Ми пам’ятаємо, що в країні війна. Але це не означає, що люди повинні тільки плакати. Люди повинні жити, повинні співати пісні, повинні творити, в тому числі творити українське кіно. І робити все, щоб наблизити не просто кінець цієї війни, а щоб наблизити день перемоги.
Приблизно такі думки неодноразово довелося почути на VIII Трускавецькому Міжнародному кінофестивалі «Корона Карпат». Ці меседжі звучали під час офіційної церемонії відкриття, на зустрічах з творцями різних фільмів після показів, зрештою, в самих фільмах.
Фільмів про війну на цьогорічній «Короні Карпат» не бракує. І мова не лише про такі відомі повнометражні стрічки як «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас», «Східняк» чи «Позивний «Бандерас». На тему війни знято і короткометражні та документальні фільми. І про два з них, які демонструвалися у другий день фестивалю в Народному домі, хочеться сказати кілька слів.
Фільм «Останні сусіди» режисерки Євгенії Мельник розповідає про простих людей на Донбасі, в селищі Золоті Піски, на лінії розмежування. Вони говорять російською, вони не вникають чому почалася ця війна, вони не виїжджали з рідного дому, бо не мали куди, та й не хотіли. Вони тут живуть, живуть в цій війні і з тією війною. Ховаються в підвалах, плачуть над вбитою снарядами худібкою, допомагають одне одному, моляться за мир. Моляться щиро, бо знають ціну миру. І чекають, коли ж він настане.
Фільм важко дивитися, після нього виникає гнітюче враження безвиході і німе запитання «За що?» За що мають терпіти ці прості невинні люди? Чим вони провинилися? Коли настане кінець їхньому терпінню і коли вони зможуть радіти, веселитися, забути про жахіття 2014-2019 рр.?
Символічним є побажання старенької жіночки – щоб ніхто не зазнав того, чого зазнала вона та її останні сусіди, побажання, щоб замість сліз були пісні, радість, добро.
Другий фільм про війну з Другої конкурсної програми короткометражних фільмів та «дипломних робіт» – це «Повернення» режисерки Варвари Філіпчук. Стрічка про молодого танкіста з Донбасу, котрий повертається додому. Батьки про нього й забули, не надіючись, що син живий, наречена спилася, обличчя хлопця страшно понівечене під час підбиття танку. Вирвавшись живим з полум’я вогню і полум’я війни, він потрапляє в полум’я несприйняття. Попри тематику війни фільм не є таким гнітючим, як «Останні сусіди», і дає надію, що все буде добре. Відкритий фінал залишає можливість додумати подальшу історію головного героя, «домалювати» його образ і «намалювати» його щастя.
Насправді фільмів про війну на «Короні Карпат-2019» не 5 (три названі на початку повнометражні і два охарактеризовані фільми короткого метру), їх значно більше. Навіть комедії – теж про війну, війну за українство, за українського глядача, за наш «український світ» на противагу «русскому міру». Ба, навіть мультфільми кінофестивалю – це теж війна проти нав’язаних сусідом-окупантом «героїв» типу Маші з мєдвєдєм чи Чебурашки.
Минулорічний фільм-переможець Трускавецького кінофестивалю – теж про війну. «Гірська жінка на війні» (покажуть 8 листопада о 17.00 в «Златі») розповідає про війну екологів з забрудненням життєвого простору, за право жити в чистому від електромагнітних хвиль та шкідливих випромінювань середовищі.
Цьогорічні фільми фестивалю – про війни різних вимірів. «Тарас. Повернення» – про війну Шевченка за право бути Особистістю, «Заборонений» – про таку ж війну Василя Стуса, «Незламні» – про війну Біласа та Данилишина з Трускавця, «Зрадник» – про війну проти радянської бюрократії та радянської системи в цілому.
І навіть комедії – про війну. Діти з Моршина воюють з несправедливістю та аферисткою Сніжаною, діти з комедії про S Миколая воюють з несправжнім Миколаєм, а мама з сином із комедії «Мої думки тихі» воюють за право бути щасливими. І навіть у розважальному «Склепі», де мертва дівчинка карає викрадачів коштовностей з її усипальниці, є елемент війни за правду. Бо Справедливість торжествує, Зло покаране, настає Мир.
Трускавецький Міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат» вносить свій вклад в нашу перемогу. Діти, котрі прийшли на мультфільми, АТОвці, котрі прийшли на «Іловайськ», курортники, котрих привабили сучасні українські комедії – всі вони громадяни держави, котра воює з ворогом не лише за території, але й за душі. За свої території і за свої душі. За Правду та Справедливість. І подібно як у фільмах настає розв`язка, так і в реальному житті колись завершиться ця війна, котра отруїла життя простим мешканцям Донбасу з «Останніх сусідів». І, як було сказано про фільм «Склеп», Справедливість восторжествує, Зло буде покаране, настане Мир. В це дуже хочеться вірити і в це треба вірити.
На фото: кадр з фільму «Останні сусіди».
Володимир Добрий
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень