Знахідка в «лісі Яроша»

/У Трускавці знайдено “ліквідоване” в 1965 р. історичне джерело №2 “Софія” і занедбане історичне джерело №5 “Емма”/

22 травня краєзнавець з Трускавця Петро Закусило та автор цих рядків здійснили мандрівку в «ліс Яроша». Між рестораном «Е-Мое» та «Ріксосом-Прикарпаття» при окружній вулиці Городище з лівої сторони є майже непомітна стежина в ліс. Мало хто знає, що нею можна вийти на поклади трускавецьких лікувальних грязей (боровини) та до джерела «Емма», котре так назвав син Раймунда Яроша Роман в честь своєї матері.

А ще неподалік міститься автентичне джерело №2 «Софія» – забуте, законсервоване, занедбане. Але це та справжня, історична «Софія», котру досліджував сам Теодор Торосевич!

Прогулянкова алея аж ніяк не нагадує свої славні часи. Її вже й алеєю не назвеш, а прогулянки тут можна здійснювати ну дуже обережно. Бо ризикуєш провалитися в трясовину чи озерце, або ж заблукати в хащах цього безгосподарного куточка Трускавця. А це ж трускавецька земля! Вона не входить в продані «Альфі Плюс» 132 га, поруч тече один з притоків річки Воротище, а навколо – глушина.

Про «Емму», «Софію» та інші трускавецькі джерела, про історичне минуле та перспективи відновлення та використання забутих та занедбаних джерел, про боровину та комунальну службу видобутку та транспортування мінвод – у нашій розмові з невтомним дослідником, краєзнавцем, майстром фотографії і просто небайдужим трускавчанином Петром Закусилом.

– Пане Петре, відколи Ви почали цікавитися історією Трускавця, а зокрема його цілющими джерелами?

– Історією Трускавця я серйозно зацікавився в середині 2000-х років, тобто десь так 15 років тому. Я збирав в Інтернеті старі фотографії Трускавця – з різних сайтів продажу антикваріату. Згодом з`явились електронні бібліотеки, де заходиш в пошук і можна завантажити фото. І так в мене з`явилася певна кількість ретрофотографій – їх було більше сотні.

В 2007 році я захотів розширити свої знання і пішов у музей історії міста-курорту. Тоді директором музею була Любов Константинова, а науковим працівником – Галина Коваль, котра вже зараз очолює цей музей. Тоді, в 2007, ми поспілкувалися, і я побачив, що в мене є однодумці. В Галини Коваль було багато цікавих ідей, особливо щодо відходу від радянського стилю оформлення експозицій, і так розпочалася наша співпраця.

Ми почали проводити пошукову роботу, провели зустрічі з краєзнавцями, отримали нові фотографії давнього Трускавця. І тоді в нас з`явилася ідея зробити експозицію «Трускавець: погляд через століття».

Ми зробили її ще за каденції міського голови Лева Грицака, і ця експозиція висіла в музеї десь близько 8 років – до 2015. На неї було витрачено близько 4 тисяч гривень. На стіні були об’єкти архітектури Трускавця та джерел у трьох історичних періодах: 1) початок ХХ століття, 2) з 1950-х рр., 3) ті ж об’єкти в 2007 р.

Така робота була пророблена нами з Галиною Коваль вперше, і ця виставка була приурочена до 25-ліття музею історії.

У Трускавці є багато людей, котрі цікавляться історією, але вони не віддають свої надбання в музей історії. А я що лишень новеньке знайшов – все віддаю до музею.

І так на основі ретрофотографій створювалися нові експозиції, для прикладу «Обличчя в часі»…

«ЕММА», БОРОВИНА ТА «СОФІЯ»

– Одне діло цікавитися старими фотографіями чи листівками, а зовсім інше – ходити по лісі і відшуковувати занедбані джерела, які не використовуються, а могли б. Коли у Вас виникла ця ідея почати шукати справжню «Софію», «Емму», трускавецьку боровину? І яким був шлях від цієї ідеї до знахідок та відкриттів?

– По-перше, цьому сприяє моя робота. Я працюю завідувачем спортивної бази військового санаторію (Центр медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький»), і протягом 15 років займаюся ближнім туризмом. Я організовую відпочивальників і вожу їх на перший карпатський хребет на Орів. Ближній туризм входить в склад лікувальної фізкультури, так що я дуже багато часу проводжу в лісі.

Оскільки я маю не просто вести людей, а й щось розповідати їм, то виникла потреба поповнювати свої історичні знання.

Логічно, що окрім історичних подій чи пам`яток архітектури мене цікавили й джерела. Адже були старі фотографії, і хотілося знати що ж зараз є в цій місцевості, чи сильно змінилося, чи існують взагалі ці джерела.

Особливо мене зацікавило джерело «Софія» (в польській літератури також вживається назва «Зося»). Листівки з зображенням «Софії» були, а от де саме знаходилась та надкаптажна споруда, я не знав. Так почалися мої пошуки.

Спочатку в радянській літературі (Н.А. Марінов, І.П. Пасєка «Трускавецькі мінеральні води», 1975 р.) я вперше побачив, що джерело «Софія» є на Городищі. Але ж Городище велике – де ти будеш шукати це джерело в лісі?

Потім мені до рук потрапила інша книжка: Т. Т. Глухенький «Курорт Трускавець і його лікувальні фактори», 1956 р. Там вже було детальніше описано – і хімічний склад «Емми», і хімічний склад «Софії». Я вже знав приблизно де шукати. Але тільки завдяки австрійським картам і польським туристичним картам я визначив це місце точніше і почав шукати.

Тоді я вже знав про ліс Яроша, знав про ту алею, котра проходила Городищем від джерела «Юзя» і потім розходилася на три гілки: на Помірки, Орів та гору Бобовище.

На джерело «Емма» я натрапив кілька років тому. Воно було таким самим, як в давніх описах – криниця з дерев`яним зрубом 1,2х1,2 м, червоняста глина від високого вмісту заліза у воді. Залишився елемент лавки, де люди сідали і мочили ноги у тій воді. Бо ще значно раніше мені один старожил Трускавця розповідав, що в лісі за «Ріксосом» щось є, що старі відпочивальники приїжджають і йдуть туди, де вони приймали мінеральну ванну.

Якось так склалося, що в мене були інші справи, і виявивши «Емму», я вже на мав часу на пошуки «Софії». А минулого року я більше зацікавився трускавецькою боровиною. Причиною стало те, що я побачив фотографію, на якій позаду водолікарні був великий будинок, де відпочивальники приймали торф`яні ванни. Мене зацікавило – де ж ця боровина? І так я відновив пошуки.

Восени минулого року (2018) я знайшов ту боровину, ледве не провалившись. Коли міряв палкою, то вона застрягала більш ніж на півтора метра в глибину. Так що це досить небезпечно туди заходити, бо можна провалитися.

А потім вже з польської літератури, зокрема з книжки 1860 року я вже точно знав, що боровина знаходиться в районі джерела «Софія», що її називали «боровина залозиста», тобто залізиста, з вмістом заліза. Вже на той час, тобто на 1860 рік, її використовували в лікувальній практиці. Через вміст заліза боровина й має такий специфічний колір – оранжево-червоний, з відблиском. Лікар Гайстлєннер зробив хімічний аналіз цієї боровини.

Її сушили на відкритому повітрі, змішували з глиною в певній пропорції і потім доставляли на склад водолікарні, де її розводили сірчаною водою з джерела «Едвард» чи соленою водою з джерела «Фердинанд», і робили ванни. Ванни робили в трьох іпостасях: повністю, сидячи чи на окремі ділянки тіла (суглоби). Також до такої ванни з боровини додавали мурашиний спирт, і вона була дуже популярною.

Про те, наскільки були популярними ванни з боровини у Трускавці, свідчить той факт, що вони становили близько половини всіх купелей, іншу половину становили мінеральні ванни. Це станом на кінець ХІХ ст.

Чому я не так швидко віднайшов «Софію»? Мене дещо збила з пантелику одна польська карта-п`ятсотметрівка. Вона показувала, що «Зося» знаходиться по другій стороні Боберні.

Але торік в час глибокої осені, коли вже нема такої буйної рослинності, я знайшов ті кам`яні блоки, на яких стояла надкаптажна споруда над «Софією», розчистив шар на глибину десь так 20 см від битої цегли, каміння та землі, і знайшов плиту, котра закривала вхід до устя джерела.

Неподалік було знайдено колодязь джерела №2-А, який був законсервований у 1965 р.

Нижче я знайшов ще один колодязь, який незрозуміло з якою метою був викопаний. Виглядає на те, що цей останній колодязь вже з радянської доби.

Потім ми до цієї історичної знахідки навідалися ще раз – спільно з директором музею історії Галиною Коваль. Про цю нашу подорож вона написала статтю «В пошуках втраченої «Софії»…» (20.11.2018, посилання: http://museum-truskavets.in.ua/v-poshukah-vtrachenoyi-sofiyi/).

Тож тепер на історичній карті Трускавця в музеї вже позначене місцезнаходження джерела «Емма» і місце, де була історична «Софія». Я вважаю, що це відкриття.

Джерело №2 “Софія” використовувалось з 1842 по 1957 р. Потім почали використовувати мінводу з свердловин 9-Б, 9-К, що в курортному парку. Є ідея зробити гідрологічну пам`ятку природи – навіть якщо це джерело й не буде використовуватись.

22 травня 2019 р. ми (я і Володимир Ключак) знову навідалися до цих джерел «Емми» та «Софії». Цього разу мною було виміряно мінералізацію води, котра знаходиться біля законсервованої «Софії». Навіть будучи розбавленою після сильних дощів, ця вода має мінералізацію 6,4 г на літр. Нагадаю, що кондиція справжньої «Софії» коливалася від 8 до 10 г/л, ми ж виміряли мінералізацію води, вже розведеної дощами. Так що це дійсно та, істинна, історична «Софія», яку я так довго і наполегливо шукав.

ТЕРЕНКУРИ

– От Ви згадали про ближній туризм і піші прогулянки, і я відразу подумав про теренкури. Про них багато говориться, а мало робиться. Що це таке, для чого воно і наскільки потрібно для сучасного Трускавця як курорту?

– Теренкур (2-3 км), як ближній (6-12 км) і дальній (12-16 км) туризм, «скандинавська хода», належить до форм лікувальної фізкультури, які популярні на курортах з гірською місцевістю.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) — метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів природи до хворої людини з лікувально-профілактичними цілями. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму – руху. Класика теренкуру полягає в його лікувальній дії на організм людини. Теренкуром можна займатися індивідуально, дотримуючись певних методичних рекомендацій.

Але має бути розділення поняття як то пішохідна прогулянка і класичний теренкур. Класичний теренкур – це ходьба по маршруту зі швидкістю, яку потрібно дозувати від :дуже повільної 60-70 кроків за хв. (2,5 -3 км/год), повільної – 70-90 кроків за хв. (3-4 км. /год.), середньої – 90-120 кроків за хв. (4-5,6 км/год.) і швидкої – 120-140 кроків за хв.

Починати слід з повільної ходьби на певній дистанції протягом 1-2 тижнів. Потім переходити до середнього темпу і т.д. Згодом дистанція збільшується. Як правило, на стендах перед початком маршрутів теренкуру вказують: довжину маршрутів в км., перепад висоти ( в метрах) вздовж маршруту, швидкість ходьби, час.

В 30-х рр. ХХ ст. популярним на нашому курорті був піший туризм. Був навіть надрукований путівник з описом та мапами пішохідних маршрутів по околицях Трускавця і далі (на Орів, Цюхів). Книжкова інформація щодо теренкуру в Трускавці датується 1956 р. Маршрут довжиною 2300 метрів (1150+1150) починався від центру курорту через курортний парк до «Городища». По цьому маршруту через кожні 100 метрів були встановлені вказівники. На них були вказані відстані від початкової станції. Через кожні 200 метрів вздовж маршруту були лавки для відпочинку.

Прогулянки по теренкуру призначав лікар ЛФК з дозованою дистанцією та ритмом руху. Дистанція теренкуру з кожним днем поступово збільшувалась і відмітки проставлялись в санаторну книжку.

Найбільш вдалий час для теренкуру призначався на ранок, коли дозована прогулянка поєднувалась з питтям мінводи. Після ванни та іншої теплової процедури теренкур дозволявся не раніше ніж за 3-4 години.

В 1950-60-х рр. в Трускавці було шість цивільних та два відомчих санаторіїв. Вони практично всі знаходилися в центрі міста і тому розташування маршруту теренкуру було зручним для відпочиваючих. Дотепер в курортному парку збереглись бетонні армовані стовпці цього першого маршруту теренкуру.

Згодом в 70-х рр. в курортному парку були встановлені нові (металеві) вказівники 4-х маршрутів. Починались маршрути біля джерела “Едвард”, де і знаходився великий металевий щит з малюнком маршрутів.

Звичайно, що в курортному парку мають бути прокладені нові маршрути теренкуру з методичними вказівками на відповідних стендах.

ВСІ ВОДИ ТРУСКАВЦЯ

– Пане Петре, скільки було цілющих джерел Трускавця в польський період, скільки в радянський, і що залишилося зараз? І чому раніше води називали іменами, а зараз нумерують?

– Нумерація з`явилася з 1949 року, коли в Трускавці була заснована контрольно-спостережна станція (або КСС) в складі 4 осіб. В мене навіть є фотографія тої станції з 1949 року, і жіночки, котра її очолювала.

Після появи контрольно-спостережної станції у Трускавці була проведена інвентаризація всіх джерел, і їм були присвоєні номери. Ці номери так і залишилися – по сьогодні.

«Нафтуся» була №1 у Трускавці і №2 – на Помірках. До речі, «Нафтусю» на Помірках відкрили і почали використовувати з 1930-х рр.

Інші джерела отримали таку нумерацію:

№1 – «Марія»,

№2 – «Софія»,

№3 – «Броніслава»,

№4 – «Барбара»,

№5 – «Емма»,

№6 – «Едвард»,

№7 – «Фердинанд»,

№8 – «Еммануїл»,

№9 – «Анна»,

№10 – «Катерина»,

№11 – «Юзя».

Про кожне з цих джерел можна писати окрему історію. Історична мінвода “Софія”- хлоридно-натрієво-кальцієва-магнієва, переважно містить в собі хлоридні солі. Джерела №№ 8 та 9 – сірчані, а №10, «Катерина» – високої мінералізації.

В 1960-х рр. в районі Липок (біля кінотеатру «Мир») було просвердлено кілька свердловин і в результаті була виявлена мінеральна вода, по своєму хімічному складу подібна до «іжевських вод» (з мінералізацією 4 г/л). Ця вода була в бюветі як джерело №12. З початку 1990-х з певних причин вода не використовується.

Так що станом на сьогодні окрім «Нафтусі» №1 та №2 є ще 12 джерел – одні існують та використовуються, інші ліквідовані, занедбані чи забуті.

Отже, інвентаризація джерел була проведена в радянські часи, в 1949 році службою, котра займалася вивченням і гідрологією мінеральних вод Трускавця. До речі, в той час комунальна служба займалася видобутком і транспортуванням вод. Тобто, функції були розділені.

ШАНСИ, ПЕРСПЕКТИВИ, МОЖЛИВОСТІ

– Пане Петре, Ви знайшли «Емму», віднайшли справжню «Софію», знаєте місцезнаходження боровини. І що далі? Як мали б розвиватися події, хто мав би робити дорогу до тих джерел, облагороджувати територію, котра там в жахливому стані, робити нові зруби для криниць, використовувати цей Божий дар для лікування?

– Якщо всі дванадцять історичних джерел існують на папері чи стоять на обліку в ТОВ «Трускавецькі лікувальні води», то люди мають про них знати.

Я думаю, що першим завданням є зробити повний аналіз, вивчити їх досконально, здійснити дослідну роботу. Треба віднайти де є «Анна», де «Еммануїл», де «Катерина», дати друге дихання джерелу «Нафтуся» №2 на Помірках.

Адже ці джерела не ліквідовані, вони просто забуті. Але ж вони є, мають певну мінералізацію. Так що має проводитися пошукова робота.

Ця тема мусить бути розкритою, адже мова йде про унікальні історичні води Трускавця! Наступні покоління мають про них знати.

Можливо, відкриття забутих джерел спонукатиме міську владу Трускавця чи якісь інші структури до використання якихось нових практик застосування цих джерел в лікувальних цілях. Я думаю, що це мало б бути дуже цікавим і для міської влади, і для санаторіїв, і для підприємців.

Нехай ті люди, які займаються медичною справою у Трускавці, візьмуть цю інформацію собі на замітку.

– На деяких курортах цілющі води вживають не в одному централізованому бюветі, а в малих спорудах біля кожного джерела. Як вважаєте, чи Трускавець міг би піти цим шляхом, коли до окремих джерел люди ходили б безпосередньо до місця їхнього витоку?

– Треба починати з тих історичних джерел, які використовуються. За приклад можна взяти джерело №11 «Юзя». Це історичний колодязь, там стоїть насос, і джерело є доступним для людей. Це чудово, що залишилося хоча б одне таке історичне джерело, де люди можуть підійти і попробувати, посмакувати воду.

Хоча в певний час теж були запитання чи можна пити «Юзю», чи не можна, але це окрема тема.

Щодо джерела «Нафтуся», то воно нібито і стоїть на балансі в «Трускавецьких лікувальних водах», але вони не мають на нього спецдозволу. Кажуть, що використовують в режимі спостереження, але навіть щоб спостерігати треба мати відповідний дозвіл.

«Марія» загублена, знаходиться під шаром бетону, де є станція приготування води (неподалік спаленого «Дептаку»), і її теж треба розкрити.

Я вважаю, що якщо джерело є, то воно має мати витік, хоча є нюанси, пов’язані з санітарними нормами.

Відносно виявлених мною джерел, то вважаю, що міську раду мало б це зацікавити. Треба зробити якісь туристичні маршрути, можливо відновити алею, розконсервувати «Софію». Основна теза чому законсервували – що був малий дебіт і віддаленість від центру курорту. Але видно, що родовище існує, воно живе, і цей бетон треба зняти та зробити доступ.

Якщо джерела в парку будуть передані міській раді, то вони мають бути досліджені, а стан надкаптажних споруд має бути покращеним. Бо зараз цей стан є жахливим – і «Броніслави», і «Едварда», і «Фердинанда». Можливо, треба грантові кошти залучати, щоб відновити і зробити порядок з цими надкаптажними спорудами. Таким є моє бачення вирішення цього питання.

Бо Трускавець – це не тільки «Нафтуся», а й 12 історичних джерел нашого славного міста-курорту.

– Що порадите тим, хто захоче піти та особисто поглянути на історичні джерела «Софія» та «Емма»?

– Найперше треба йти в чоботях чи іншому туристичному взутті. Від «Батьківщини» є в`їзд, стоїть лісовий стовпчик, і до «Софії» дійти досить легко.

До «Емми» складніше, бо джерело заховане. А щодо боровини, то треба дотримуватися техніки безпеки і бути обережним, бо це проблемний район.

Цікаво та пізнавально було б не тільки піти подивитися чи скуштувати воду, а й отримати дозу історичної інформації.

При радянській владі хотіли все забути, їм невигідно було популяризувати історичний період, не пов’язаний з Радянським Союзом. Я не кажу, що ті джерела були знищені, але вони були просто забуті, спеціально затерті і викинуті з історії джерел Трускавця. А вони мають бути зараз доступні.

Є міська влада, мала б бути міська ГГРЕС, є туристичний інформаційно-курортний центр, і хтось має цим зайнятися. Бо відновлювати історичні джерела та розповідати про них треба обов’язково.

– Дякую за цікаві та пізнавальні мандрівку та розмову. Сподіваюся, що Ваша розповідь знайде відгук у потрібному середовищі.

Спілкувався Володимир Ключак, фото автора та Петра Закусила