Колись всесоюзна оздоровниця, а перед тим відомий європейський курорт, Трускавець дожився до того, що до сьогодні немає статусу курорту державного значення. Опозиційні депутати міської ради прагнуть використати цей факт для критики чинного міського голови, проте цілком очевидно, що не він є причиною того, що відповідного рішення нема по сьогодні. Не винні і опозиційні депутати, не винні трускавчани. Винною є хіба та обставина, що Трускавець по нинішній день не зумів сформувати потужне лобі, яке б рвало на шматки ворогів і відстоювало інтереси нашого курорту на вищих, ніж міський, рівнях.
До Києва далеко, до Львова ближче, тож почнемо зі Львова. З часів незалежності України в обласному центрі завжди була людина, яка відстоювала інтереси Трускавця. Не завжди це були корінні трускавчани, але навіть ті, хто народився на Волині чи Поділлі, або в інших куточках нашої прекрасної держави, відстоювали інтереси курорту Трускавця. В першу чергу це було вигідно їм, бо мали тут свої інтереси, інколи бізнес, хоча не завжди. В 90-х рр. депутатами обласної ради були Мирон Бучацький, Юрій Зарицький, Олександр Грищенко, Лев Грицак та інші, Трускавець був представлений в законодавчому органі на рівні області. А от з 2006 року маємо те, що маємо – жодного трускавчанина в обласній раді, не те що корінного, а й такого, який мав би хоч якесь дотичне відношення до нашого курорту. Щоправда, дві найпотужніші політичні сили ЛОР закріпили за нашим містом своїх депутатів, трускавчани можуть потрапити на прийом, але це все одно не те. Лобіювати інтереси курорту на рівні області нема кому.
Чим дальше в ліс, тим більше дров. Якщо глянемо на рідну столицю, то з жалем побачимо, що там у нас нема нікого. Бідні ми, наче ті сироти, ніхто з трускавчан не спромігся зайняти хоча б якесь солідне місце на владному Олімпі. При нагоді варто зазначити, що наше гонорове і відоме на всю Україну містечко давно обігнали Турківський, Сколівський, Старосамбірський райони Львівщини, не кажучи вже про Дрогобицький, Стрийський, Самбірський. Чому так? І наскільки виграли наші сусіди, наскільки програли ми від того, що нема в нас рідного куратора?
Наведемо один лише приклад. Недаремно в переліку названих районів опинилися три гірські райони Львівщини. Мешканці майже всіх населених пунктів цих районів мають солідні пільги, пов’язані з прийняттям закону про гірський статус, а згодом і із змінами до цього закону. І пенсія вища на 25%, і зарплата, і інші вигоди. Трускавцю ж вдалося підлізти під закон про спеціальні економічні зони – і ці, на лихо, відмінили після Помаранчевої революції. Преференції, які могли здобути трускавчани, так і залишилися примарними, нереалізованими мріями. Ну може реалізованими в мізерних масштабах.
Жодним чином в цьому не варто звинувачувати нікого з корінних мешканців чи тих, кого доля навіки тісно пов’язала з нашим містом. Надто дрібна ми риба, щоб щось вирішувати в цій державі. Але навіть на рівні міста не завжди голос громади хтось хоче слухати. Мабуть мало кому відомо про директиву з 1946 року, за якою прямим текстом заборонялося брати на керівні посади у Трускавці не лише корінних трускавчани, але і мешканців 30-кілометрової зони навколо курорту. А якщо глянути на списки депутатів всіх скликань (демократичних скликань, панове), то порахуйте, в якій пропорції представлене власне корінне населення.
Трускавець може занепадати і перетворюватися на нікому не потрібне містечко, природні ресурси якого применшуватимуться в очах середньостатистичного українця на користь наших конкурентів. В столиці, в багатьох обласних центрах, а навіть і на Львівщині можемо бачити не лише в супермаркетах, але і на офіційних імпрезах «Нафтусю Сколівську», «Моршинську» (мало не офіційна мінеральна вода при Миколі Кмітю), «Олеську» (на неї замінили «Моршинську» при представленні Василя Горбаля) та інші. А чи випадало вам колись бачити «Трускавецьку»?
В час, коли на містечковому рівні триває боротьба за шкіру невбитого ведмедя, опоненти та вороги Трускавця можуть аплодувати. Не створено потужного лобі, нема на верхах тої людини, яку можна було б назвати реально тим, хто відстоює наші інтереси. Хотілося б, щоб при виборах наступних до ВРУ (віриться, що повернемось до мажоритарної системи) став народним депутатом врешті-решт хтось, хто тісно пов’язаний з Трускавцем. І не так важливе його прізвище, важливо, щоб ця людина була «нашою», з баченням проблем курорту та розумінням їхнього вирішення. Щоб допомогла місцевій владі у виході на державні, а хоча б і на обласні програми, на «живі гроші». Бо міський голова може одне, а от народний депутат може зовсім інше.
Наостанок внесемо перелік тих, хто міг би позмагатися за крісло депутата Верховної Ради України від нашого регіону, хто зміг би скласти конкуренцію іншим і перемогти. А перемогти тоді б треба було і по Дрогобичу та Стебнику, нагадаємо, що саме так було за виборів до 2006. Олександр Іванович Чебаненко, Лев Ярославович Грицак, Руслан Ярославович Козир, Володимир Ілліч Козявкін, Віктор Франкович Возняк – це далеко не повний перелік тих, за кого міг би віддати пересічний трускавчани голос на виборах. Не варто забувати, що дрогобицьке лобі теж не пропустить свого шансу, а воно хоч і міцне, навряд чи захоче поступитися позиціями. Проте може бути як завжди, хоча і хочеться як краще. Може перемогти політична доцільність, можемо обрати на «свого представника» «потрібну» людину, яка про потреби Трускавця довідалася лише в час передвиборчої гонитви за голосами. А потім і не згадають за нас, виборців, досвід цьому є і то не однократний.
Незважаючи на неоднозначне значення слова «лобі», яке інколи навіть асоціюють зі своєрідною «мафією», варто відзначити позитив діяльності такого об’єднання в інтересах певного товариства, в даному випадку – в інтересах трускавецької громади. Така «трускавецька мафія» діяла б не на шкоду іншим, але на користь нашу, трускавчани. Шкода лише, що це міфічне утворення, якого реально на даний момент не існує. Чи візьметься хтось за благородну справу просування наших інтересів в найближчому майбутньому, сказати важко. Для цього може бути замало бажання, а чи вистачить жертовності та самопосвяти, а головне, розуміння важливості цього ініціаторами та громадою, судити не нам.
Андріан Марічик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень