Дощ барабанить по бруківці. Похмурі хмари звисають над містом, хапаючи його в цупкі обійми та роблячи безликим і однотонним. Сірі нитки пов’язують небо та землю по вертикалі, а краплі, котрі розбиваються об земну твердь, змушують дивитися вниз. Це час, коли не хочеться піднімати голову вгору, адже там – ні сонця, ні ясного блакитного неба, ні білих хмаринок різних форм. Суцільна сива пелена.
Та не піднімати вгору очі не означає відмови від підняття сердець. Вгору серця! Ідучи через дощ до храму, прориваєш стіну мороку та брудно-сірої буденності. Поспішаєш туди, де тебе чекає Хтось, хто розуміє всі твої вчинки, проблеми, радощі та жалі – краще від керівника чи підлеглого, краще від друга чи ворога, краще від близьких та далеких людей. І ти знаєш та відчуваєш, що ти – не сам, що ти не залишишся на самоті зі своїм болем чи своїм стражданням, бо ти і Він – пов’язані.
Дощ барабанить по парасолі, немов хоче пробити її. Якби краплини були такими ж колючими, як людські слова, то їм би вдалося не тільки пробити цей захисний клапоть тканини, натягнутий на шпицях, а й зрешетити тебе на дрібні кусочки, щоб від тебе залишилася тільки купка кривавого місива. Або й нічого б не залишилося, бо дощ змив би тебе в невідомість і ніхто б не знав, що з тобою і чому саме з тобою.
Та дощ є милосерднішим, бо він все ж – творіння Бога, а не диявола чи людини. Дощ виконує свою роль, творячи фон осені – глибокої осені, котра не перша і не остання для більшості, та не для всіх.
Дощ падає на дахи будинків і на лисі маківки машин, він стікає по ринвах, по рівчаках, утворює дві довгі лінії обабіч дороги, біля тротуарів. Дощ ллється через край наповнених по вінця посудин, котрі необачний господар залишив на подвір’ї, перехиляється у відчинені вікна, господарює на балконах, омиває хрести на храмах та вивіски на магазинах. Та йому не дано проникнути в душу людини, він хіба може заставити її задуматися, бо дощова погода сприяє роздумам, меланхолії, філософствуванню.
Дощ прискорює настання вечора, темнота відвойовує останні проблиски дня і намагається оволодіти всім. Часто так буває не лише в прямому, а і в переносному сенсі. Тому йдеш до храму, щоб вона не залишилася в твоїй душі, хоча її туди заносять чи не кожен, кому вдається до неї увірватися. Йдеш очистити свою душу від скверни, йдеш просити вибачення за всіх, хто образив тебе – свідомо чи несвідомо. Йдеш, щоби спільно прославити Творця та подякувати за дар життя, за дар витримки та розуму, за опіку на кожен день, за сім’ю і за друзів, за владу і за тих, хто хоче тебе звести з цього світу. Просиш про дари Святого Духа, щоб ніч, яка надходить, і день, котрий прийде після неї, ти зустрів із гідністю та новими силами.
Складаючи руки у храмі, чуєш, як дощ барабанить з усіх сторін, не маючи ані найменшого наміру вщухати. Цей дощ надовго. Якщо він і перепочине, то тільки, щоб набратися нових сил і продовжити свою пісню барабанного дробу знову.
Виходячи на вулицю, бачиш освітлені дороги і те, що ввечері та вночі дощ дещо інший. Штучне освітлення змінює кольори, спотворює сприйняття реальності, переносить в дещо інший світ, хоча реально ніби все й залишається тим самим. Влада темряви – це те, що завжди наступає після світла, такі закони природи. Вони непідвладні людині і в цьому є певний позитив, бо якби люди ще керували природніми процесами…
Йдучи вниз, дивишся, щоб не забруднитися, не послизнутися, не стати в калюжу. Чому вниз? Бо знову занурюєшся в буденне життя, для якого ти – звичайна істота, мішень та об’єкт, хоча своє призначення ти розумієш по-іншому. Ти вдивляєшся в обличчя перехожих, котрі кутаються, відчуваючи холод, котрий посилює ця вогкість, і бачиш у кожному з них твого брата. І не важливо, що вони не звертають на тебе уваги, чи ставляться як до потенційної жертви, котру можна обманути, використати, підставити. Важливо, щоб у дощі ти не загубив своєї совісті та порядності, щоб ти не відповів образою на образу чи наклепом на наклеп, щоб ти не уподібнився цьому світу. Будь ясним промінчиком, навіть якщо тобі і не дозволяють світити. Будь світлом посеред дощу і посеред ночі.
Дощ. Осінь. Люди. Однотонна тиша. Вечір. Місто готується до сну. Помолися разом з тими, хто не забув, для чого існує молитва.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень