/Голодомор 1932-1933 років/
Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ, якщо він справжній, має свою власну історію.
Сьогодні, коли ми почали будувати на рідній землі свою домівку-державу, без своєї кришталевої чистої криниці не обійтися. Але з нашої історичної криниці, починаючи з самої поверхні, належить вичерпати багато солоної від хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, матерів і батьків, братів і сестер. І понаскладали їх понад сім мільйонів…
Не сьогодні це сказано: час народжуватися і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час говорити? Хай ці гіркі слова Правди, народжені після десятиліть безмовства, ляжуть першим каменем у підмурок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу.
Україну називали житницею, але, грабуючи її по-хижацькому, не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоча й сильною духом.
У 1932 р погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив. Тому зовсім немає підстав списувати на погоду ті чорні діла, що їх творила канцелярія Лазаря Кагановича. Вродив хліб і, як завжди, його не полінувалися зібрати. Українці – люди працьовиті. Наш ратай не давав приводу називатись ледащем!
Околгоспненому селянинові формально належало все, а фактично – він перестав належати собі самому. Пропаганда на всі усюди галасувала, що земля належить колгоспникові, а в дійсності все було навпаки: колгоспники стали належати землі. Тривало це від сталінської холоднечі і до хрущовської відлиги, коли генеральний секретар повів лінію на те, щоб видати колгосп никам паспорти, але забрати в них корів. Отож і почали селяни тікати в міста, а села знелюдніли.
1933 рік. Найчорніший рік в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю народу, що населяв одну з найродючіших, найблагодатніших земель.
У 1933 р. був не голод, а зумисне підготовлений голодомор. На січневому (1933 р.) Пленумі ЦК Сталін заявив: “Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади”.
Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 р. партійно-державна верхівка ухвалила: конфіскувати всі запаси зерна. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали з сіл усі фонди. Усюди снували спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За не здачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки. Конфісковувалися усі запаси їжі.
Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліба. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міста, були блоковані. Усе ж тисячі селян пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали просто на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней і людей.
Діти не бігають, не граються, сидять у дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена обличчям до землі, лиця майже немає, одні зуби зверху. Сидить дитина, чогось гойдається всім тілом: назад-вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня пошепки: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи: ні від батька, ні від матері, а так – у простір, у світ: їсти, їсти, їсти.
В той час гинули мільйони… Сталіну було забагато й тих, хто залишився, бо він, бач, не міг усіх вислати, бо Соловки і Сибір не нескінченні… Знайшов спосіб – геноцид. Тому через кожні 5 днів з обкомів партії під таємним грифом на ім’я Сталіна і Молотова йшли телеграми про те, скільки в областях померло селян і скільки опухло з голоду.
Якими словами можна описати мучеництво України того періоду, яка поклала в землю мільйони своїх кращих синів і дочок? Голодомор позначився на майбутньому нації: третина умертвлених голодом – діти, які не народили нащадків, не дали потомства.
Про голод 1932-1933 років у світі знали давно, але правда про ці жахливі роки не доходила до людей навіть сьогодні: у той час Україна була скорботною матір’ю, рікою, яка сумує за дітьми своїми.
Про ці страшні події, які пережила Україна ви можете більше дізнатися з фондів бібліотек міста.
Ми чекаємо на вас за адресами: центральна міська бібліотека для дорослих, вул. Дрогобицька, 12, бібліотека-філія №1 для дорослих та юнацтва, вул. Бориславська, 36, бібліотека-філія №2 для дорослих та юнацтва, вул. Стебницька, 76, бібліотека для дітей, вул. Стебницька, 70.
Підготувала Галина Грицило, бібліотекар юнацької кафедри Трускавецької ЦБ
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень