Вже понад десять років щоліта приїжджає в Трускавець письменниця, лауреат Національної премії ім. Шевченка, історик, науковець, професор Раїса Іванченко. І кожного разу спілкування з Раїсою Петрівною – це невичерпне джерело нової, цікавої, пізнавальної інформації, приклад невтомної праці на ниві дослідництва української історії та утвердження української державності. Причому різноплановість захоплень та талантів, легкість викладу та подання. Натхнення та небайдужість до справ загальнодержавних вже протягом десятків років Раїси Іванченко не перестає захоплювати та дивувати. Так, окрім історичних романів, монографій, наукових статей Раїса Іванченко є автором 25 пісень, серед них «Пісня про Трускавець». У 1996 році Раїса Петрівна як історик була сповнена гордості від запровадження гривні – національної валюти з такою багатою історією, тож з цієї нагоди народилася «Пісня про гривню», де є такі слова «Повернулась ти до нас з глибини віків, але, як раніше, тікаєш ти від бідняків»…
У Трускавці, на відпочинку та оздоровленні Раїса Іванченко навіть у понад 30-градусну спеку не перестає працювати. Коли я в середу, 4 липня, підійшла на домовлене місце в курортному парку на зустріч з письменницею, то побачила, що Раїса Петрівна … роздає оголошення-запрошення на мітинг на майдані Незалежності «Захисти рідну мову», як реакцію на прийняття у вівторок, 3 липня, Верховною Радою у другому читанні Закону «Про основи державної мовної політики», як у народі кажуть, «про мови».
– Раїсо Петрівно, 6 липня в територіальному центрі обслуговування пенсіонерів зустріч з Вами матиме назву «Трускавець – серце моє». Найперше розкажіть, чим припав Вам так до серця Трускавець, і які зміни Ви помітили за рік з минулих відвідин курорту?
– У Трускавці я вже понад десять років проводжу весь свій вільний час. Я сюди приїжджаю, дихаю свіжим гірським повітрям і оздоровлююся тілом та душею. У мене тут навіть тиск стабілізується, гіпертонія проходить.
Та, на жаль, бачу, що все менше в Трускавці залишається зелені та старовинних віл – таких чудових історичних теремків. Вирубуються дерева, голубі ялинки, які були ще минулого року. Забудова, торгові точки буквально наступають на площу, на курортний парк…
Сумно вражає елементарна непродуманість, недопрацьованість міської інфраструктури та сфери послуг. Важко знайти таблички з назвами вулиць. А на автовокзалі треба довго допитуватися куди цього разу їде «двійка» – на Стебницьке кільце чи на пошту. Бачила, як жінки з величезними валізами спершу півгодини залазили в маршрутку, потім водій на запитання, чи їде він до санаторіїв «Алмаз», «Рубін», їм таки сказав, що він на кільце, і жінки півгодини вибиралися з транспорту… Невже важко це якось впорядкувати табличками чи окремими зупинками?
– Раїсо Петрівно, впевнена, що в Києві Ви плідно весь цей рік працювали. Поділитесь, над чим?
– У Києві відчуваються спроби денаціоналізації українського суспільства, ліквідували Науковий інститут українознавства, в кіосках важко знайти українську газету… Та я закінчила свою 25-літню війну за відродження імені Драгоманова. В американській газеті «Нова газета» (Нью-Йорк) надрукували мою статтю «Апостол правди і науки» в лютому місяці. А дещо пізніше в Філадельфії в газеті «Америка» у двох номерах вийшла моя праця «Драгоманов сьогодні». Мене подали на нагородження орденом «За заслуги» І ступеню, але ще не дали. Нічого, держава не хоче визнавати, зате наукова громадськість світу визнала…
– А чим живе, переймається Раїса Іванченко сьогодні?
– Зараз хочу добитись видання історичних надбань репресованого історика Михайла Брайчевського – реабілітувати історика та нашу історію. Подала заявку на проведення круглих столів, написала статтю «Історичні віхи української державності». Вслід за Брайчевським нагадую там, що Київська Русь звільнилася від монголо-татарського іга у 1320, за іншими даними 1322 році – була так звана битва під Ірпінню. А Московія ще за Івана Грозного платила данину орді. Тобто цього року ми могли б святкувати 690 років звільнення від монголо-татарського загарбання. Я хотіла показати, що українці здавна вміли боротися за свою державність, були успішними.
– А що думаєте з приводу вчорашнього «мовного» законопроекту?
– З часів Римської імперії відомо: чия мова, того й держава. Далі коментувати недоцільно. За роки радянської влади Голодоморами та війнами знищено 40 мільйонів українців. Але я вірю у світле майбутнє України. Бо, як писав Павло Тичина: «Я єсть народ, в якого правди сила Ніким звойована ще не була. Яка чума мене, яка біда косила, А сила знову розцвіла».
Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір’я»
P.S. Зустріч Раїси Іванченко з трускавчанами відбудеться у п’ятницю, 6 липня, в 11.00 у тер центрі.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень