Давайте любити Україну, доки маємо, щоб не довелося гірко плакати, коли її втратимо
В`ячеслав Чорновіл
Сьогодні ми спілкуємося з Михайлом Хомичем, кандидатом в депутати Трускавецької міської ради по округу № 17 (вул. Стебницька, буд. 70, 72, 73А, 76). Він – учасник Майдану з 5 грудня 2013 року, волонтер, присяжний Трускавецького міського суду, голова ОСББ «Здоров`я» та депутат Трускавецької міської ради VI демократичного скликання
– Пане Михайле, розкажіть як Ви потрапили на Майдан.
– Перший раз на Майдан я потрапив 5 грудня 2013 року. Спочатку я навіть до кінця не розумів, що відбувається, але потім ми з побратимами усвідомили, що ми мусимо там бути.
І 5 грудня я, Іван Курій, Ігор Пілько, Мирослав Савчин, Василь Петранівський та інші трускавчани поїхали на Майдан. Спочатку було так, що ми їхали на 4 дні, а потім мінялися. Я повертався до Трускавця, ходив на роботу, і знову їхав. Так було цілий грудень і перша половина січня.
22 грудня я був на Грушевського, потрапив там під обстріл. Розірвалася димова граната, я отримав хімічне отруєння, потім місяць кашляв, невістка мене медом з молоком поїла… На щастя, інших серйозних ушкоджень не було. З січня я вже їздив у Київ значно частіше, потрапив у сотню «Львівська Брама».
До Майдану на молодь я дивився трішки скептично, але коли я побачив як наша молодь себе показала на Майдані, то моя думка змінилася кардинально. Я дуже радий, що у нас росте таке покоління.
– Після Майдану Ви йшли добровольцем на фронт – один з небагатьох представників трускавецької влади…
– Так, я записався і мав повністю військове спорядження, зброю, готувався їхати служити. Я ж був снайпером у армії. Думав, що будуть якісь претензії до віку, бо мені 57 років, але мене не взяли за станом здоров`я.
Спорядження я пороздавав тим, хто його потребує, хто служить, і від того часу до сьогодні займаюся волонтерством. Бо якщо не вийшло воювати, тоді треба по-іншому, в інший спосіб підтримати армію, наших побратимів.
І я зі своїми побратимами з «Львівської Брами» (це переважно львівські хлопці) їздили в зону бойових дій, возили нашим військове спорядження. Нам дзвонили, казали про потреби і ми відповідно їхали туди і везли, що було потрібно і що в нас було в запасі.
Моє волонтерство почалося з Майдану, бо треба було підтримати наших хлопців, які пішли в Нацгвардію. Серед тих перших був і наш Іван Курій з Трускавця. Вони в Петрівцях пройшли місячну підготовку і пішли воювати. А ми з Майдану кожних десять днів відправляли їм сало, мед, все, що вони замовляли.
Діставали бронежилети, тоді це було надзвичайно важко. Потім почав допомагати вже з Трускавця, адже не міг стояти осторонь, допомагали військовим спорядженням і в Яворів, і у Львів, де була потреба.
У нас з Ігорем Табачинським вийшла гарна співпраця з СШ № 3 у Трускавці, там прекрасний педагогічний колектив та школярі, то вони організували півторагодинну концертну програму, дуже якісну. І ми, організовуючи автобуси, їздили з ними і в Яворів, і у Львів у «вісімдесятку», коли хлопці приїжджали на перепочинок. В жовтні знову плануємо поїздки.
Як волонтер я неодноразово виїжджав у зону АТО з військовим спорядженням у міста Станиця Луганська, Щастя, Старобільськ, Сватове, Вуглегірськ, спільно з побратимами сотні «Львівська брама».
Також ми з Ігорем та іншими хлопцями організували збір коштів для купівлі джипа у 80-ту аеромобільну бригаду, бо коли вони з Дебальцева вийшли, вся техніка була розтрощена. Ми з Польщі пригнали джип, тут відремонтували, після чого передали його в бригаду.
В Яворові було з десяток поламаних БТРів, то ми з Ігорем Пільком та іншими хлопцями взяли один, БТР-70, відремонтували його і відправили в Яворів. Згодом цей БТР поїхав на Схід.
– Зараз доводиться чути, що на Сході затишшя, що держава всім армію забезпечує… І щось подібне озвучують навіть чиновники…
– Це можуть казати ті, що там не були, які не знають, що робиться на передовій. Є велика різниця між тим, що показують по телевізору і тим, коли бачиш все наяву, на свої очі, коли ти спілкуєшся з хлопцями. Це різні речі.
Я так думаю, що Майдан не закінчився. Одних бандитів вигнали, а інші прийшли до влади – я це не приховую, а кажу відкрито. Які лише грабунки йдуть в АТО – і це в таких масштабах! Нічого не міняється – корупція, зрада, блюзнірство…
Я не хочу, щоб мої діти, і діти та онуки інших людей жили в такій країні. В 1991 році я мав можливість побувати у Франції, там жила моя бабця. Я подивився як там люди живуть, приїхав звідтам і думаю: «А що, в нас інакші руки, інакший розум чи що?» Чому ми не можемо так само жити? І тоді я вирішив, що треба Україну змінювати на краще.
– Україну можна змінювати, будучи при владі. Ви – депутат цього скликання і представляли свій округ, кілька багатоповерхових будинків на вулиці Стебницькій. Що вдалося зробити з того, що Ви обіцяли?
– Я не обіцяв і надалі не обіцяю, я краще зроблю. Колись я працював майстром по цих будинках, мав бригаду слюсарів-сантехніків, потім керував аварійною службою «Трускавецьжитло» і знаю ті всі болячки, знаю ті будинки від даху до підвалу.
Що мені вдалося? У 74 та 78 будинках поміняні труби на пластмасові – це опалення, холодна і гаряча вода, частково ливнева та каналізаційна система.
У 76 будинку поміняно електромережу, розпочався капітальний ремонт даху – всього на загальну суму 327 тисяч гривень.
Добився 100 тисяч гривень на 74 будинок, щоб поміняти там електромережу, яка в аварійному стані.
З моєю підтримкою малозабезпеченим сім`ям в 12 квартирах житлового будинку по вул. Стебницькій, 76 встановлено безкоштовно за бюджетні кошти електричне опалення.
В загальному вдалося залучити на будинки мого округу більше 400 тисяч гривень бюджетних коштів – вважаю, що це немало.
– А що плануєте робити в майбутньому?
– Що треба зробити? На моєму окрузі всі старі будинки. Є проблеми з електромережами, бо коли будинки відключають від централізованого опалення, то частина людей ставить електричне опалення. Є вдалі варіанти електроопалення, для прикладу, у моєму будинку поставили його 30%, але потрібно міняти загальнобудинкові електромережі. Якщо їх не поміняти, то старі мережі не витримують, оскільки були розраховані на значно менше навантаження.
Я добре знаю проблеми і 70, і 72 будинку, там і дахи в не дуже доброму стані, і є проблеми з електромережами, з мережею водопостачання. Якщо люди мене оберуть, то буду їх вирішувати…
Повірте, не так просто «вибивати» гроші на будинок, тим більше, коли ти в опозиції до влади.
– Так, я знаю, що Ви були в немилості…
– Я боровся проти корупції як міг.
Спочатку я був в опозиції і можливо саме мого голосу забракло, щоб купили будинок санстанції за ціною трьохкімнатної квартири. Боровся, щоб корпус дитячої лікарні не забрали таким самим методом.
Пан Козир казав, що КП «Наше місто» великий боржник, але «Трускавецьжитло» стало не ліпшим, а ще гіршим. У нас один з найвищих на Львівщині тариф по квартплаті (1 грн. 47 коп. за 1 кв. м. і то без ліфтів). Підприємство довели до банкрутства, утворили приватну фірму. Конкурс був непрозорий, на них виступав один і той сам керівник. Проти того я боровся.
Крім того, я добивався від юридичної особи КП «Трускавецьжитло» коштів на погашення заборгованості по заробітній платі для працівників підприємства, яка станом на початок листопада 2013 року становила 500 тисяч грн. Писав у Генеральну прокуратуру. Борги погашено.
– А звідки взялися ці борги?
– Вони спеціально доводили комунальне підприємство до банкрутства, щоб перевести це у приватну фірму.
У нас тариф по квартплаті 1,47 грн. і ми банкрут, а в Дрогобичі 1,30 грн., у Львові 1,25 грн. і там не банкрут. Чому так? Хто в цьому зацікавлений? Причому в нас люди ще додатково платять за світло в під’їздах, підвалах та за ліфти…
Я категоричний противник того, щоб комунальна сфера була у приватній власності. Якщо є комунальне підприємство, то гроші на будинок ще використовуються, а якщо приватна фірма, то власник все тягне для себе, старається чим побільше заробити, тому користі від приватного обслуговування мешканцям нема ніякої. А що витворяють власники з працівниками підприємства? Можете їх спитати…
– Пане Михайле, знаю, що Ви очолюєте ОСББ. Зараз багато говорять про ефективність ОСББ, так це чи ні?
– Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) у нашому будинку 76 на вулиці Стебницькій – друге у Трускавці по часу створення. Я вже десять років його очолюю, хоча спочатку відмовлявся. Але люди просили і я погодився, адже живу там і знаю всі проблеми будинку.
ОСББ треба створювати, але будинок на баланс треба брати тільки тоді, коли буде проведений його капітальний ремонт. Про це йдеться і в чинному законодавстві України. Пояснюю чому. Якщо є будинок новий, або такий, що має 10-20 років, то це одне. Інше діло, коли будинок має по 40-50 років, як будинки на моєму окрузі. Там вже пройшли всі терміни експлуатації.
Коли я став головою ОСББ, то не знав, за що братися в першу чергу – дах тік, труби текли, і так далі. Людина, яка береться за головування в ОСББ, має бути фахівцем, має знати і дах, і підвал, і сантехніку, і електромережі, має розбиратися в цьому.
Є різні підводні камені по статутах ОСББ, тож до мене звертаються ті, хто хоче створювати нові ОСББ, оскільки я маю досвід. Я їм підказую, як це краще організувати, що робити, бо дійсно в ОСББ є багато плюсів, зокрема можливість мешканцям самим розпоряджатися коштами, які вони зібрали, а не передавати їх приватній фірмі, як це є у Трускавці зараз.
Зараз я займаюся проектом утеплення будинків. Держава виділяє 70%, але і тих 30% люди не мають, щоб вкласти гроші, тому треба залучати кошти через обласні програми, треба домагатися виділення коштів з міського бюджету. Особливо це стосується старих будинків, а таких у Трускавці є багато – і на моєму окрузі (на вулиці Стебницькій), і на Івасюка, і на Сагайдачного…
– У Трускавці багато коштів витрачається на непотрібні закордонні поїздки чиновникам, які вони називають «промоції», на роздутий штат виконкому (поза 100 осіб). Чи не краще ці гроші дати на утеплення фасадів, на дахи, заміну електромереж, тобто на комуналку?
– Тільки в останній рік, коли в міській раді сформувалася нова більшість на чолі з Андрієм Кульчинським, ми змогли добитися, щоб більше коштів було виділено на будинки. До того часу гроші використовувалися неефективно. Я не побоюся сказати, що гроші крадуть, і то немалі – різними відкатами, непрозорими конкурсами і так далі.
Має бути контроль за всіма коштами, щоб і депутат, і простий трускавчанин знав за кожну гривню – куди вона використана і наскільки ефективно.
Іде маніпуляція з мінеральними джерелами. Джерела однозначно мають бути у власності трускавецької громади, а не в «Трускавецькурорту», де вони мають по 800 тисяч доходу в місяць. А це ж могло б іти для громади, а не в Київ чи невідомо де і якому «пахану».
Зараз для «Трускавецькурорту» закінчився термін оренди, то нам на сесію спробували пропхати рішення, щоб ми їм ще дали землю на 50 років. Це рішення не пройшло. Джерелами має керувати громада, а не злодії в овечій шкурі.
– Ви балотуєтеся від НРУ, про який люди вже встигли призабути… Для чого Ви створили осередок НРУ у Трускавці?
– Ми не створили «Народний Рух України» у Трускавці, ми відновили його. Це партія Чорновола, партія інших видатних українців. Справжніх українців. Для мене життєвим кредом є слова В`ячеслава Чорновола «Давайте любити Україну, доки маємо, щоб не довелося гірко плакати, коли її втратимо».
У нас в партії нема ні одного олігарха, ніхто не робить фінансових вливань, щоб потім ми мали якісь зобов’язання.
Багатьом ми відмовили (не буду називати прізвища).
– Рух не висунув свого кандидата на мера міста. Кого з тих, що балотуються, Ви підтримуєте?
– На міського голову Народний Рух України підтримує Андрія Кульчинського. Маємо надію, що оскільки він підняв на високий рівень лікарню, то так само буде головувати і в місті. Бо треба дуже багато міняти, причому кардинально. Це однозначно. Тому є надія на нього.
До обласної ради ми висунули трускавецького хірурга Романа Зубрицького. Це справжній українець. Скільки ми до нього зверталися, возили до нього в лікарню наших хлопців-АТОшників, то він завжди чим міг, тим допомагав.
Народний Рух України – це єдина партія, яка у Трускавці поставила першим номером кандидата воїна АТО. Список кандидатів у депутати міської ради очолює Іван Курій. Я думаю, що у Трускавці всі знають, що це за людина і які його заслуги. Такі як Іван мають бути депутатами.
– З чого почнете свою роботу як депутат VII демократичного скликання?
– В першу чергу треба чітко окреслити проблеми будинків 70 та 72, бо проблеми свого будинку я знаю. Якщо ці будинки йдуть на відключення від ЦО, то треба робити кошторис і міняти електромережі. Коли будинок йде на відключення, то завжди є частина бідних людей, які самостійно не спроможні встановити індивідуальне опалення. Для прикладу, в моєму будинку таких було 12 сімей і я їм допомагав, коли йшло відключення від ЦО. Їм встановили електричні батареї, дуже економні.
Ну і утеплення – наші будинки потребують утеплення, то потрібно шукати співфінансування.
Добиватимуся виділення коштів з міського бюджету на фінансування капітальних ремонтів будинку. Це те, що потрібне людям, мешканцям будинків, громаді.
Буде нечесно і неправда обіцяти, що зроблю дуже багато – і те, і друге, і третє. А якщо врахувати, що депутатів у зв’язку з планованою адмінреформою обирають лише на два роки, то треба хоча б зробити найнеобхідніше.
Спілкувався Володимир Ключак
Додаток. Автобіографія Хомича Михайла Петровича
Народився 4 жовтня 1958 року у м. Дрогобич Львівської області. Проживає в м. Трускавець.
Українець.
З 1965 року по 1974 рік навчався в Дрогобицькій школі № 10.
З 1974 року по 1976 рік навчався в ПТУ № 6 м. Дрогобича по спеціальності – токар; = з 1985 року по 1988 рік навчався у Львівському технікумі механічної обробки деревини і здобув спеціальність технік-технолог мебельного виробництва.
З 1977 року по 1979 рік проходив службу в рядах радянської армії по спеціалізації – механік літака.
З 1976 року по 1982 рік працював токарем на Дрогобицькому заводі автомобільних кранів.
З 1983 року по 1988 рік працював на Стебницькому калійному заводі по спеціальності слюсар-сантехнік, на посаді майстра по озелененню м. Стебника, старшим адміністратором готелю «Стебник».
З 1988 року по 1989 рік працював в фірмі «Текоп» м. Львів її філії «Галичина-сервіс» м. Трускавець на посаді головного інженера.
З 1989 року по 1992 рік працював на посаді директора ПП. «Гарант» та керував Стебницьким міським ринком.
З 1995 року по 1998 рік працював майстром поточного ремонту в ЖЕК №1 м. Трускавець.
З 1999 року по 2001 рік працював на посаді менеджера з реклами телестудії «Карпати».
З 2001 року по 2003 рік працював на посаді менеджера з реклами та маркетингу ЦЕЗ №8 «Укртелеком», м. Трускавець.
З 2003 року по 2011 рік працював на посаді майстра дільниці комунального підприємства «Наше місто» ,м. Трускавець.
З 2011 року по 2013 рік працював старшим диспетчером аварійної служби м. Трускавець в комунальному підприємстві «Трускавецьжитло».
З 2013 року по 2014 рік працював старшим диспетчером аварійної служби м. Трускавець ТОВ «ТКО «Комфорт-Сервіс».
З 17 вересня 2015 року працює директором КСП «Галоп» ГКК «Карпати». По сумісництву працює головою правління ОССБ «Здоров’я».
Депутат Трускавецької міської ради шостого демократичного скликання, округ № 15, період з 2010 по 2015 роки.
Член партії «Народний Рух України».
Обраний присяжним в Трускавецького міського суду 2013 – 2014 роки.
Голова спілки ОСББ м. Трускавець з 2013 року на громадських засадах.
Дійсний член Всеукраїнської громадської організації «Сотня Львівська брама», м. Київ – з 2014 року.
Учасник оборони майдану Незалежності м. Київ з 05.12.2013 року по 16.05.2014 року у складі 42 сотні «Львівська брама» та пройшов комплексну військову підготовку, волонтер.
Судимості не має, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень