вони також не знають, що таке «конфлікт інтересів». Також ці свідки сказали, що відео дуже довго транслювалося по Стебницькому телебаченні.
Під час допиту свідка Л. М. Неїлко дочка депутата М. Ранівського пояснила, що вона отримала земельну ділянку законно і що це є її право. Неїлко сказала, що вона нічого не казала батькові, що подала заяву на земельну ділянку і що їй в Стебницькій міській раді порадили, де саме вибрати земельну ділянку. Казала, що вона робила все сама, що батько ніякого відношення до цього не має. Проте на запитання, де вона робила проект відведення, Л. Неїлко не могла чітко відповісти, казала, що у Дрогобичі, але підприємець Герега Б.М., який робив проект відведення, зареєстрований в м. Трускавець.
Перед тим я отримав інформацію, що всі ці «депутатські» проекти відведення на вул. В.Великого робилися централізовано – один з депутатів брав дві сумки, в одну – документи на кожну земельку, в другу – гроші землевпоряднику за документацію і так їхалося до землевпорядника. Тому я наперед знав, що Л. Неїлко не буде знати, де саме робився проект відведення. Хоча, по суті, це вже не мало ніякого значення, в мене і без того було аргументів більше, ніж треба. В ході судового процесу я вже знав на 100%, що цю справу виграю. Ніякий суддя, тим більше після Революції Гідності, не стане ризикувати та приймати завідомо беззаконні рішення, тим більше по такій резонансній справі, пов’язаній із дерибаном землі депутатами.
Читач має знати, що справи є виграшні і є програшні, хоча можна завалити і виграшну справу, і витягнути повністю програшну, все залежить від підготовки та від обраної стратегії. Це можу стверджувати як практикуючий юрист.
Мені не хотілося доводити Неїлко Л.М. до кримінальної відповідальності за дачу неправдивих свідчень під присягою і тому я не ставив питання скільки коштували послуги землевпорядника, хто це був, де це було і яким способом вона ці послуги оплачувала.
Крім того, адвокат Ранівського М.М. поставив питання Неїлко Л.М., чи це вона підписувала заяви на надання землі, і вона як по домашній заготовці відповіла «так». І в позовних документам депутат ні з того ні з сього пише, що дочкою подана заява і нею ж написана. Взагалі-то я і на відео, і в суді ніколи не висловлювався, що заява не підписана нею. На злодію шапка горить. Ось до Вашої уваги копії заяв (див. фото). Не знаю як ви, але як на мене, то підписи в обох заявах явно не схожі. Крім того, цифри, що зазначені на даті, також різняться за почерком. Можу тільки припустити, що ці цифри могли бути написані самим депутатом Ранівським М.М. Ось також ті ж самі цифри «2» та «3» вже точно підписані Ранівським М.М. під заявою до суду. Треба було б, щоб під датою складення заяви вказати ті самі цифри. Як на мене, то вони схожі. Судіть самі.
Чиновники Стебницької міської ради потайки говорять, що депутат тоді кожний день появлявся в Стебницькій міській раді з приводу виділення земельної ділянки його дочці. Але знову ж таки звертати увагу суду на підпис і на почерк потягнуло б призначення почеркознавчої експертизи, а там відбирай зразки почерку, оплачуй експертизу і чекай, а це б затягнуло процес мінімум на пів року. Тому хочу відразу зазначити, що до послуг графологічної експертизи під час цього судового розгляду не дійшло…
В результаті 23 березня 2015 р. суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Хомик А.П. виніс рішення, яким у задоволенні позову Ранівського Миколи Миколайовича до Остап’юка Тараса Васильовича про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди відмовив. Суд стягнув з Ранівського М.М. на користь Остап`юка Тараса Васильовича 500 грн. понесених витрат.
Суд при винесенні рішення виходив з того, що політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися “виставити” себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв’язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
З огляду на зазначене, суд вважає, що Ранівський М.М. апелював до довіри місцевої громадськості, яка обрала його своїм депутатом, а відтак, останній, ставши публічною особою на місцевому рівні, повинен був усвідомлювати, що виставив себе на публічне політичне обговорювання, ретельний громадський контроль, у зв’язку з чим зазнав гострої та сильної критики відповідача з приводу виконання ним своїх функцій.
При таких обставинах суд приходить до переконання, що висловлювання відповідача ніяким чином не ганьблять честь та гідність позивача і його доводи не ґрунтуються на вимогах закону. При цьому факти, які б доводили, що зазначені висловлювання мотивовані цілеспрямованими діями відповідача з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивача, також відсутні, а тому в задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації слід відмовити.
У зв’язку з наведеними обставинами та відмовою у задоволенні позову про захист честі та гідності, суд приходить до переконання, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди.
Проте 30 березня 2015 р. п. Ранівський подав апеляційну скаргу до Львова на рішення суду першої інстанції. Він просив скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 23 березня 2015 року скасувати і постановити нове рішення по суті позовних вимог.
В скарзі М. Ранівський зазначив:
1. Дійсно, в протоколі № 27 від 12.06.2013р. є дані про те, що на засіданні комісії присутні 6 членів комісії, в тому числі і я і за надання дозволу Неїлко Л.М. на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку проголосувало 6 членів комісії. Але така інформація можливо є недостовірною, оскільки під час засідання комісії деякі члени виходили, через певний час знову поверталися і я міг не голосувати за надання такого дозволу.
2. Дрогобицький суд фактично не дослідив чи є поширення інформації щодо мене відповідачем його фактичним твердженням чи оціночним судженням.
За перше твердження цієї апеляційної скарги мені як юристу просто було соромно, що у Львові читають такі небилиці – «інформація можливо є недостовірною», чи «хтось виходив, хтось заходив», «я міг і не голосувати». Нісенітниці, абсурд, називайте як хочете, а мені соромно за наших стебницьких депутатів. Але, як казав Леонід Кравчук, «маємо те, що маємо». І скоро матимемо можливість виправити цю ситуацію на краще…
В принципі, в Дрогобичі в суді ми обговорювали питання, чи є мої висловлювання фактичним твердженням чи оціночним судженням, але суд першої інстанції не вважав це за необхідне зазначати в рішенні.
Розгляд в апеляції знову розпочався із з’ясування того, яким чином мають виконуватися позовні вимоги, те, що хотів суд першої інстанції.
Висловився апелянт, висловився і я. Правда, в апеляції дають сказати не стільки, скільки ти вважаєш за потрібне, а скільки потрібно їм. Якось апелянт відчув що і тут програє, і почав додатково старатися, на що судді почали пряму мову:
– Вашій дочці виділена земля?
– Так, моїй!
– Ви були депутатом, коли виділялася їй ця земельна ділянка?
– Так, був!
– Ну то що Ви ще хочете?
– … (відповіді не було).
Після цього колегія судів пішла в нарадчу кімнату приймати рішення. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області вирішила апеляційну скаргу Ранівського М.М. відхилити. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 березня 2015 року Апеляційний суд Львівської області залишив без змін. Підстави майже ті самі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що доводи апеляційної скарги жодним чином правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Ось так. Касації тут не може бути, по таких справах Київ відмовляє у відкритті провадження. Тепер лише треба дочекатися виконавчого листа на стягнення 500 грн. Очікував п. Ранівський від мене 20 тисяч гривень за нібито завдану моральну воду, а має відшкодувати мої витрати в розмірі 500 грн. Як кажуть, не копай яму нікому, бо сам в неї впадеш.
А всіх інших «ображених» та «принижених» депутатів прошу також подавати на мене за мої справедливі висловлювання в суд. Оплачуйте судові послуги, а мені додаткова практика не завадить.
І знайте, що колись за всі темні справи прийдеться відповісти. Громада Стебника має знати, як депутати «дбають» за неї та чиї інтереси відстоюють. Депутати приходять та відходять, а громада залишається і має знати всю правду. Воля громади повинна бути вищою від волі окремого спритного ділка, навіть якщо він і отримав депутатський мандат, обманувши виборця чи прикрившись відомим партійним брендом.
Тарас Остап`юк, юрист, громадський активіст, газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень