Відпочивальники у Трускавці мають величезний вибір куди поїхати на екскурсії. Туристичні оператори пропонують різноманітні напрямки на різні смаки. Одні їдуть в мальовниче Закарпаття (замки, термальні води, дегустації сирів та вин, лінія Арпада тощо), інші контентуються ближчими поїздками на фортецю Тустань, Високий Верх, Довбушеві скелі в Бубнище чи до церкви святої Анни в Бориславі, ще інші мандрують «Золотою Підковою», обирають Львів оглядовий, кавовий чи театральний, або ж беруть суперактив на Парашку чи Говерлу.
Але оскільки туризм мусить розвиватися, а відпочивальник хоче нових вражень, то виникає потреба розробляти нові туристичні маршрути. Для прикладу, до карантину готель «Трускавець 365» розробляв одноденні закордонні поїздки до Польщі (Краків, Перемишль, Красічин), Словаччини (Кошиці) та Угорщини (Ніредьгаза), а тепер возить гостей новим напрямком на Старий Самбір та через Ужоцький перевал на Ужанські купелі. Туроператори, які значно довше на трускавецькому ринку послуг, стараються не відставати, і теж пропонують щось новеньке – нові духовні мандрівки, нові локації для любителів рибки, м`яска чи веселої забави, водоспади в Кам`янці чи Корчині, похід на гору Небесної Сотні та інше.
Одним з невтомних трудівників на туристичній ниві Трускавця, хто не лише возить битими дорогами, а вивчає та пропонує нові незвідані туристом стежини, є Микола Бакай. В чесній конкурентній боротьбі він винаходить нові способи як привернути увагу клієнта, тому в цей непростий для туризму карантинний час не опускає руки, не скаржиться, а просто добре робить свою роботу.
Серед маршрутів, які пропонує Микола, є «Галицька Каліфорнія», «Стежками Івана Франка», мандрівки водоспадами краю (найбільший водоспад Львівщини Лазний в Довгому Гірському та Гуркало біля Корчина на Сколівщині), на Сопітські полонини, екскурсія «До Зальцбурга» через Кульчиці Конашевича-Сагайдачного аж до Старої Солі на Старосамбірщині.
А ще успіхом користується порівняно новий маршрут, який можна називати по-різному: «Незвідані стежини», «ЯмПіРо», «На бойківському хуторі», «Скелі-річка-озеро-забава», «Сім годин щастя» тощо. Саме ним ми помандруємо з Миколою. Поїхали! До речі, саме так, «Поїхали!», називається фірма, яка рекомендує цей маршрут.
Дорога: нудно не буде
Екскурсія від початку до кінця триває орієнтовно сім годин. Тому назва «Сім годин щастя» для неї цілком підходяща. Скільки з цих 7 годин займає дорога сказати не беруся, але проходить вона дуже швидко. По-перше тому, що зараз траса від Трускавця через Борислав-Східницю на Урич-Підгородці хоч яйце коти, а по-друге зачаровує розповідь Миколи, бо він скаже і про Трускавець, і про Борислав, і про Франка, і про східницькі води. Та не лише скаже – є можливість попробувати знаменитої содової чи води з «андроповського» джерела.
Заїжджену фортецю Тустань автобус оминає, адже їхати туди – це окремий маршрут. Та й щораз більше туристів нарікає на … високу ціну за вхід. Як не як, 65 гривень – це трохи забагато, коли за замок Паланок платиш лише 40. Тому попри каміння в Уричі їдемо прямо на Підгородці, щоб потім з центральної дороги звернути ліворуч. А коли чоловік йде наліво, значить, там є щось дуже миле та приємне.
Наближаючись до одного з центральних пунктів маршруту зазначимо, що назад, як це традиційно при екскурсіях буває, дорога пряма. Тобто, після потужних вражень та хорошої забави розслаблені, розрелаксовані мандрівники їдуть прямим ходом на Трускавець, щоб тут при наявності Інтернету викласти свої селфі з Ямельниці, Підгородців, Ровені. Оскільки ці три села є центральними в мандрівці, то звідси ще одна її назва – «ЯмПіРо».
Окраєць Ямельницьких скель
Село Ямельниця – це місце сили. Скель тут дуже багато, і далеко не всі ще розвідані та доступні для рядового туриста. Це рай для альпіністів, місце постійного вишколу хлопців та дівчат зі «Спадщини» та «Пласту», місце дислокації багатьох дитячих християнських таборів різних конфесій, багата ягодами та грибами земля, неформальна столиця УПА, звідки на весь світ йшли позивні підпільної радіостанції «Вільна Україна» (кодова назва «Афродіта»). Найбільше популяризує Ямельницю кемпінг «Готар» (Андрій Марчук).
Наш маршрут зачіпає лише малесенький окраєць Ямельниці – Нижні Скелі, які звуть Пищик, або Пищок. Ці скелі не такі величні як Юшкова Яма, на них не так легко потрапити як на Кикошів чи у Стіну, вони не височіють над селом як бичківський Шиятий чи Циганський, з них не видно всього села як з Каменя на Тисі.
Але це одне з найулюбленіших місць відпочинку всього Нижнього Кінця в Ямельниці, а може і всіх ямельничан. А тепер вже і гостей зі всієї України, бо з нами їдуть кияни та харків’яни, мешканці Дніпра та Запоріжжя.
Звертаємо на Цісарську Дорогу, яка збудована австрійською владою в обхід річки Стрий, проїжджаємо повз знаменитий Трикутник Кохання, де секс найякісніший та найкращий у світі, і ось ми вже на місці. Микола має важчий та легший маршрути на скелі залежно від погоди, від кондиції туристів та від їхнього бажання. Але обов’язковим пунктом програми є сфотографуватися на фоні скель, залізти в печеру, вдихнути не просто свіжого, а божественного цілющого ямельницького повітря в Пищику.
Далі мовчу, бо то треба видіти і просто там побути. Насолоджуєшся красою, величчю і осмислюєш, що варто тут бути і варто сюди повертатися.
Підвісний міст через Стрий
Їдучи до кінцевого пункту мандрівки на хутір Ровінь, на гостину до бойківської садиби (тому маршрут ще називають «У бойків на хуторі»), проїжджаємо село Підгородці. Красиве патріотичне багате село, мешканці якого повертаються із заробітків з Тюмені, з Іспанії, з Чехії і будуються тут, розвивають рідний край, а не закуповують квартири в блоках Стрия чи Львова. Мальовнича ріка Стрий, яка починається на Турківщині та Дрогобиччині, а якщо точніше то біля Вижлова (Верхнячки) на Сколівщині, в Підгородцях поповнюється Уричанкою, а трохи нижче Ямельничанкою. В селі є підвісний міст через ріку, і це прекрасна локація для фотосесій.
В самих Підгородцях є чимало атракцій, зокрема відома садиба «У Дворі», але неможливо оглянути їх протягом однієї мандрівки. А ще тут є дві величні церкви (св. Дмитрія УГКЦ та св. Володимира ПЦУ), гора Кичера – улюблена для дельтапланеристів, тут розгорталися важливі події в історії УПА, поза рікою проходила вузькоколійка аж до Майдану. Ну і варто згадати, що власник Ямельниці та Підгородців шляхтич Костянтин Петруський в І половині ХІХ століття саме тут заснував перший в Європі (!!!) зоопарк. Щоправда, селяни спалили його, бо не хотіли чистити клітки та стайні на Святий Вечір.
Але навряд чи хтось думає про давнє минуле на березі спокійної річки Стрий, до якої ще не доєднався бурхливий Опір. Вода тече, і немов забирає з собою всі печалі, всі болісті, всю суєту, весь негатив. Недарма підгородецькі люди здавна люблять проводити свій відпочинок саме на березі р. Стрий.
Ровінь: дамба, озеро, садиба
Хутір Ровінь належить до села Довге Гірське Дрогобицького району. Це село, як і сусідній Сопіт на Сколівщині та ще ряд сіл мали повністю зникнути з лиця землі, з мапи, з пам`яті людської. Совєти задумали збудувати тут потужну дамбу і зробити штучне Карпатське море. Про це є ряд публікацій, тож не вдаватимемося у подробиці цієї афери. Якби вона вдалася, то доля тутешніх сіл була б такою ж, як і доля тих сіл, які покояться на дні Дністра чи Дніпра. Але Бог любить цей край. І в 1991 році СРСР розпався, а Ровінь, Довге, Сопіт, Кропивник, Рибник, Майдан, Ямельниця та інші гірські села залишилися, щоб дарувати нам свою красу.
Недобудована дамба височіє як сумний пам’ятник-застереження про сірі часи совка. А ось озеро через дорогу від ріки Стрий стало своїм, Карпати усиновили його. Водяні лілії прикрашають тиху гладь зеленкуватої води, аквамарин вбирає промені призахідного сонця, кущі й дерева шумлять про минулі часи, але люди забули їхню мову. Вода тепла, можна купатися.
У дворі Івана та Ярослави Петриківих на хуторі Ровінь група туристів стає єдиною родиною. Господиня частує домашніми стравами. Син Володимир, вчитель місцевої Довжанської школи, провідник в Асоціації гірських провідників «Ровінь», готовий розповісти все про рідний край. Водій Валерій грає на акордеоні, а сита та задоволена публіка підспівує всім відомих українських народних пісень. Чисто як у знаменитій пісні «Ех, забава, забава аж до рання». В садибі є де переночувати, тож можна би залишатися в цьому сільському бойківському раю «до рання», але програма подорожі ночівлі не передбачає.
Поспілкувавшись з господинею, похваливши дійсно надзвичайно смачні і водночас прості селянські бойківські страви, погладивши пса і налюбувавшись соняхами та заходом сонця в горах, готуємося їхати додому.
Сім годин щастя та хорошого настрою не закінчуються приїздом до Трускавця. Бо ми отримали такий заряд позитиву та енергії, що вистачить надовго.
…Микола Екскурсовод – так часто кличуть нашого провідника. Він має в голові інші нові маршрути, які розробляє не для себе, а для людей. «Миколо, дякуємо за чудову мандрівку!» – так говорить йому практично кожен, виходячи з буса біля «Лісової Пісні», «Хеллі» чи «Кришталевого палацу». І записуються на інші мандрівки, щои знову гарно провести час, відкриваючи для себе сповнений дивовиж наш край.
Поїхали! Поїхати з Миколою можете й Ви. Куди він везе і яка ціна – запитайте його самого. Микола Бакай (097-572-29-21).
Володимир Ключак, фото автора та Ярослава Барана
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень