Доля книги

Кожна людина має свою долю. І кожен народ також. Те ж саме можна сказати і про книгу – як про окремий екземпляр, так і про ту чи іншу книжкову позицію. Інколи це доля лежати припорошеною пилом, інколи бути зачитаною до дірок, а деколи здійснювати мандрівки і мати кількох господарів.

У червні 2015 року в мене була можливість брати участь у відкритті фотовиставки газети «День» в Дрогобичі (https://day.kyiv.ua/uk/article/akciya-dnya-top-net/nad-drogobychem-shodyt-novyy-den). Серед книг, придбаних мною того дня, була і збірка творів Джеймса Мейса англійською мовою. Признаюся, що купив її не так для поглиблення своїх знань в царині Голодомору, як задля покращення своєї англійської. Читання давалося важко – як через недосконале володіння англійською, так і через надзвичайно моторошну історичну правду, котру розкривав Джеймс Мейс у своїх коротких та влучних нарисах.

Коли до Трускавця приїхав волонтер Корпусу Миру Енді Ленець і почав активно включатися в життя міста-курорту та проводити просвітницькі заходи, то захотілося щось подарувати цій чудовій людині. Збірка нарисів його земляка, американця Джеймса Мейса перекочувала таким чином з моєї бібліотеки до його. Можливо, ця англомовна книга зараз в США, тобто на батьківщині Мейса та Ленця. Хочеться вірити, що там її прочитають люди, котрі досі не знають, що в Україні був Голодомор, що Україна і Росія – це далеко не одне й те ж, що саме завдяки Мейсові про Голодомор почали говорити у цивілізованому західному світі.

Цю історію я розповідаю не просто так. 25 жовтня у Трускавці відкрився Літературний фестиваль, і першою його гостею в місті-курорті стала власне дружина покійного Джеймса Мейса Наталія Дзюбенко-Мейс, а перша вистава, поставлена в рамках ЛітФесту на сцені Народного домі, стосувалася теми Голодомору.

Відкриття фестивалю було коротким – вітальні виступи начальника управління розвитку міста Наталії Скибак, керівниці проекту «Перехресні стежки» Анни Литвин та міського голови Андрія Кульчинського. А далі – до праці. Втім, праця йшла повним ходом весь день – протягом четверга відбулося ряд цікавих зустрічей з майстрами слова в Дрогобичі, Бориславі, Стебнику, селах Доброгостів та Уличне. В час, коли в Народному домі завершувалася зустріч з Наталією Дзюбенко-Мейс, в УРБАН-бібліотеці міста-курорту розпочиналася презентація книги трускавчанки, психолога Лідії Кондратик. Так що ЛітФест явно не розпочався з урочистої церемонії – зрештою, завдяки Анні Литвин він триває перманентно вже кілька років. Адже саме завдяки їй, цій прекрасній та скромній жінці, Трускавець протягом останніх двох років вітав Галину Пагутяк, Мирослава Дочинця, Василя Габора, Ніну Бічую, Юлію Курташ-Карп, Андрія Содомору, братів Капранових та багатьох інших знаних літераторів. «Перехресні стежки», започатковані в місті-курорті (а також в Дрогобичі, Бориславі та інших містах) з жовтня 2016 року, отримали чудовий подарунок до свого дволітнього дня народження – офіційний Трускавецький ЛітФест.

Зустріч з Наталією Дзюбенко-Мейс легкою не назвеш, адже тема Голодомору, його причин, наслідків, замовників, виконавців, жертв, дослідників – і об`ємна, і занадто пекуча. Як каже дружина дослідника цього страхітливого геноциду українського народу, це не був просто голод, це була «селянська війна», тобто війна проти селянства, яке становило основу України.

Моновистава «Голос тихої безодні» у виконанні львівської актриси Лідії Данильчук стала логічним продовженням цієї болючої теми на ЛітФесті. Щоправда, зал значно порідів, а недоречне хіхікання окремих учнів на задніх рядах явно дратувало і вимагало втручання педагогів. Але блискуча акторська гра та сюжет, котрий тримав у напрузі від початку до кінця, компенсували будь-які недоречності поведінки окремих глядачів. «Так, це мистецтво», – зі словами Тараса Вариводи, сказаними при виході з Народного дому після вистави, не можна не погодитися.

Наталія Дзюбенко-Мейс провела зустріч і сьогодні, 26 жовтня – в конференц-залі готелю «Трускавець 365». Цього разу вона презентувала власну творчість – поему «Предтеча. Григорій Сковорода» та книгу «Та, що біжить по стерні».

А перед тим в «Трускавці 365» виставку своїх фото «Портрет з Цікавою» представила майстриня та фотомисткиня Ірина Бердаль-Шевчик.

На першому поверсі готелю триває книжковий ярмарок, де представлені і книги Мирослава Дочинця, і наші земляки – дрогобицьке видавництво «Коло» в особі пана Андрія Дудка, і де можна було побачити лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра під час розмови з мером Трускавця Андрієм Кульчинським.

Подій «Трускавецького ЛітФесту» настільки багато, що нереально побувати на кожній із них. Атмосфера, в яку Трускавець поринув на цих кілька днів, – це атмосфера книги, культури, мистецтва та слова. Слово, яке говорив та писав Джеймс Мейс, дало свій плід – Голодомор визнаний актом геноциду українців навіть Конгресом США. Слово Шевченка, за визначенням того ж Мейса – це таємна зброя України. Словом ми переможемо, а не лише зброєю!

…В моїй бібліотеці вже немає книги Мейса англійською – вона виконує свою місію в США, завдяки Енді Ленцю. Але святе місце пустим не буває. На поличці її замінила новопридбана позиція – класика психології, твір американського психоаналітика, розробника трансакційного аналізу, описувача рольових ігор Еріка Берна «Люди, котрі грають в ігри. Ігри, в які грають люди». Для мене це буде одна з матеріальних і водночас нематеріальних пам`яток з Першого Трускавецького ЛітФесту. Чомусь думаю, що ця книга теж матиме свою власну оригінальну долю. Принаймні свій шлях від автора через перекладача та видавництво до мене вона дійшла. А далі – все як у людей…