Трускавець – справжня перлина Карпат. Українські Карлові Вари. Напевно, найкращий вітчизняний курорт (зважаючи на його всесезонність). Атмосфера тут справді фантастична… Достатньо пройтись центральною алеєю міста, послухати співи народних колективів, погодувати білочок з руки і враження незабутнього релаксу та абстрагування від зовнішнього світу гарантовані. Люди сидять на лавці і дивляться в «нікуди». І думають «ні про що». Як же хочеться сісти біля них і теж подивитись «в нікуди» та подумати «ні про що». Адже так можна зробити лише в Трускавці. А чи вартує зараз говорити про унікальний цілющий склад Нафтусі та безпосередню близькість до чарівних українських Карпат. Такий він, Трускавець: спокійний, безтурботний, відпочинковий, лікувальний.
Та ще приємніше, коли десь в метушливому Києві, знайомишся з людиною, і представляєшся що ти з Трускавця. І не те щоби тобі подобалось хвалитися, чи відчувати, що тобі заздрять. В тих заздрісних очах співрозмовника ти бачиш свою гордість. Гордість за свій рідний край. І вкотре переконуєшся, в якому прекрасному краї ти народився.
Все вище написане є правдою. Але ця правда дуже поверхнева та замулена рожевим кольором. Якщо пірнути глибше – рожевий колір розвіюється, а правда стає не такою вже привабливою. Ні-ні, тільки не подумайте… Я не чергова «акула пера», яка вкотре намагається набити собі рейтинги, чи засвітитися завдяки скандальній статті. Жодного слова про владу! Жодного слова про воду та ЖКГ! Більше того… Я навіть жодного разу не згадаю про дорогу від залізничного вокзалу до вул. Стебницької. Звичайно що ті 150 метрів дуже складно відремонтувати. Та й вони не такі вже стратегічні для міста-курорту. Це всього-навсього єдина дорога до вокзалу. (вибачте, мимоволі, та й згадав.)
Але мова йтиме про іншу дорогу. Дорогу від Львова до Трускавця. Якщо театр починається з вішалки, то відпочинок починається з дороги. Ось вже 7 років з певною періодичністю доводиться їздити до рідного Трускавця. Така вже наша природа людська – нас завжди тягне до витоків, до місць де ми починали ходити і говорити перші слова. І дорога ця включає в себе такий елемент як «МАРШРУТКА».
На необладнаній зупинці привітні водії ввічливо запрошують мене їхати до Трускавця. Звісно ж. Поїхали. Ходиш поміж пустих сидінь і безнадійно шукаєш. Вже 7 років їжджу тими маршрутками, і 7 років безнадійно шукаю те одне сидіння, де б помістилися мої ноги. (зріст в мене стандартний, 186 см.). Як завжди мій прагматизм увінчався розчаруванням. Тож сів на будь-яке вузеньке місце і чекаю «пана касира». «Пан касир» – легендарна людина. Його знають всі. Майже інкасатор. Його зовнішній вигляд просто відвертає. Старий обдертий та брудний одяг. Людина з вічною нежиттю. Причому явні візуальні ознаки тієї нежиті «пан касир» не приховує на своєму обличчі. Вся ця огидна картина супроводжується відповідним запахом. Але і це не вершина того «порядку», який панує на маршруті Львів – Трускавець. Я ще жодного разу не їхав у маршрутці, щоб не було якогось скандалу. При чому, скандал провокується зі сторони «пана касира». Завжди не дораховує гроші та підозрює людей в їх неоплаті, (що й не дивно, бо середня освіта в нього навряд чи закінчена), зверхнє ставлення та неадекватні дії до всіх пасажирів, включаючи пенсіонерів, а особливо, пільговиків. Як цей «пан» попав на таку «престижну роботу» – загадка велика. Можна все зрозуміти. Але це – складно. Людина працює в сфері послуг. Тим більше, в курортній зоні.
Зрештою, порядку на цьому маршруті не було ніколи. Повний безлад з тарифами, які протягом одного дня могли змінюватись тричі (звісно ж з динамікою вгору), безлад з фіксованими відправленнями, яке не включає в себе 15- хвилинне прогрівання двигуна (на вулиці холодно ж, лише +28 С). А про комфорт я вже краще помовчу.
Окрема тема цього месиджу – водії. За свою практику, неодноразово стикався з маршрутними скандалами. Не рідко водії хамили пасажирам, особливо пільговикам, які їздять безкоштовно… Завжди в подібних ситуаціях я займав нейтральну позицію, і навіть з певним розумінням ставився до водія. Бо розумію його нелегку роботу.
Але в суботу 14 липня я став свідком і безпосереднім учасником інциденту, який шокував всіх пасажирів і просто змушує бити на сполох.
14 липня 2010 року, я вже звично для себе зійшов з поїзда і побіг до маршрутки. Яке ж було здивування коли замість типової маршрутки «Еталон» з вузенькими сидіннями та відсутністю елементарної витяжки, мене чекав, відносно, комфортабельний автобус «МАН». Крім того, що були просторі сидіння і мої ноги туди поміщалися, в цьому автобусі ще й був кондиціонер. Яке ж захоплення провели на мене ці чудо-блага цивілізації. Ну, думаю, Європа! ЄВРО 2012 таки бути! Поїхали.
Дорога після нічного поїзда виявилась як завжди, сонною. Зрештою, не тільки в мене. А доїжджаючи до славнозвісної «катюші», в автобусі почалась така типова для цього маршруту метушня… У кожного телефонні дзвінки в стилі «все, я доїжджаю, за 10 хв. буду», хтось фарбується, хтось розчісується. Але не тут то було.
Дивним чином, та з незрозумілих причин, автобус звернув праворуч у напрямку Дрогобича. На людське обурення, водій реагував впевненим видом та флегматичним мовчанням. Як виявилось, щоб швидше наповнити маршрутку, водій забрав 6-ох пасажирів з Дрогобича. При чому не попередивши про це інших пасажирів, які звично їхали та планували свій подальший робочий чи відпочинковий день. Ситуація в автобусі нагніталась. Але на рівні власних емоцій та звичайного обговорення ситуації. Лише мій сусід наважився підійти до водія щоб вияснити в чому причина. Але на те, водій з бувалою впевненістю та наказовим голосом відповів «Займіть своє місце і виконуйте обов’язки пасажира.». Сусід виявився людиною неконфліктною і послухав самовпевненого водія. Я б так само зробив. А що тут вже зробиш?
За 30 хвилин ми зрештою добралися до кінцевої станції. Здавалось, конфлікт вичерпано. При виході з автобуса мій сусід ще раз підійшов до водія, щоб звернути увагу. Попросив наступного разу принаймні попереджувати пасажирів про зміни в маршруті слідування. До речі, зауваження це звучало досить ввічливо. Можливо, навіть занадто ввічливо. Та такою добродушністю водій скористався без вагань: «А хто ти такий щоб я тебе попереджував. Шось не подобається? Якісь проблеми?». Пам’ятаю, ще в шкільні роки (90-ті) в нашому регіоні, серед підлітків були популярні «двіженія», «пастанови» і «стрелки». Так ось манера спілкування водія мені дуже нагадала ті «двіженія». Кращий захист – напад, і водій привселюдно почав ображати мого сусіда, «наїжджаючи» на нього всією масою тіла. А тіло і статура в нього – дай Боже. Мене обурила така ситуація і я вирішив словесно підтримати сусіда. Думав, люди теж підключаться і докажуть водієві що він був не зовсім правий…Треба було бачити перестрашені вирази пасажирів, особливо тих, хто вперше приїхав відпочивати на курорт. Але як виявилось, водій без вагань почав застосовувати свої «блатні прийомчики» і до мене. Нависання всією масою тіла зі словами «Синок, шо тобі не подобається?». Я намагався йому сказати щось про «Закон про пасажирські перевезення», шляховий лист, фіксований маршрут слідування, та інші речі, в яких я поверхнево обізнаний. Та у відповідь, крізь мати, я отримав пропозицію піти за автобус, подалі від людей, і там він би мені розповів про причину відхилення від маршруту. Судячи з сили його руки, яка тримала мою руку та манери поведінки, я зрозумів, що розмова вийшла б «глибокозмістовною» та «дружелюбною». Не люблю такі розмови, тому старався якомога сильніше пручатися. Згодом лише один мужчина втрутився в нашу розмову…. Та, зрештою, суть не в тому.
Бійки не було. Я її уник. Не те щоби перелякався, просто підключив здоровий глузд. Та й шанси в мене, чесно кажучи, були не великі. Зі словами у спину «Синок, я тебе ще знайду, я крутіший за тебе (пряма мова)», я покинув автовокзал і пішов додому.
І вже не такий був фантастичний той Трускавець. І люди наші, на Західній Україні, не такі вже й привітні та гостинні мені видавались.
Звісно ж, ввечері, за бокалом пива, ми зі старими шкільними друзями сміялись з моєї поїздки. Ну звичайно, «в сім’ї не без виродка». Злість пройшла, і Трускавець знову набув свого шарму. Парк знову абстрагував мене від роботи та проблем. А безтурботні туристи, які думають на лавці «ні про що», змусили і мене «подумати ні про що». І зізнаюсь, це чудові думки.
Але я подивився на цю ситуацію як, майже, місцевий житель. Який добре знайомий з місцевим менталітетом. Який знає, що таких «примітивних вуйків» не можна зачіпати словами. Бо конструктивну відповідь вони дати не зможуть в силу своєї неосвіченості. А програвати вони теж не люблять, тому і розпускають свої руки та застосовують силу. Я такий контингент людей знаю. Але я не хочу, щоб про цей контингент знав турист з Києва, Донецька, Криму, Росії, Польщі чи Білорусі. Бо такі водії – візитівка всього нашого населення. Цей водій – це моє лице. Туристи стикнувшись з такою «гостинністю», не будуть вникати в деталі. Для них висновок один: «Дикие западенцы. Бешенные бандеровцы». А я не хочу таким бути. І звичайно, що не таким вже чарівним буде для них той Трускавець. І ніякі білочки в парку вже не допоможуть. Звісно, такий турист більше ніколи не приїде до «этих бешенных». І друзям своїм він розказуватиме не про білочок в парку. Швидше, про «білочки» в головах.
А шкода. Шкода навіть тих підприємців та бізнесменів, які витрачають великі кошти на будівництво готелів, вілл. На їх рекламу, підняття сервісу, щоб побільше туристів залучити до міста. Адже всі ті намагання, панове бізнесмени, зводить нанівець один дуже «крутий» водій автобуса.
Зізнаюсь, я після інциденту не відразу пішов додому. Заглянув ще в диспетчерську вокзалу, щоб взяти ще повну інформацію про мого «любого» перевізника. Там я і зустрів ще 5 попутчиків, які, до речі, вимагали тієї ж інформації. Обговоривши по гарячих слідах всю ситуацію, ми вирішили хоч якось, та й діяти.
Перший наш крок – дана стаття. Ні. Не стаття. Крик душі. В силу своєї професії, я наслуханий, який хаос панує навколо цього бізнесу… Я переконаний в одному – на такому маршруті повинні працювати не тільки кваліфіковані водії, але й помірковані, виховані люди. Суть не в добровільній зміні схеми руху(хоча це серйозне порушення), суть в людському відношенні до пасажирів. Я, звісно, взяв підписи тих п’ятьох пасажирів даного рейсу для листа-звернення в територіальне управління Головавтотрансінспекції у Львівській області, в обласний тендерний комітет та мерію м. Трускавця. Основною вимогою буде недопущення такого «шофера» обслуговувати пасажирів на будь-якому маршруті. Відразу хочу сказати, що нас не задовольнять відповіді даних інстанцій типового характеру(провели, заслухали, обговорили, оголосили…). Якщо даний водій з’явиться на маршруті, звертатися будемо у вищі інстанції, представляючи копії даної статті і заяв у вищезгадані органи влади.
А все вищенаписане – не помста. Тим більше, не спосіб самоствердитись. Це патріотизм до рідного краю, до рідного міста. Хочеться щоб ми були не «дикими бандерівцями», а чудовим привітним і гостинним краєм. Бо, зрештою, такі ми і є! 😉
Для інформації: автобус «МАN»; державний реєстраційний номер ВС 65-03…….; водій: Журавчак Мирон; приналежність автобуса: ТОВ «Транс-Екіпаж»(м. Дрогобич).
Володимир Г. (з електронної пошти, мейл не публікуємо з ряду причин)
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень