Краєзнавча робота в школі передбачає цілий арсенал ефективних методів і форм успішної навчально-виховної роботи. Завдяки вивченню, використанню місцевого історичного матеріалу учні мають змогу вийти за межі підручників, відчути історичні події, осмислити історичні процеси, “доторкнутися” до історії.
Теми для краєзнавчої роботи в школі можуть бути різноманітні. Це і теми, присвячені вивченню історії міста чи села, краю, школи, і вивчення пам’ятників і пам’ятних місць, і біографій визначних людей, і вивчення краю в певний період, археологічне вивчення краю, вивчення топоніміки, ономастики, нумізматики краю тощо.
Комплексне вивчення історії краю передбачає, що увага учнів повинна зосереджуватись на основних явищах і процесах, які мали місце в історії даного краю. Дуже важливо прослідкувати з доступною учням глибиною, з одного боку, відображення і переломлення в історії краю загально історичних процесів, з другої – внутрішні зв’язки і відношення між подіями і явищами місцевої історії.
Проведення краєзнавчої роботи може включати різноманітні форми і методи навчання, зорієнтовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об’єктів учнями. Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об’єктів; екскурсії до краєзнавчого музею, тематичні розповіді екскурсовода і керівника факультативу; навчально-практичні роботи, лабораторні (з документами, архівними матеріалами з історії краю); зустрічі з ветеранами війни, національно-визвольних рухів, народними умільцями; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю; робота з краєзнавчими текстами; дидактичні ігри з краєзнавства, брейн-ринг «Люби, вивчай свій рідний край», аукціони, ярмарки народних пісень, приказок, предметів побуту; тематичні бесіди і діалоги учителя та учнів.
Для школярів, що вибирають об’єктом краєзнавчої роботи історію Трускавця або рідного села, можна рекомендувати таку послідовність їх вивчення:
І. Перша історична згадка про село (місто).
2. Історичні відомості про заснування і назву села (міста).
3. Як здійснювалась його забудова.
4. Перші будинки, архітектурні споруди.
5. Перші поселенці і будівельники села (міста).
6. Як зростала чисельність населення.
7. Умови життя, заняття, національний і соціальний склад населення.
8. Вулиці і площі населеного пункту, їх назви та історія.
9. Які визначні історичні місця знаходяться у вашому селі (місті).
10. Зростання житлового фонду, культурних закладів.
11. Формування архітектурного обличчя села (міста).
12. Визначні особистості — вихідці з рідного села (міста) .
Л. Іващенко (“Я” – людина і громадянин (Як ефективніше використовувати краєзнавчий матеріал на уроках суспільствознавчого циклу) наводить наступні рекомендації щодо написання історії села та її використання:
1. Усвідомлення значущості об’єкта дослідження. Використання дослідницької «моделі трьох запитань» Гоулсона. (Що сталося? Чому це сталося? Якими були наслідки чи які можливі наслідки події в майбутньому?)
2. Визначення, хто, як і що робитиме. Створення ініціативної групи.
3. Визначення методів дослідження.
4. Визначення джерел інформації:
а) наукові праці з відповідного історичного періоду;
б) документа.
Визначення місця, де вони містяться (архіви, музеї);
в) праці місцевих краєзнавців. Особисті зустрічі з ними (якщо це можливо);
г) ілюстративний матеріал (фотографії, плакати, малюнки, схеми і т. ін. ).
5. Використання джерел інформації.
6. Опрацювання і систематизація інформації. Складання схем, таблиць, діаграм, карт.
7. Написання роботи.
8. Тиражування історії села.
9. Використання в навчальній та виховній роботі:
На уроках:
1. Роздавальний матеріал для краєзнавчих уроків-досліджень.
2. Використання фактів, подій, схем, фотодокументів, карт для актуалізації матеріалу на звичайних уроках.
3. Використання матеріалу для творчих завдань (творів, есе, віршів, розповідей від імені учасника події, сценок і т. ін.).
4. Інформаційний матеріал для складання тестових завдань для тематичного оцінювання з відповідних тем.
У позаурочний час:
1. Вибір тематики для наукових робіт та мікродосліджень.
2. Написання сценаріїв (вечір, сільське свято, сценка, КВК).
3. Створення історичних ігор з використанням краєзнавчого матеріалу, історичних мікровистав.
4. Написання статей для періодичної преси.
5. Оформлення нових експозицій у шкільному музеї.
6. Робота гуртків.
7. Написання родоводів.
8. Олімпіади, вікторини, конкурси, турніри.
9. Реалізація примірників історії села серед місцевого населення .
Результатом такої роботи можуть бути учнівські реферати, альбоми, буклети, складені за допомогою вчителів історичні довідки про місто / село.
Поглиблюється розгляд певного краєзнавчого об’єкта з учнями і під час тематичних екскурсій до краєзнавчого музею села (міста). Підсумком роботи, своєрідним звітом можуть бути учнівські реферати, до написання яких ставляться певні педагогічні вимоги: добровільний вибір теми, глибокий інтерес до неї, самостійність у роботі над рефератом, розроблення його плану, збір і оброблення матеріалу, його систематизація, написання і захист реферату.
Деякі школярі вибирають об’єктом вивчення історію вулиці села (міста), де вони проживають. Пропонуємо схему вивчення історії вулиці села (міста) в такій послідовності:
• історія назви вулиці;
• події, що відбувались на цій вулиці;
• історія її забудови, перспективи розвитку;
• історія та розвиток промислових підприємств, різних установ, розташованих на вулиці;
• історія окремих будинків і споруд;
• біографії цікавих людей, які жили колись і проживають нині;
• пам’ятники історії, культури тощо на цій вулиці.
Тематика бесід може бути з таких тем: «Рідна вулиця», «Історія вулиці, на якій ти живеш», «Історія вулиці в твоєму житті», «Меморіальна дошка, пам’ятний знак — візитна картка історії вулиці». Цікавою може бути й вікторина «Що? Де? Коли?». Для підготовлених учнів рекомендуємо заочну екскурсію “Вивчаємо історію на вулицях міста».
Зацікавленим у вивченні історії школи можна рекомендувати таку схему:
• час побудови шкільного приміщення;
• ініціатор будівництва;
• перші вчителі;
• роль школи в культурному житті краю;
• знатні люди — вихованці школи;
• сучасні набутки школи .
Для поглиблення знань школярів з даного краєзнавчого об’єкта доцільно провести цикл бесід. Наприклад, «Діяльність школи на різних етапах історичного розвитку, «Витоки і становлення національної школи». При можливості слід організувати екскурсію в шкільний краєзнавчий музей, зал, кімнату. Запропонувати учням підготувати повідомлення «Перші учителі нашої школи», «Відомі діячі краю — вихованці школи».
Багато учнів вибирає об’єктом дослідження усну народну творчість на території краю. Їм можна запропонувати таку схему вивчення:
• вид творчості (дума, легенда, переказ, прислів’я, пісня);
• місце запису (населений пункт, район, область, навчальний заклад, клуб);
• дата запису (рік. місяць, число);
• автор твору (певна особа, колектив);
• події, що могли лягти в основу твору;
• відомості про осіб, які згадуються в творі;
• ступінь поширення твору в даній місцевості;
• популяризація твору гуртками художньої самодіяльності, пресою, радіомовленням;
• прізвище, ім’я, по батькові того, хто записав текст, його адреса, професія і місце роботи.
Подібну роботу можна проводити з учнями, що мають намір вивчати етнографію краю. Послідовність їх досліджень буде наступною:
– вид і назва етнографічного твору, об’єкта;
– давність виявленого твору, предмета та його місцезнаходження, реєстрація (село, район, область);
– дата запису (рік, місяць, число);
– автор твору (певна особа, колектив);
– наявність регіональної специфіки вибору етнічного об’єкта;
– ступінь поширення етнографічного твору в даній місцевості;
– популяризація твору через пресу, радіомовлення;
– прізвище, ім’я, по батькові того, хто передав або виявив даний об’єкт, його адреса, професія і місце роботи.
Учні можуть обрати для дослідження такий краєзнавчий об’єкт, як історія свого роду. Для його вивчення можна запропонувати наступну схему:
1. Прізвище, ім’я учня (клас), національність, рік народження, місце народження.
2. Мої батьки (батько, мати — також і її дівоче прізвище), сестри, брати, їхня спеціальність, як допомагають мені вчитись.
3. Мої предки: дідусь, бабуся, прадід, прабаба. Прізвище. Живуть чи померли? Де поховані? Чим займалися раніше, які знали народні традиції, ремесла, що про них говорять батьки? Про які цікаві історичні факти, події дізнались з їх уст?
4. Що мені відомо про моїх родичів (їх освіта, умови життя, чим захоплюються, заняття). Чи знають український фольклор? Які з народних пісень їм найбільш до вподоби і чому? За що любите і поважаєте своїх предків? Як доглядаєте за могилами і пам’ятниками померлих? Кого з них наслідуєте у своєму житті? Запишіть до свого родоводу пісні, легенди, приказки, колядки, гаївки, які знають ваші батьки і родичі. Чи збереглись у вашій сім’ї перекази, легенди про визначних представників роду? Яке походження вашого прізвища? Які легенди і перекази з ним пов’язані?
Доцільно організувати захист наукових робіт «Славетні галицькі родини», «Історія роду — історія України та краю», а також оформлення альбомів «Пам’ять родоводу», «Роде наш красний».
Поглиблювати свої знання з етнографії краю учні можуть в гуртку “Юний етнограф”. Тематика занять у ньому може бути наступною: “Суть етнографії та її методи”, “Етнографія нашого краю”, “Традиційні народні ремесла краю”. В рамках гуртка можна проводити тематичні екскурсії до місцевого краєзнавчого музею та музею етнографії (м. Трускавець) з подальшою підготовкою повідомлень і виступів на теми “”Українське житло та його особливості”, “Особливості побуту гуцулів”, “Особливості одягу бойків”, “Здійснення походів і експедицій з вивчення стародавніх знарядь праці селян на території краю, предметів побуту, одягу, житла”. З метою систематизації і закріплення знань з етнографії можна провести такі вікторини: “Чи знаєте ви народні ремесла краю?”, “Традиційний одяг етнічних груп краю та його елементи”. Доцільно також організувати виставку предметів побуту і ремесел, яка може стати ґрунтом для створення експозицій і відділу етнографії та побуту при шкільному або місцевому музеї. У цікавій і оригінальній формі можна провести гру “Газдиня” (“Господарка”) на знання і приготування різних страв, специфічних для Прикарпаття; організувати виставку-продаж предметів побуту, вжитку, знарядь праці, вишивок, іграшок із супроводжуючою інформацією про них; етнографічну практику.
Однією з найбільш складних форм краєзнавчої роботи є шкільна експедиція. Головною особливістю шкільних експедицій є пошуково-дослідницька спрямованість. Експедиція є найбільш поширеною формою збору етнографічних, археологічних, фольклорних та інших матеріалів з історії краю. В основу роботи експедиції покладена самостійна діяльність учасників: спостереження за життям, огляд предметів матеріальної культури, збір історико-етнографічного матеріалу, оформлення теми дослідження в письмовому виді, історико-етнографічний нарис за темою, реферат, альбом, виступ з доповіддю на шкільній конференції. Історико-краєзнавчі експедиції, як і туристично-краєзнавчі походи бувають тематичними і комплексними. За змістом шкільні експедиції поділяються на історичні, археологічні, етнографічні, фольклорні, археографічні .
Організація і проведення експедицій складається з трьох етапів: підготовчого, польового, камеральної обробки зібраного матеріалу і звіту. Теми вибираються посильні для учнів, по можливості локальні і маловивчені, які відображають важливі історичні події минулого або наших днів. Учні повинні стати в певній мірі першовідкривачами, що підвищує їх інтерес до пошуку і дослідження.
Підготовчий етап експедиції включає в себе науково-практичні, матеріально-технічні і організаційні питання. В цей час учні знайомляться з метою і завданнями експедиції, визначають індивідуальні теми досліджень, складають бібліографію, вивчають опубліковану літературу, документи архівів, матеріали музеїв, проводять попереднє планування на кожний день, знайомляться з природніми умовами районами експедиції за літературними, картографічними джерелами, а також шляхом опитування людей, які побували в цій місцевості. Готують різноманітну документацію, оформлюють щоденники, записи, знайомляться з технічними засобами, готують туристичний маршрут. Організатори експедиції ставлять перед собою питання: на які знання, отримані у школі, слід опиратися? Які нові знання учні отримують в експедиції з допомогою вчителя, а які самостійно? Як використовувати знання, отримані учнями в експедиціях минулих років і розвинути їх дальше? Яким вмінням слід навчати учнів в процесі підготовки і проведення експедицій?
Підготовка учнів до експедиції проходить в теоретичному і практичному напрямках. Наукова робота з підготовки до краєзнавчої історико-етнографічної експедиції учнів складається з двох напрямків, які доповнюють одне одного. 1. Вивчення етнографічних джерел, писемних, архівних, музейних, речових, опублікованої літератури та інших матеріалів. 2. Польові дослідження .
Глибокі знання архівних, музейних і опублікованих матеріалів є обов’язковим елементом підготовки до експедиції, так як дозволяє глибше і повніше вивчити явища і факти, які були знайдені у час польових досліджень. І навпаки, зібрані матеріали у польових умовах дозволяють не тільки доповнити, але й точніше витлумачити дані, отримані при роботі з архівними та іншими джерелами.
У процесі підготовки до експедиції особливу увагу слід приділяти питанням практичного характеру. З цією метою підготовка ведеться за двома напрямками. Перший з них – практикуми. Перший практикум проводиться у класі і бібліотеці. Його мета – сформувати вміння і навички роботи з каталогами, довідковою краєзнавчою літературою, періодикою, ознайомити учнів з літературою з історії та етнографії краю. У підсумку учні повинні навчитись знаходити потрібну літературу, робити виписки, посилання. складати бібліографію за темою дослідження, складати бібліографічні карточки, анотації книг, тези, конспекти, рецензії на статті краєзнавчого змісту.
Другий практикум проводиться в класі і в архіві. Його мета – сформувати вміння і навички роботи з документальними матеріалами. На початку проводиться робота з документами підручників, посібників, збірників з історії рідного краю. На наступному етапі в роботу включаються документи краєзнавчих музеїв, сімейних архівів тощо. Завдання полягає у тому, щоб навчити учнів самостійно аналізувати документи, черпати з них аргументи для своїх висновків.
Третій практикум проводиться у краєзнавчому музеї. Його мета – набути вміння і навички оброблювати, описувати, паспортизувати, оформлювати, експонувати історичні пам’ятки .
Другий напрямок підготовки учнів до експедиції проводиться у формі практичних занять. Є такі види занять: 1) навчальні заняття, на яких вчитель показує, як учням треба складати питання, план, формулювати робочу гіпотезу з теми дослідження, вести бесіду з інформатором, записувати і оформлювати пригадування, як вести польові записи, індивідуальні і груповий щоденники, фіксувати предмети матеріальної і явища духовної культури. В ході цих занять учні самостійно знайомляться з допоміжними матеріалами (опитувальниками, пізнавальними і практичними завданнями, анкетами, таблицями, пам’ятниками); 2) тренувальні заняття; 3) самостійна робота учнів, яка включає складання плану, підготовка питань, таблиць, пам’яток, формулювання робочої гіпотези, запис згадування батьків, сусідів, визначних людей села, міста, опис предметів матеріальної культури тощо. Учні самостійно читають літературу, де дані описи предметів матеріальної культури або розкриваються методи їх описання, проводяться практичні заняття в музеї, де кожен учень, отримавши відповідні предмети матеріальної культури, повинен їх докладно описати, сфотографувати. З цією метою проводяться навчальні екскурсії в музей.
Дозвіл на проведення експедиції, як і на похід, дає директор школи і педагогічна рада. Вони затверджують маршрут, район і план роботи експедиції. Закінчується підготовка до експедиції складенням наступної програми:
1. Тема експедиції, перерахунок питань, матеріалів, які слід дослідити, зібрати.
2. Мета експедиції.
3. Маршрут, район роботи.
4. Час роботи експедиції в цілому і на окремих ділянках маршруту.
5. Склад експедиційної групи і перерахунок завдань для пошукових груп і окремих членів експедиції.
6. Короткі методичні поради за темами, які розкривають особливості досліджень.
Поряд з тим готуються і затверджуються різні допоміжні документи експедиції: опитувальники, пам’ятки, анкети тощо. Для початківців вони необхідні, бо націлюють на ті проблеми, які необхідно розкрити і вивчити. При організації експедиції важливо мати два питання: що вивчати і як правильно організувати вивчення .
Польовий етап експедиції включає в себе наступні види робіт: підбір інформаторів, запис згадок, анкетування, особистісний огляд і фіксацію предметів матеріальної культури, складання планів жилих будинків, громадських будов, господарських побудов, населених пунктів, таблиць, діаграм, схем, карт околиць населеного пункту, земельних угідь, маршрутів, походів, району роботи експедиції, збір колекцій для музею, занесення їх в польовий опис, ведення польового щоденника, опис предметів матеріальної культури, складення паспортів знахідок. Успіх роботи експедиції залежить від цілеспрямованого характеру збору матеріалу.
Окремо вихоплені факти, документи, фотографії і звичайні знахідки не представляють особливої цінності як для науки, так і для навчально-виховних цілей. Тому важливо мати комплекси, зібрання документів, предметів, об’єднаних загальною темою. Можливості отримання таких зібрань залежить від вибраної теми. Сприятливими у цьому відношенні є теми: історія населених пунктів (села, міста) або його складових частин, школи, промислового підприємства чи закладу; життя і діяльність земляків, учасників тих чи інших історичних подій; історія окремих галузей історії (геральдики, нумізматики, ономастики). Ці теми дають можливості здійснення хоча і невеличких, але особистих відкриттів, проведення дійсної пошуково-дослідницької діяльності під керівництвом вчителів. при вивченні історії села чи міста далеко не завжди в опублікованій літературі і місцевих архівах є необхідні матеріали, особливо з більш давнього періоду. В цьому випадку не обійтись без державних архівів і музеїв. Але за допомогою до них слід звертатися тільки тоді, коли вичерпані усі місцеві можливості. При чому, звертаючись в архіви і музеї, треба точно вказувати, яка подія цікавить, період історії села або в житті певної людини. Оскільки архіви і музеї не в стані дати повного опису тих чи інших подій, вони можуть уточнити окремі факти і події.
Записи відомостей інформаторів історичних, етнографічних, топонімічних, фольклорних матеріалів створюють основу польових досліджень. Щоб свідчення були достатньо повні і змістовні, необхідно старанно підбирати інформаторів, попередньо готуватися до зустрічі із ними, складати питання для майбутньої з ними бесіди. При цьому увага учнів повинна акцентуватися на дискусійних питаннях, які вимагають уточнень .
Записуючи згадування, слід уважно ставитися до імен, географічних назв, адрес осіб, які згадуються інформаторами.
Екскурсії, походи, експедиції є важливими формами топонімічних досліджень. У польових умовах шляхом суцільного дослідження місць поселення і методом опитування жителів проводиться відбір основного топонімічного матеріалу. Щоб свідчення були точними і більшими повними з одного і того ж топоніму опитують три-чотири інформатори в різних місцях населеного пункту. При чому про топоніми даного населеного пункту довідуються в інших населених пунктах і навпаки. Свідчення інформаторів необхідно співставляти з археологічними, історичними, етнографічними та іншими джерелами. Для збору матеріалу складається опитувальник з розділами:
1) офіційна назва, якщо вона є. Це буде словом, з якого починається опитувальник;
2) вимова назви на даному діалекті;
3) короткий опис об’єкту і його місцезнаходження;
4) запис народних повір’їв, пов’язаних з цим об’єктом;
5) місце запису, ініціали та вік інформатора;
6) ініціатор збирання матеріалу.
Зібрані топонімічні матеріали зводяться у картотеку, систематизуються і класифікуються. В архіві карточки розташовуються в алфавітному порядку. За своїм змістом краєзнавча топонімічна робота у школах в основному має історико-географічний та історико-лінгвістичний напрямки. Робота проводиться з вивчення назв центрів обласного значення, топоніміки району, свого села, міста. З цією метою учні ведуть групові та індивідуальні топонімічні словники. Спочатку вивчаються назви, які згадуються у навчальному посібнику з історії краю, потім складається словник за схемою: топонім – переклад – коротка довідка
Третій етап у проведенні експедицій – це камеральна обробка матеріалів. Вона включає наступні види робіт:
1) оброблення записів особистих спостережень, згадувань, замальовок, кіно і фотодокументів, написання доповіді, реферату з теми дослідження;
2) вивчення археологічних знахідок, предметів матеріальної культури, складання паспорту, опис колекцій, занесення їх в інвентарну книгу;
3) участь у підготовці до конференції школи за підсумками роботи експедиції, перегляд колекції діафільмів, слайдів, кінофільму;
4) друк фотографій, підготовка фонозаписів усної народної творчості.
Звітність за підсумками роботи експедиції завершує цю форму історико-краєзнавчої роботи учнів. У практиці шкіл вона повинна бути проведена у вигляді: 1) реферату або доповіді за індивідуальною темою дослідження з короткою характеристикою джерел, що досліджуються і прикладанням ілюстративного матеріалу (таблиць, планів, схем, діаграм, замальовок, фото-, відео матеріалів); 2) запису і оформлення згадувань декількох інформаторів; 3) докладного опису ряду предметів матеріальної культури; 4) особистих варіантів опитувань, анкет, таблиць, схем та інших допоміжних матеріалів за темою дослідження; 5) колекцій предметів матеріальної культури з теми дослідження з паспортами і етикетками на кожній з них; 6) загального щоденника і записуванням короткого літопису кожного дня і своїх вражень, пропозицій .
На покращення ефективності краєзнавчої роботи у великій мірі впливає створення і функціонування шкільних краєзнавчих музеїв, кімнат. Практика свідчить, що шкільні музеї стають центром усієї краєзнавчої роботи і проводять результативну освітньо-пізнавальну, пошуково-дослідну та суспільно корисну діяльність за умови забезпечення їх методично підготовленими, диференційовано спрямованими програмами і тематичними планами.
Можна навести наступні рекомендації щодо створення шкільного музею та використання його експозиції:
1. Визначення типу шкільного музею (краєзнавчий, художній, народознавства, етнографічний, бойової слави і т. ін.).
2. Організація команди, колективу однодумців, зацікавлених у створенні музею.
3. Відвідування інших музеїв з метою навчання створювання експозиції.
4. Створення умов для належного зберігання експонатів у експозиціях і запасниках (тепловий режим, вологість, охорона).
5. Збирання експонатів за чітко спланованим напрямом.
6. Приведення зібраного матеріалу у відповідність з типом музею, умовами, в яких формуються його експозиції, коштами, що виділяються на оформлення експозицій.
7. Оформлення постійно діючих експозицій. Передбачення місця для різних виставок, тимчасових експозицій.
8. Набуття знань про особливості роботи з різними експонатами, визначення їх цінності (копії, оригінали).
9. Зв’язок з громадськістю села при оформленні експозицій. Пошуки спонсорів.
10. Чіткий облік експонатів.
11. Створення путівника по музею. Написання текстів навчальних та загальноосвітніх екскурсій. Підготовка учнів-екскурсоводів.
12. Планування роботи музею. Музейна рада .
Експозиції музею можна використовувати на уроках, проводячи уроки в музеї, дослідження наявних у музеї документів, використовуючи навчальні екскурсії під час проведення уроків, демонструючи музейні експонати на уроках. У позаурочний час можна проводити у музеях екскурсії для різних категорій населення; виховні заходи з використанням матеріалів музею; роботу гуртків; семінари, лекції, конференції; сільські свята; поповнення експозиції музею новими експонатами, їх збирання і систематизація; висвітлення роботи музею в періодичній пресі.
Світлана Біла, доцент, заступник декана історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень