А свідки хто?

А судьи кто? — За древностию лет

К свободной жизни их вражда непримирима,

Сужденья черпают из забытых газет

Времён Очаковских и покоренья Крыма;

Всегда готовые к журьбе,

Поют всё песнь одну и ту же,

Не замечая об себе:

Что старее, то хуже.

Где? укажите нам, отечества отцы,

Которых мы должны принять за образцы?

Не эти ли, грабительством богаты?

Защиту от суда в друзьях нашли, в родстве,

Александр Грибоедов, «Горе от ума»

Монолог Чацького з комедії Грибоєдова «Горе з розуму» може служити яскравою ілюстрацією до «свідчень» свідків, які 6 лютого виступали на стороні позивачів Л.Дідик, П. Іванишина та Р. Козира у судовій справі щодо «Казки про Петеньку і Лесеньку». Якщо в цьому монолозі слово «судді» замінити на «свідки», то все сходиться – і «древність літ», і судження черпають зі своєї забутої газети, і «всегда готовые к журьбе», і «поют всё песнь одну и ту же». Але свідки, принаймні двоє з них, намагалися виставити себе мало не «отечества отцами, которых мы должны принять за образцы». І напевно обуренням палатимуть вони і клястимуться помститися, якщо хтось до них прикладе слова російського поета початку ХІХ століття: «Не эти ли, грабительством богаты?».

Рівно рік минув з того часу, коли в лютому 2017 року на трускавецькому проводовому радіо (КП «Редакція міського радіомовлення, головний редактор Любомир Поливка) було озвучено «Казочку про Петеньку і Лесеньку». Взагалі то фейлетон, який було озвучено на радіо під рубрикою «Точка зору», носив назву «Краплені карти з колоди Козира», проте з легкої руки журналістів популярною стала саме назва «Казочка…». І не тільки журналістів, бо до популяризації «Казочки…» найбільше доклалися самі позивачі Дідик та Іванишин. Адже фейлетон за зверненням ГО «Рада міста», яку очолює Леся Дідик, двічі розглядали на профільній депутатській комісії з питань регламенту, депутатської етики та зв’язків зі ЗМІ. Тож твір, про який мало хто чув, а хто чув, то вже встиг забути, став мегапопулярним. Настільки популярним, що його було розміщено на сторінці ТрускавецьОнлайн каналу YouTube в мережі Інтернет.

Голодні слави «люди з команди Козира», про яких трускавчани поволі забувають як про страшний сон, немов сліпий плота вчепилися за можливість попіарити себе. І судова справа, котра теж скоро «святкуватиме» річницю від моменту позову, стала доброю нагодою піару тим, хто перебував при владі, але змарнував дарований долею шанс залишити добрий слід в історії Трускавця.

На судовому засіданні 6 лютого, котре тривало три з половиною години, було заслухано чотирьох свідків. Ці свідчення можна озаглавити «Сповідь Петра», «Обід з радіо», «Волонтер Козир» і «Я люблю маму». Четверо різних людей (свідків зі сторони позивачів) об’єднує приязнь до екс-мера Трускавця Р. Козира і те, що у фейлетоні «Краплені карти з колоди Козира» всі вони впізнали позивачів, тобто Петра Іванишина та Лесю Дідик.

Найдовше розпинався на трибуні теперішній очільник МРЦ «Перлина Прикарпаття», екс-бізнесмен Петро Кирилович Іванишин. Про свою порядність, добре ім`я, благодійність для міста, водоканалів України і нещасних людей, про свої статки і мудрість, про свою кар`єру і те, що він цю справу доведе до кінця, хоч би йому й довелося йти до Києва на касацію. Постійно принижуючи присутнього в залі відповідача Любомира Поливку, називаючи його «кхе-кхе-кхе», Петро Іванишин переконував суд, що у «Казочці…» пишеться тільки про нього. І не тому, що персонаж має ім`я Петрусик-Петенька, а тому, що тільки він, Петро Кирилович Іванишин, підходить під опис цього персонажа.

Спіч пана Іванишина нагадував передвиборчий виступ, а на спині через піджак почали проростати крила. Через грубі стіни суду ніяк не міг проникнути голос правди: «Горе вам, лицеміри!». Через товстошкірість бізнесмена також.

Свій обід з дружиною колишній секретар ТМР, пенсіонер Петро Євстахович Шумин розпочинає о 14.00. Саме в цей час стартує мовлення трускавецького проводового радіо. Мало в кого вже лишилося тих «колгоспників» у Трускавці, бо справжній «радіопад» відбувся у місті-курорті в 2013-2015 рр., коли «команда Козира» зробила з радіо агітпункт. До слова, автор цих рядків теж відмовився від проводового радіо, коли головним редактором була О. Куц – слухання захлинань «професійної журналістки» було в суперечності зі світоглядом християнина і порядної людини. Ще до ІІ Ватиканського Собору до церковних заповідей (їх зараз є 5) належала шоста «Злих книжок і часописів не читати». Так от, проводове радіо Трускавця часів Р. Козира було саме таким «злим ЗМІ», яке не годилося слухати.

Проте повернемося до свідка Шумина. Впізнавши у фейлетоні Іванишина та Дідик, він як їхній друг по ГО, відразу їм повідомив що й до чого. А під час очікувань на молоко у дворі будинку на вул. Сагайдачного Петро Шумин з іншими пенсіонерами жваво обговорювали радіопрограму. Хоча більшість людей і в тямки не били, про кого йшлося в передачі, їм розтовкмачували, що під Петенькою слід розуміти такого-то, а під Лесенькою таку-то.

Між іншим, саме Петро Шумин приніс на засідання регламентної комісії диктофонний запис фейлетону, про що екс-секретарю ради нагадав чинний депутат ТМР і одночасно один з відповідачів у справі Руслан Цехмейстер. Бо до того засідання комісії депутати ні цей фейлетон не чули, ні гадки не мали, про кого в ньому йдеться.

Старший журналіст Британської телерадіомовної корпорації і начальник клубу військової частини Ярослав Самуїлович Карп`юк радіопередачу з фейлетоном не чув, проте читав текст «Казочки…». Він в основному зупинився на темі волонтерства Р. Козира і його команди. Хто хоче більше дізнатися про цю тему, той може прочитати статтю журналістки Тетяни Вінницької від серпня 2015 р. за ось цим посиланням: http://protruskavets.org.ua/mer-zvynuvatyv-volonteriv-drohobychchyny-v-pomu-scho-vony-bezvidpovidalno-ta-beznakazano-pobyrayutsya-ta-nazvav-volontersku-initsiatyvu-pryvatnym-biznesom/

Також Ярослав Карп`юк розповідав про стандарти журналістики. Щоб побачити, наскільки Трускавець далекий від європейської журналістики та відповідальності за наклепи, достатньо взяти будь-який з останніх номерів газети Р. Козира «Джерела Трускавця», де пасквілі підписані псевдонімами, а замість інформації бачимо суцільні образи, вигадки, припущення, маніпуляції.

Останнім свідком на судовому процесі 6 лютого був син Лесі Іванівни Дідик Павло Володимирович Козенко. Він зазначив, що його мамі неприємно було чути про себе слова «Казочки…». Подумалося – а чи не б`ють рикошетом власні дії «команди козирних» по них самих? Хіба дітям Лева Грицака чи його старенькій мамі легко читати ті пасквілі та наклепи, які публікуються в газеті та на сайті «Джерел Трускавця»? Якщо порівняти масштаби образ, які линуть від «команди Р. Козира» з краплиною жовчі та єхидства у «Казочці…», то це те саме, що порівняти слона і муху.

Суд завершився біля 18.30, ще двох свідків буде заслухано на наступному засіданні, 6 березня о 15.00. Яким би не було рішення суду, воно аж ніяк не задовольнить всі сторони. Петро Іванишин (позивач) під час свого свідчення публічно заявив, що якщо не знайде правди тут, то шукатиме її далі. Він каже, що журналісти в нашій державі захищені дуже сильно («як ніхто»), тому їх можна примусити писати правду (читай – замовкнути) тільки матеріальними покараннями.

Не хочуть визнавати себе винними і відповідачі. Руслан Цехмейстер, який взагалі випадково опинився у якості відповідача, каже, що вперше фейлетон почув саме на комісії з депутатської етики. А Любомир Поливка вважає, що журналісти мають право висловлювати свою думку і подавати її в рубриці «Точка зору» як оціночне судження.

Якщо ж узагальнити дуже коротко, то позивачі намагаються всіляко довести, що в «Казочці про Петеньку і Лесеньку» мова йде не про кого іншого, тільки про них, про Петра Іванишина та Лесю Дідик. І це доводили всі четверо свідків немов об’єктивну істину.

Направду, добре, коли в казці ти себе не впізнаєш. Бо тоді совість в тебе чиста…

Володимир Ключак

P.S. Пряма мова одного з адвокатів 6 лютого: «Ці слова не видумка, а брехня. А кожна брехня є видумкою»…