8 листопада відбулося чергове, двадцять друге, засідання Дискусійного клубу. Його учасники намагалися підбити підсумки виборів.
За великим рахунком, цього не вдалося зробити. Висока планка, задана самою темою, багатьма не була подолана. Далася взнаки певна заангажованість, адже дехто був довіреною особою певного кандидата в народні депутати, а тому й досі не змирився з перемогою іншого претендента.
На мою думку, ніхто з місцевих політиків чи експертів не передбачив, що Роман Ілик набере таку велику кількість голосів. Йому пророчили перемогу, але на рівні 20-25 відсотків голосів виборців, а тут майже половина, та й набрав він стільки ж, скільки інші 19 кандидатів у народні депутати по нашому округу, разом узяті.
Ніхто не міг передбачити і того, що Павло Барнацький посяде друге місце з десятьма відсотками голосів. Мабуть, зарано дехто списав з рахунків цього громадського та політичного діяча. Дивлячись на те, що він у Бориславі набрав майже чверть голосів виборців, Павло Степанович, незважаючи на вік, може поборотися за місце міського голови. Тим більше, що він уже оголосив про процедуру відставки діючого міського голови Володимира Фірмана.
Проте чи не найбільшою несподіванкою було те, що буцімто фаворити змагань Ігор Курус, Михайло Задорожний, Микола Лагодич набрали відносно мало голосів виборців, хоча, за їхнім власним баченням, вони якщо й не переганяли Романа Ілика, то йшли за ним крок у крок.
Неочікуваним стало й те, що “Свобода” набрала більше голосів на Дрогобиччині, ніж “Батьківщина”.
Одним словом, місцеві політики, експерти, журналісти, які прогнозували хід виборів, виявилися посоромленими. Це ще раз говорить про те, що робити прогнози в політиці – річ невдячна, якщо не розумієш внутрішніх процесів, які відбуваються в цій царині.
Голова Громадської ради при Дрогобицькій райдержадміністрації Степан Макар, який був довіреною особою Михайла Янковського, заступника голови Львівської облдержадміністрації, намагався, що називається, держати марку, виправдовуючи політику Партії регіонів. Однак він не зміг відповісти прямо і чесно на деякі запитання. Наприклад, мене цікавило, як він розцінює той факт, що Михайло Янковський під час виборчої кампанії роздавав ключі від автомобілів для інвалідів, хоча офіційно знаходився у відпустці. Чи не йде мова про банальний підкуп виборців? Також не відповів він на запитання щодо долотного заводу, фіктивний запуск якого відбувся під час виборчої кампанії буцімто за сприяння того ж заступника голови Львівської обласної державної адміністрації Михайла Янковського. А коли Анна Волошин запитала його про маніпуляції під час голосування в дрогобицькій колонії, Степан Макар узагалі відхрестився від цього.
Чимало гострих запитань пролунало на адресу Сергія Гориславського, який керує в Дрогобичі місцевим осередком Партії регіонів. Коли він справедливо говорив про те, що на виборчій дільниці в бориславському кінотеатрі “Каменяр” у його однопартійців вкрали 39 голосів чи про переслідування мешканців села Медвежа Дрогобицького району, які голосували за Партію регіонів, його слухали й погоджувалися, що маємо справу з порушенням чинного законодавства. Але він так само, як і його попередник, не зумів щиро відповісти на запитання про своє ставлення до режиму Януковича, про карколомне збагачення синів президента, про інші негативні явища, які з’явилися в нашому житті після приходу донецьких до влади.
Багато несправедливих закидів лунало на адресу Михайла Ваврина, якого сприйняли лише як представника “Батьківщини”, а не депутата Дрогобицької міської ради, голову Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини. Особливо насідав Олег Косик, керівник Центру громадських експертиз і довірена особа кандидата в народні депутати України Віктора Возняка. Як на мене, питання лунали не по суті теми, а торкалися дрогобицьких проблем, про які можна говорити безкінечно. Михайло Ваврин гідно вийшов з ситуації, хоча йому це дорого коштувало, тому що він поривався піти із засідання. Напередодні координаційна рада теж розглядала питання про підсумки виборів, але, як стверджують деякі очевидці, старійшини дрогобицького політикуму завели розмову на манівці, так що аналізу як такого не було.
Виступили на Дискусійному клубі й Тарас Демко і Богдан Гринчишин. Їхня наївна спроба вдати з себе звичайних дрогобичан і на підставі цього зробити аналіз виборів, провалилася з тріском, бо їх присутні однозначно ідентифікували як представників громадського руху “Чесно”. Оскільки абсолютна більшість членів Дискусійного клубу належить до числа тих, хто не голосував за Романа Ілика, то можна було зрозуміти, який шквал удару довелося витримати цим особам. Вони його витримали, задекларувавши, що “Чесно” продовжуватиме свою роботу, цього разу на місцевому рівні, одночасно вдосконалюючи методологію.
Від Олега Косика дісталось і мені за випуск газети, присвяченого руху “Чесно”, хоча всі матеріали були взяті з офіційного сайту цієї громадської організації. Але якщо не задоволені чиїсь політичні амбіції, то поняття свободи слова для таких людей відходить на задній план.
Багато цікавих пропозицій внесли громадський діяч Хосе Турчик, журналістка Вікторія Лишик, уже тепер колишній кандидат у народні депутати України по Дрогобицькому виборчому округу N121 Микола Тустановський, інші активні учасники Дискусійного клубу, а народний трибун і бард Ярослав Бігуняк виконав свій хіт сезону “Політрада у дурдомі”, акомпануючи на гітарі.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень