/Відкритий лист/
Шановні виборці! Шановні міські голови! Один із пунктів моєї програми – скорочення депутатського корпусу Верховної Ради України з 450 до 300 депутатів.
Сьогодні український народ утримує на своїй шиї значну кількість не тільки дармоїдів, але й відвертих ворогів України з депутатським мандатом: забезпечує їх високими зарплатами, пенсіями, квартирами, дачами, безкоштовними санаторіями, матеріальними заохоченнями, а користі з них – нема. Шкоду відчуває кожен простий громадянин. Закони приймаються для олігархів, а не для народу. Закон захищає сильних світу цього – на захист обездолених людей стати нікому.
Чим більше депутатів – тим активніше вони грабують Україну, кожного з нас. Практично жоден з нинішніх депутатів Верховної ради України не відповідає принципам доброчесності Руху «Чесно». Ніхто з них на ділі не зміг відстояти доленосне національне питання збереження єдиної державної мови в етнічних межах України, ніхто з них не зміг протистояти ратифікації окупаційних Харківських угод, прийняттю злочинної пенсійної реформи…
Переконаний: чим менше буде депутатів, тим потужнішим буде народний контроль за їхньою діяльністю, тим ефективнішою буде їхня праця, тим менше вони розкрадуть, тим більше коштів залишиться в бюджеті для потреб народу. Прошу підтримати цей пункт моєї програми!
Ці мої роздуми щодо роздутих депутатських штатів Верховної ради стосуються такою ж мірою і місцевих рад. На багатьох зустрічах з громадами міст і сіл чую нарікання на роботу депутатського корпусу місцевого самоврядування. Народна довіра до депутатського мандату будь-якого рівня сьогодні є нульовою. Адже місцеве самоврядування – це парламент в мініатюрі. Різниця лише у величинах хабарів та матеріальних ресурсів. Столичні народні обранці розпродують цілі стратегічні галузі української економіки, фабрики, заводи, порти, а місцеві – садочки, магазини, аптеки, кінотеатри, ресторани, земельні ділянки. Таким чином все, що колись належало народу, нам з вами, практично за безцінь переходить у приватні руки.
За всі так звані демократичні каденції на пальцях однієї руки можна перерахувати депутатів, які відслужили громаді свій депутатський термін і не приватизували ні на себе, ні на своїх родичів ні землі, ні комунальних об’єктів, не лобіювали, на замовлення місцевих бізнесменів, за відповідну винагороду прийняття радою того чи іншого майнового питання.
Депутатів, що справді служать громаді, – мало. Але все-таки вони є. Сьогодні таких беруть на сміх, називають лузерами, жебраками-правдолюбами. Але саме вони є сіллю цієї землі. І саме таких нині бракує і до місцевого проводу, і до державних справ.
За час перебування на посаді Дрогобицького міського голови я виносив на сесію міської ради питання щодо скорочення кількісного складу депутатського корпусу з 50 до 36 депутатів. Депутати мене не підтримали.
В дрогобицькій міській раді і далі 50 депутатів. Чи задоволені їхньою роботою дрогобичани? Ні! Від каденції до каденції ситуація погіршується. А ось депутати задоволені – значна частина отримали посади в органах місцевого самоврядування, чимало з них вже встигли обзавестися земельними ділянками під забудову. Обіцянки служити громаді так і залишилися обіцянками. Особисті інтереси зневажили партійні прапори всіх кольорів.
У Трускавці, який менше Дрогобича у чотири рази, депутатів майже як у Дрогобичі – 46! Тут ні посад, ні земельних ділянок не вистачить. Депутати, які у минулі каденції звикли вважати міську раду місцем вирішення власних питань, сьогодні вносять значний елемент деструктиву у роботу усього депутатського корпусу, очікуючи на постійний матеріальний стимул.
Подібна ситуація у Бориславі – 45 депутатів. У Стебнику, весь бюджет якого складає на 2012 рік лише 4 млн. грн. – 36 депутатів! Було би смішно, якби не було так гірко! Чим можуть прислужитися депутати громаді при такому мізерному бюджеті? Нічим! Хіба що нестимуть громаді «великих слів велику силу».
То навіщо держава культивує таку систему рад на місцях? Як на мене, то лише для того, аби не було порядку, аби було кому скубатися між собою, аби було громаді на кого показувати пальцем і звинувачувати в усіх гріхах, аби спокійніше жилося центральній владі при такому потужному місцевому громовідводі.
Як змінити ситуацію? Не чекати вказівок з Києва, а виносити питання щодо кількісного складу і депутатського корпусу міських рад і Верховної ради на громадські слухання. Слово громади нехай буде законом. Хто має ініціювати громадські слухання? Депутати цього не зроблять. Це мусять зробити міські голови, які вважають себе відповідальними за долю громади і за долю ввірених їм міст. Якщо таких ініціативних міських голів бракує – ініціатива має йти від громадських активістів.
Давайте разом боронити Україну від чиновницької сваволі і захланності. Скорочення кількісного складу депутатського корпусу усіх рівнів – не головний, але дуже важливий крок на цьому шляху.
Микола Гук, кандидат в народні депутати України
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень