Минулого четверга, 1 липня 2010 року, на подвір’ї колишнього будинку Київського військового округу, де нині плетуть павутиння інтриг чиновники з Адміністрації Президента, стояв дим. Під телекамери особливо довірених телеканалів і фотоапарати працівників прес-служби Президента заступник керівника АП Геннадій Васильєв разом з підлеглими палив наркотики – якийсь «Афган Инсенс» (взагалі-то деякі мовознавці вважають, що в українській мові немає слів, які починаються на «и», але Васильєв, напевно, знає краще, як треба писати назву отієї гидоти), «Ражан» і «Кокаін» (через букву «і»). Не в смислі «курив наркотики», а саме – палив. У смітнику. В такий спосіб Геннадій Андрійович замітав сліди своєї злочинної діяльності, відповідальність за яку встановлена частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України – «придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту за попередньою змовою групою осіб» — і яка карається позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.
А за кілька годин до того пан Президент на нараді з правоохоронцями в Адміністрації смалив напалмом і показував підлеглим та журналістам папочку з прикріпленими пробірками й підписами згідно з васильєвським правописом: «Афган Инсенс» і «Кокаін». Та оповідав присутнім про те, як кілька днів тому за його дорученням працівники АП під орудою Геннадія Андрійовича придбали через Інтернет трохи «дурі». Це була, мовляв, контрольна закупка з метою продемонструвати неефективність міліцейської боротьби з розповсюдженням в Україні наркотиків. «Про яку роботу можна говорити, — обурювався Янукович на адресу правоохоронного чиновництва, – якщо через Інтернет-магазин можна придбати весь асортимент наркотичних засобів? Через Інтернет можна все, що завгодно купити… За моїм дорученням за кілька днів це було придбано. Розповсюджувалося через засоби масової інформації».
По системі Станіславського
Після наради пан Васильєв охоче спілкувався з журналістами й з відчуттям добре виконаного обов’язку розповідав, як працівники АП на власні кошти здійснили контрольну закупку (так і сказав) наркотиків. «Все це не так дорого коштує. Наші працівники за свої гроші це зробили», — зазначив Васильєв, додавши, що всього було витрачено біля 1000 гривень. Яке ж було здивування колишнього Генерального прокурора, коли він почув, що незаконне придбання наркотичних засобів або психотропних препаратів тягне кримінальну відповідальність згідно зі ст. 309 КК України.
Але недоброзичливці отримали гідну відсіч від заслуженого юриста України: «Диспозиція статті, — запевнив пресу заступник керівника АП, — має деякі положення: придбання з метою збуту або споживання – лише за такі дії настає кримінальна відповідальність. Ми ж не збираємося колотися, ми не збираємося споживати або продавати».
Боже-боже, і оце чудо колись очолювало Генеральну прокуратуру України…
Цікаво, чи відкривав Васильєв бодай раз у житті Кримінальний кодекс України в редакції 2001 року? Мабуть, що ні. Бо якби відкривав, то знав би, що ст. 309 КК України встановлює відповідальність за сам лише факт незаконного придбання наркотичних засобів або психотропних речовин – без мети збуту чи споживання. Для притягнення особи до кримінальної відповідальності достатньо, щоби вона, не маючи не те законних повноважень, просто купила наркотик – хай навіть для того, щоби комусь показати. Наприклад, під час наради в Адміністрації Президента…
З того спектаклю, який у виконанні бездарних артистів був розіграний 1 липня, можна зробити два висновки. По-перше, у Президента України Віктора Януковича та заступника керівника АП Геннадія Васильєва повністю відсутня правосвідомість. Взагалі. Тобто вони не тільки не мають щонайменшого уявлення про зміст ст. 309 КК України, але навіть не підозрюють про існування ч.2 ст. 19 Конституції України. Тієї самої статті, яка стверджує, що всі посадовці та представники влади мають діяти лише в межах повноважень та в спосіб, передбачені Конституцією й законами України. Це на звичайну людину, не обтяжену владними повноваженнями, поширюється принцип «дозволено все, що не заборонено». А особа, уповноважена на виконання функцій держави, може робити лише те, що їй прямо приписано (причому – приписано виключно законами чи Конституцією!) і лише згідно з процедурою, встановленою на законодавчому рівні. Якщо є закон, який дозволяє конкретному чиновнику здійснювати контрольні закупки наркотичних речовин і, головне, встановлює процедуру такої закупки – значить службовець діяв у межах своїх повноважень. Немає такого закону – і наступає відповідальність згідно зі ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень). Плюс – додаткова кваліфікація за ст. 309 КК України.
Втім, що стосується Васильєва, то нічого дивного в його правовому невігластві немає – Геннадій Андрійович все своє життя пропрацював у органах прокуратури, уславився беззаконням на посадах прокурора Донецької області (у період розквіту криміналітету на початку 90-х) та Генерального прокурора України. Набратися якихось правових знань він не мав ані часу, ані можливості, ані бажання, оскільки багато років тому з головою занурився в бізнес і не спроможний угору глянути, рахуючи свіжу копійку, а не те що читати якісь там закони.
А ось наївність і безпосередність Віктора Федоровича просто дивують. Все ж таки з його двома ходками на «зону» можна було б і здогадатися, що контрольна закупка – це елемент оперативно-розшукової діяльності, здійснювати яку мають право виключно оперативні підрозділи МВС України (кримінальна, транспортна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, судова міліція), Служби безпеки України (контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи з захисту національної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічні підрозділи, внутрішня безпека, підрозділ оперативного документування, підрозділ по боротьбі з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів), Служби зовнішньої розвідки України (агентурна розвідка, оперативно-технічні підрозділи, власна безпека), Державної прикордонної служби України (агентурна розвідка, оперативно-технічні підрозділи, власна безпека, підрозділи оперативного документування, оперативно-розшукові підрозділи), підрозділи з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, Управління державної охорони (підрозділ оперативного забезпечення охорони — виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона), а також оперативні підрозділи податкової міліції, органи й установи виконання покарань та слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, Головне управління розвідки Міністерства оборони України (оперативні та оперативно-технічні підрозділи, власна безпека) .
Лікнеп для Васильєва
Як сказано в ч.2 ст.5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами забороняється». Єдиний виняток – контрольну закупку можуть також здійснювати органи в справах захисту прав споживачів, причому, виключно на предмет дотримання продавцем Закону України «Про захист прав споживачів». Сподіваємось, Президент України розуміє, що заступник керівника його Адміністрації Геннадій Васильєв не має права ані займатися оперативною діяльністю, ані захищати права споживачів наркотиків і психотропних речовин.
Якби б у Васильєва було бодай якесь уявлення про засади українського законодавства, він би знав, що в разі потреби здійснити контрольну закупку спочатку треба завести оперативно-розшукову справу. Зрозуміло, що постанова про заведення такої справи затверджується аж ніяк не заступником керівника АП. Більш того, відповідно до п.2 ч.1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», порядок проведення оперативної закупівлі визначається не вказівками Віктора Федоровича, а нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції та Служби безпеки України, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України.
Другий висновок полягає в тому, що в Адміністрації Президента, де, напевно, є хоча б кілька людей, що орієнтуються в праві, не знайшлося жодного, який би наважився сказати Януковичу, що заявляти вголос про якісь «контрольні закупки» наркотиків, проведені співробітниками АП, взагалі неприпустимо. Через це Васильєв перетворив Президента на сміховисько, підштовхнувши його прилюдно продемонструвати відсутність елементарних правових знань.
Ну, не можуть здійснювати «контрольні закупки» співробітники АП, якщо вони навіть колись працювали в органах прокуратури – це не тільки само по собі є злочином, але й унеможливлює покарання тих, хто ці наркотики продав. Бо докази вини мають здобуватися законними методами. А те, що побачила по телевізору вся Україна – то був апофеоз беззаконня.
А комедія зі спаленням? Подумаймо самі: якщо, дійсно, ця наркота була придбана оперативним шляхом, то невже її можна знищувати у дворі Адміністрації Президента? Акт про спалення отрути, прилюдно підписаний Васильєвим – це просто клінічний шедевр, розрахований на людей, які не усвідомлюють порядок ліквідації речових доказів: або за вироком суду, або згідно з постановою слідчого у випадку закриття справи на стадії досудового слідства. Що ж стосується сильнодіючих, наркотичних і психотропних речовин, то їх кустарне знищення взагалі неприпустиме – такі сполуки передаються на утилізацію в спеціалізовані лабораторії. А тепер ту людину, яка продала наркотики, притягнути до кримінальної відповідальності законних шляхом неможливо – відсутні речові докази. І все – зараз безглуздого піару заступника АП, який мріє вдруге сісти в крісло Генерального прокурора України.
Та й репліка Януковича про те, що зараз через ЗМІ можна придбати будь-який наркотик також становить суто клінічний інтерес. Засоби масової інформації можуть брати участь у продажу «дурі» лише в один спосіб – якщо, наприклад, загорнути пакунок з наркотою в газету.
Васильєв, який напучував Януковича перед виступом, мабуть, забув розповісти (а, може, і сам не усвідомлює), що через Інтернет можна замовити наркотик, можна його оплатити, але його неможливо доставити в Україну. Для цього треба, щоби наркокур’єри мали «вікна» на кордоні. А ці «вікна» будуть функціонувати до тих пір, доки при владі перебуватимуть наркомани – зокрема, на посадах мерів крупних міст чи членів парламенту. Хоче Васильєв боротися з наркотрафіком? – Тоді нехай доручить МВС України оперативним шляхом з’ясувати, де беруть кокаїн київський міський голова Леонід Черновецький, секретар Харківської міськради Геннадій Кернес чи народний депутат України Антон Яценко.
Але в Геннадія Андрійовича інші проблеми. Йому зараз треба свій бізнес піднімати після «розлучення» з донецьким олігархом Нусенкісом і зрадою найближчих спільників, братів Кузьміних, – Рената Равелійовича та Рафаеля Ізмаїловича – які з давніх-давен працювали під рукою Васильєва, але в 2005 році перебігли до Черновецького (при цьому, як подейкують злі язики, Рафаель Ізмаїлович ще й закрисив пристойну кількість грошей, довірених йому Васильєвим під чесне слово). Тож доводиться, бідоласі, все робити самому – і контрольні закупки здійснювати, і телеканал «Київська Русь» розбудовувати.
«Молодіжна політика» по-українські
Тож не має часу заступник керівника АП, обтяженому бізнесом, збагнути, що це не засоби масової інформації винуваті в стрімкому наступі на Україну наркоманової пошесті. І що боротися треба не тільки з пропозицією, але й з попитом, що в державі має бути така молодіжна політика, яка формуватиме в юнацтва інші пріоритети, аніж споживання «дурі».
Для цього існує аж ціле Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту і безліч усіляких програм і концепцій — Національно-патріотичного виховання молоді, Військово-патріотичного виховання тощо. З бюджету виділяються чималі фінанси – і практично зразу ж розкрадаються через фіктивні фірми та псевдо-громадські організації, які за допомогою керівників Мінсім’ямолодьспорт не тільки «миють» бюджетні кошти, але й відбирають у юних спортсменів подеколи останні гроші.
Як Мінсім’ямолодьспорт на практиці реалізує всі ці програми свідчить скандал, що вибухнув у вересні минулого року і який лише зараз доходить свого апогею. А почалося все з того, що до Верховної Ради України написав скаргу директор Єнакіївського державного авіаційно-технічного клубу Міністерства освіти і науки України. Це – єдиний в країні державний заклад позашкільної освіти, який прищеплює молоді у віці 14 — 22 роки навички спортсмена-парашутиста. До того ж – у депресивному регіоні, який захлеснула хвиля підліткової злочинності та наркоманії. Кому-кому, а Віктору Януковичу, уродженцю Єнакієвого, це відомо достеменно. Не кажучи вже про те, що саме в Єнакіївському аероклубі далекого 1937-го року майбутній льотчик-космонавт Георгій Береговий познайомся з майбутнім батьком майбутнього президента України Федором Януковичем. А в наступному, балотуючись від Єнакієвого до Верховної Ради СРСР, Береговий розшукав сина свого колишнього товариша, Віктора, і допоміг йому скасувати вироки по двох кримінальних справах. Принаймні, так стверджують офіційні біографи чинного Президента України.
Так ось, аероклуб в Єнакієвому існує донині. Але його вихованців, які замість пляшки й сигарети обрали парашутний спорт, обклали поборами три аферисти, що зареєстрували в Києві по підроблених документах псевдо-громадську організацію і які під дахом Мінсім’ямолодьспорт оббирають спортсменів, у тому числі – неповнолітніх.
Власне, сам клуб належить Міністерству освіти, але головним показником його діяльності є участь вихованців у змаганнях, які проводить інше міністерство – Мінсім’ямолодьспорт. Як поскаржився директор клубу, без сплати «безповоротної благодійної допомоги» в розмірі 300грн. на користь київських шахраїв юніорів не допускають до офіційних змагань, що проводить Мінсім’ямолодьспорт від імені України (Чемпіонати, Кубки України, всеукраїнські змагання). Клуб, будучи бюджетною установою, не може платити комусь благодійну допомогу, а самі спортсмени – школярі та студенти – не мають грошей на те, щоби фінансувати столичних пройдисвітів: дрібного бізнесмена Карпекова та двох пенсіонерів на прізвища Тьорло й Покатілов.
Більш того, цей Покатілов без відома директора клубу й без дозволу Міносвіти, а лише через байдужість прокуратури м.Єнакієвого, за адресою клубу зареєстрував торговельну фірму, якій дав пишну назву «Авіаційний центр вищої спортивної майстерності» і яка займається купівлею-продажем лако-фарбних і будівельних матеріалів. І тепер він на «законних» підставах приїздить у клуб і нахабно відбирає в дітей гроші прямо під час занять на клубному аеродромі.
Після втручання народних депутатів, передусім одного із «спікерів» Партії Регіонів Олени Бондаренко та «НУНСівця» Олеся Донія, прокуратурою м.Києва проти шахраїв була порушена кримінальна справа, яка передана для провадження в Шевченківське райуправління столичної міліції, а співробітник Мінсім’ямолодьспорт, відповідальний за парашутний спорт пан Кузнєцов, був взагалі звільнений. Відносно начальника департаменту Мінсім’ямолодьспорт Олександра Артем’єва та колишнього заступника міністра Мирослава Дутчака Генеральна прокуратура винесла постанову про відкриття дисциплінарного провадження. Прокуратурою м.Києва опротестовані незаконні накази та внесені акти прокурорського реагування, зокрема – з вимогою негайно повернути дітям гроші. Але все це було за попередньої влади.
Як тільки в Мінсім’ямолодьспорт прийшла нова «команда професіоналів», побори відновилися. Тільки-но 11 березня 2010 року новим міністром був призначений Равіль Сафіуллін, як вже 20 березня Покатілов знову прибув у Єнакієве й знову став вимагати у вихованців гроші – по 150грн., погрожуючи, що в протилежному випадку вони не будуть допущені до офіційних змагань, які проводить Мінсім’ямолодьспорт. При цьому на руках збирач грошей мав сміховинний наказ Мінсім’ямолодьспорт про призначення його тренером цього клубу, який взагалі-то є закладом освіти й належить до зовсім іншого міністерства.
«Професіонали» на цьому не зупинилися: оскільки вихованці клубу відмовилися платити Покатілову, нове керівництво Мінсім’ямолодьспорт стало нищити єдину в Україні команду з парашутного багатоборства, що базувалася в Єнакієвому, не випускає спортсменів на міжнародні змагання та заборонило проведення на батьківщині Президента 2-х Всеукраїнських змагань з парашутного багатоборства пам’яті льотчика-космонавта Г.Т.Берегового. Особливо підкреслюємо – і поїздки команди, і змагання на честь знаменитого уродженця Єнакієвого оплачувалися спонсорами. Від міністра Равіля Сафіулліна вимагалося лише підписати наказ на цей рік про формування збірної команди та про включення змагань до Єдиного календарного плану – не більш того…
Що може порадити в такій ситуації юним землякам Януковича заступник керівника Адміністрації Президента Геннадій Васильєв: починати пробувати «Афган Инсенс» чи зразу замовляти через Інтернет отой «кокаін»? Принаймні, керманичі Мінсім’ямолодьспорт поставили державний авіаспортивний клуб Міністерства освіти і науки перед вибором: або діти сплачують «безповоротну благодійну допомогу» так званій «громадській організації», проти керівників якої порушена кримінальна справа по обвинуваченню в шахрайстві, або спортом вони займатися не будуть узагалі. І куди тепер іти юним спортсменам – у підворіття? Поповнювати армію єнакіївської шпани?
Але земляки Президента знайшли вихід: отримавши з Росії запрошення на міжнародні змагання з парашутного багатоборства й не дочекавшись згоди на поїздку від Мінсім’ямолодьспорт, спортсмени написали листа організаторам змагань, розповіли про рівень корупції в Україні й доклали акти прокурорського реагування та постанову про порушення кримінальної справи. А також попрохали, як виняток, допустити їх до участі в змаганнях без належних документів, оскільки за підпис українських чиновників під заявкою юніорів примушують платити гроші якимсь аферистам.
Тож ми рекомендуємо Геннадію Андрійовичу, якщо він дійсно вболіває за здоровий спосіб життя молодого покоління, замість того, щоби проводити безглузді «контрольні закупки», звернутися до Шевченківського райуправління міліції та поцікавитися долею кримінальної справи №50-5753, порушеної ще 27 лютого 2010 року проти шахраїв, які збирали гроші з неповнолітніх. І пояснити, чому до цього дня жоден з вихованців клубу так і не визнаний потерпілим, а дітям не повернуто ані шеляга? Невже тому, що аферисти занесли в міліцію трохи грошей?
А ще рекомендуємо поцікавитися, куди перший заступник Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Андрій Пальчевський збирається направляти кошти, які виділяються з державного бюджету на військово-патріотичне виховання молоді та на розвиток спортивно-технічних і прикладних видів спорту. Виявляється, за рахунок цих сум Мінсім’ямолодьспорт вже розпорядився видати отим самим шахраям, що оббирають неповнолітніх, 14 тисяч гривень. Готівкою. Прямо з каси Міністерства. Отака вона, «молодіжна політика» по-українські.
Тож, думається, що від одного походу в Мінсім’ямолодьспорт слідчого Генпрокуратури користі буде більше, ніж від десятка спектаклів в Адміністрації Президента з демонстрацією результатів безглуздих і беззаконних «контрольних закупок». А якщо слідчий ще й візьме з собою наручники та бланк протоколу затримання підозрюваного в порядку ст. 115 КПК України, миттєво знайдуться кошти на те, щоби переконати молодих людей у перевагах парашутного багатоборства перед «Кокаіном». І буде всім щастя. Головне – не забути наручники.
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень