Нещодавно в Україні завершилися президентські вибори, а за два місяці пройдуть і парламентські. Не виключено, що ними все не закінчиться, бо щораз частіше доводиться чути про можливість дострокових місцевих виборів – восени 2019 р.
Активізація політиків місцевого рівня – явна ознака, що треба «прокидатися» і діяти. Хтось діє і діятиме «гречкою», хтось обіцятиме золоті гори, «чесну владу» і «заможну громаду», інші вестимуть довірливі розмови з лідерами думки, священиками, працедавцями багатьох, грошовими мішками. Мета одна – втриматися «біля корита», або ж посунути інших і самим зайняти місце біля того ж «корита». Ясна річ, про справжню мету ніхто не скаже, натомість лунатиме чимало шаблонних лозунгів про «роботу на благо громади», «шанс для кожного», «розвиток міста», «процвітання» і далі в такому ж дусі.
Зі «старими» політиками (в значенні не їхнього віку, а постійного маячіння в радах) зрозуміло. Тенденція в Україні очевидна – жоден зі старих не повинен пройти. Незалежно від партії, незалежно від крокодилячих сліз і озвучення благих намірів.
Проте й із молодими слід бути обережно. Глянувши на будь-яку місцеву раду, де в 2010 та 2015 роках відбувалися серйозні оновлення за рахунок «свіжих» облич, диву даєшся некомпетентності, цинізму, неосвіченості та корупційності діянь цих «слуг народу». Тому й не дивно, що поряд із закликами до оновлення влади щораз частіше лунають заклики обмежити кількість каденцій депутатів та мерів двома (чи й однією) і значно посилити відповідальність за будь-які порушення, вчинені ними.
Проте навіть у випадку обрання найчеснішого мера і найбезкорисливіших депутатів (що в українських умовах є радше утопією) є дуже велике питання наскільки самі виборці готові до змін. Здійснити внутрішню ретроспективу, зазирнути в глибину власної сутності і відповісти на запитання: «А чи готовий до змін конкретно я?» допоможе італійський фільм «Закону тут не місце» (режисери Сальваторе Фікарра та Валентіно Піконе). Стрічка вийшла на широкі екрани в 2017 році.
Фільм розповідає про те, що жителі маленького містечка (типу Трускавця) на острові Сицилія (південь Італії) втомились від корупції та беззаконня влади. Дивлячись фільм, часто ловиш себе на думці, що дія відбувається зовсім не в Італії, а в рідній Україні. Наскільки впевнено почувають себе перші особи міста, чиновники, настільки важко живеться рядовим громадянам, котрі не мають «блату» у владі.
Але терпінню мешканців сицилійського містечка настав край, і вони обрали собі нового мера, вдівця, батька молодої студентки, професора. Тут вже напрошується аналогія із серіалом «Слуга народу», головний персонаж якого, вчитель Голобородько, стає президентом і втілює в життя зміни, на які чекає народ.
У фільмі «Закону тут не місце» новообраний голова муніципалітету дає слово боротися з усім, що суперечить закону, і втілює обіцянки своєї передвиборчої програми в життя – одна за одною.
І тоді мешканців містечка охоплює паніка. Навіть тих, які щиро хотіли справедливості, змін, порядку. Бо приходиться сортувати сміття. Бо приходиться сплачувати штрафи. Бо приходиться правильно паркувати автомобілі. Бо доводиться прибирати за собакою. Бо доводиться отримувати відмови в питаннях будівництва. Бо незаконно споруджені вілли на берегу моря починають зноситися.
Одним з лідерів опозиції стає місцевий священик, чий готель «BedAndBreakfast» «прикривають» як незаконний. Лави опозиції поповнюються щораз новими людьми, зрештою, до опозиціонерів примикає найближча родина нового мера – брат покійної дружини та чоловік рідної сестри (шваґри). А ті, хто чекав виконання програмних обіцянок нового мера, з жахом констатують, що більшість цих обіцянок виконана, і мер налаштований рішуче виконати й решта.
Не всі жителі містечка виявилися готовими до змін, котрі зачіпали не когось в стороні, а їх конкретно. На позачергових виборах вони обрали собі … старого мера. І знову за собакою можна було не прибирати, знову чиновники з робочих місць повернулися до кнайп, знову дозволи на торгівлю почали видаватися наближеним наліво-направо (за певну мзду), знову кожен паркує авто де хоче і як хоче. Мешканці малого сицилійського містечка визначилися – закони незручні, тому їм не місце на їхній території.
Нехай нікого не вводить в оману комедійний жанр фільму «Закону тут не місце». Насправді стрічка змушує задуматися більше, ніж будь-які науково-популярні, документальні фільми чи фільми-розслідування. Бо насправді законам не місце не тільки у видуманому містечку на Сицилії. Законам не місце і тут, в малих українських містечках. Так хочуть мери, так хочуть депутати, так хоче чимало виборців, які окрім критики не можуть запропонувати жодних реальних пропозицій якісних змін на краще.
В Україні й далі керуються принципами «Перед законом всі рівні, але є й рівніші» та «Для друзів все, для ворогів – закон». Поки що.
Володимир Ключак
P.S. Переглянути фільм «Закону тут не місце» безкоштовно можна в мережі Інтернет за посиланням http://moviestape.net/katalog_filmiv/komedija/11557-zakonu-tut-ne-misce.html
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень