– Уявляєте, що робиться у тій владі?!
– Та нічого там доброго не робиться! Бардак!
– Вже б краще дійсно нічого не робили, а то тільки шкодять. І щораз, то гірше.
– Ото, дожились, що соціалізм згадуємо, як найкращі часи…
– Сталіна на них треба!
– Молодь шкода. Яке у них майбутнє? Що чекає дітей у такій державі?
Такі розмови дуже часто чуємо від старших людей. Шануючи їхній вік, будучи вихованими, не перебиваємо, а мовчки вислуховуємо, а подумки говоримо:
– Скільки вже можна стогнати? Не шкодуйте нас, працюйте належно, знайте свої права, не будьте вівцями, яких годують, щоб потім просто «добре зістригти шерсть»? Чи не час уже бодай щось справді змінити? Мабуть, достатньо вже помилок, прорахунків, які нам доведеться виправляти!
Дорогі наші батьки! Помаранчеву революцію дивились по телевізору, тішились, що таки народ піднявся, що обійшлося без вас, що нарешті заживете по-людськи, а тут знову облом!?
Не надійтесь на доброго президента чи прем’єра! Вони такі, яких ви і ми з вами заслуговуємо! Міняйте їх хоч кожного місяця! Кращого не буде!
Думаєте, що все і без вас обійдеться? «Нащо вам тої політики?»
Чекаєте нових виборів? Давно «політичної лапші» не їли? Коли ж ви вже політично грамотними станете? Скільки терпіти можна? Для чого? Що від цього терпіння зміниться?
Так, ми, молоді хочемо всього і зразу! Що в цьому поганого? Переконана, що зміни починаються з того моменту, коли є бажання щось змінити самому і найперше в самому собі. А не надіятись на доброго й багатого дядечка, який нібито хоче, щоб ми з вами дуже добре жили.
Ми живемо у суспільстві, а значить, щоб справді жити, а не існувати, повинні бути активними й політично: бодай мати свою точку зору і вміти її відстояти. Ті, котрі кажуть, що вони аполітичні, що від них і так нічого не залежить, – для мене є не зрозумілі! Як можна жити у спільноті, де політикою насичено усе і не брати в ній участі? Такі люди нагадують страусів, які ховають свої голови у пісок. Та рано чи пізно голову доведеться витягнути. Краще бути на хвилі часу і хоча б розуміти, як ми живемо, і що далі з цього буде.
«Правові норми спрямовані на забезпечення стійкості, організації оптимальних умов для діяльності спільноти»,- читаємо сторінки підручника з права.
«Дорогі діти, ви живете в незалежній правовій державі! Ви захищені законом!», – кажуть нам у школі на зустрічах працівники юстиції, соціальних служб, учителі… Щорічні неодноразові зустрічі, перегляди кінофільмів, вікторини, бесіди як у класах, так і в актовому залі – всюди… «Я маю право мати право…», – рядки пісні звучать в унісон з цим усім, і … стає смішно! Нам кажуть те, що повинні казати, вчать так, як і повинні, а життя вчить інакше…
Хотілось би й справді жити у правовій державі, де вищесказане працює дійсно на захист громадян незалежно від їх стану у суспільстві. Хотілось би усвідомлювати захищеність на своїй землі, відчувати свої права не на словах, а на ділі, і тому не боятись чиновників, а знати, що всі вони мали би бути слугами нашими, слугами народними, та, на жаль, як диктує життя, виходить навпаки.
Дорогі батьки, вчителі, ми добре усе це розуміємо і знаємо, усвідомлюємо, що повинні довго і віддано працювати, щоб змінити вектор руху на краще, справді краще життя, як для себе, так і для вас.
Час невпинно плине, і тому ми хочемо, щоб ви якнайшвидше налагодили стабільність у державі, щоб усі були впевненими в своєму майбутньому.
Для цього необхідно принаймні не на словах любити свій народ, бути патріотом і мати велику снагу до знань і змін, але будь-які зміни починати кожному із себе! Тільки тоді буде результат!
Наталія Чапля, учениця 11-А класу СЗШ № 3 м. Трускавця,
переможець загальноміського конкурсу “Місячник правових знань у школі”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень