17 квітня 1955 року летничани Михайло і Софія Матоличі разом із своїм первістком, восьмирічним сином Романом зустрічали Великодні свята, а через одинадцять днів на світ Божий з’явився Богдан.
Батьки працювали у рідному селі: п. Михайло – лісником, п. Софія – у колгоспі. Звісно, тримали підсобне господарство, тому діти змалечку були привчені до праці. Коли старший брат покинув родинне гніздо, то всі обов’язки помічника перекочували до Богдана. Однак це не стало на заваді його навчанню. З першого разу він поступив у Львівський політехнічний інститут на інженерно-будівельний факультет. Отримавши диплом, за скеруванням працював у БУ «Трускавецькурортбуд» тресту «Дрогобичпромбуд».
Розпочинав свою трудову діяльність з майстра. А далі впродовж десяти років закономірно, поступово і впевнено піднімався будівельними щаблями вгору – виконроб, начальник дільниці, головний інженер. За його участі у Трускавці виросли санаторії «Дніпро», «Янтар», житлові квартали на вулиці В.Стуса і І.Мазепи, залізничний вокзал, готель «Бескид», інші об’єкти. Внесок Богдана Михайловича Матолича у будівельну галузь згодом був високо оцінений; його обирають членом-кореспондентом Академії будівництва України. Якби він і надалі продовжив трудову діяльність на згаданому поприщі, то, очевидно, не допустив би таких перекосів і несмаків у хаотичній забудові Трускавця в останніх десять років. Втім, це уже інша тема.
Та доля робить крутий віраж, і Богдан Михайлович опиняється у кабінеті першого заступника голови Трускавецького міськвиконкому. Через три роки на сесії першого демократичного скликання його обирають головою Трускавецького міськвиконкому. У 1994 році трускавецька громада знову побачила його у кріслі міського голови. Через чотири роки він знову підтверджує свою репутацію на чергових виборах на посаду міського голови. А уже в 2001 році у житті Богдана Матолича розпочинається Львівський період адміністративно-управлінської діяльності на посадах першого заступника голови ОДА (двічі – з 2001 до 2005 р.) і (2011 – 2013 рр.). У проміжку цих років він опікувався природними ресурсами у Львівській області.
Йому доводилося перебувати у багатьох, образно кажучи, адміністративно-управлінських оркестрах, і ніколи не псував загальної партитури. Бо давалися взнаки набутий досвід на різних посадах, а також природні задатки, які він вміло втілював у конкретні результати.
Справжні друзі, котрих доля розкинула світами, завжди дають не тільки звісточку один одному, а й знаходять можливість викроїти день для зустрічей. І це закладено передусім до програми друзів-однокурсників. Богдан Михайлович дорожить тими відносинами з людьми, коли на терезах спілкування не домінує якась вигода. Він – незламний, вміє терпеливо переносити негаразди і, особливо радіє успіхам своїх дітей, а в нього два сини – Тарас і Андрій – і троє внучат.
Якби оприлюднити на папері коментарі і схвальні епітети на адресу Богдана Михайловича, тих людей, з якими мені довелося розмовляти, то забракло б газетної площі. Цінність в іншому: справжня людська велич є в тій особистості, яка не сконцентрована на собі, а спрямована поза власні рамки…
Отож, Богдане Михайловичу з нагоди народин – Божої Вам благодаті у житті і в хаті, і нехай головний спеціаліст долі випише квитанцію на довгії літа!
Володимир Турмис, газета «Галицька Зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень