Є люди, які притягують невдачу. І є люди, які притягують успіх. Це не забобон, це факт, який можна спробувати пояснити. Віра у власні сили робить людину успішною – про це написано тисячі посібників з психології. І навпаки, невпевненість у собі, демонстрація безсилля немов притягує невдачу, проблеми, біду.
Трускавець в 2011-2015 роках переживав нелегкі часи. І не тільки тому, що 2013-2014 були буремними роками для України. Причина крилася в іншому – у керівнику міста. Якщо міський голова немов мантру постійно повторював фразу «ми не маємо впливу на цей процес», то він дійсно був нещасним. Людина без впливу на процес є об’єктом, пасивним спостерігачем, а не активним учасником, яким і личить бути меру.
Історія Трускавця останніх 30-35 років є доволі цікавою. З 1980 по 2010 рік вона проходила під знаком трьох видатних постатей – Болеслава Петровського, Богдана Матолича та Лева Грицака. Це зовсім не означає, що цих постатей було тільки троє. Ні, видатних людей у нашому місті-курорту було значно більше, частина з них вже відійшла у Вічність, а частина активна і по сьогодні. Для прикладу, у розвитку Трускавця важко переоцінити роль і вклад таких людей як Богдан Аксентійчук, Мирон Бучацький, Олександр Чебаненко, Володимир Балановський, Роман Домінко, Олександр Грищенко, Ігор Пілько та багато-багато інших. Але мова про те, що коли перша особа в місті є особистістю сильною, впевненою і впливовою, то від цього користь має все місто, мешканці, люди та територія.
Історія успіху Трускавця починається з 1827 року і вона тісно пов’язана з постаттю Теодора Торосевича. Постать будівничого курорту в 1920-1930-х роках Раймунда Яроша – це та постать, завдяки якій відбувся велетенський прорив, вихід зацофаного села на вершини слави, на всепольський і всеєвропейський рівень. Після ІІ світової війни колгосп імені Шевченка функціонував у Трускавці лише декілька років і курорт поволі відроджувався як потуга, що таїть в собі величезний потенціал. Напевно, що призначення Болеслава Петровського було зовсім невипадковим і після 1980 року всесоюзна оздоровниця не лише розбудовувалася вздовж і вшир, але і розвивалася економічно, міцніла і ставала осередком, центром, який немов магнітом притягував до себе дуже різних людей, що пов`язували свою долю саме з нашою місцевістю.
Попри оптимістичні для України прогнози початок нашої незалежності став випробуванням для економіки Трускавця. Але корабель втримався на плаву, а з середини 1990-х знову розпочався підйом після штормів та лихоліть. Початок нового тисячоліття для Трускавця був вдалим, а роки 2004-2007 взагалі можна вважати прекрасними. Світова фінансова та економічна криза, котра в кінці 2007 – на початку 2008 вдарила по Україні, частково зачепила і Трускавець, та корабель знову витримав і залишився на плаву та в бойовому строю.
Як вже зазначалося вище, немаловажною є роль особистості, роль лідера. Попри різні характери, погляди та уподобання керманичі Трускавця «золотої доби» 1980-2010 років були сильними, харизматичними особистостями, які вміли не обговорювати питання, а вирішувати його, які були активними і не дозволяли себе трактувати як предмет, об’єкт, який безвільно погодиться із нав’язаною думкою. Пишемо «були», маючи на увазі перебування Болеслава Петровського, Богдана Матолича та Лева Грицака на посаді керівника міста. Зрозуміло, що кожен з них ці свої особисті якості застосовував у подальшій роботі, тож успіх супроводжував кожного з них, де б вони не працювали – чи то на державній службі, чи керуючи підприємством, чи в іншій сфері діяльності.
На жаль, у 2010 році так склалося, що до влади в місті-курорті прийшла людина без харизми і без внутрішньої впевненості у своїх силах. Силою випадку та стараннями московських резидентів крісло мера посіла людина, яку супроводжували невдачі. Замість реальних дій Трускавець заполонили примарні слова-обіцянки, замість успіху почався процес застою. А якщо нема руху вперед, нема прогресу, тоді будь-яке тупцювання на місці означає регрес, деградацію. На фоні зупинки Трускавця рвонула вперед Східниця і в деяких аспектах майже наздогнала наш курорт.
На проблему внутрішнього бездарного управління, яку намагалися завуалювати придуманими показниками і підлаштованими поясненнями, наклалися загальноукраїнські проблеми. Весна 2014 року стала потрясінням – курорт опустів, збезлюднів, став пусткою. Мешканці зрозуміли, що без зміни влади їх очікує доля депресивної території, причому гірша, ніж доля Стебника чи Борислава.
2015 рік став роком виправлення помилки. Трускавчани скористалися даним їм шансом і проголосували в абсолютній більшості за нових людей – хтось за Андрія Кульчинскього, хтось за Ігоря Кісака. У лікаря виявилася більша підтримка, ніж в будівельника (не виключено, що на підсвідомому рівні Трускавець обирав того, хто порятує, вилікує місто-курорт після невдалого «будівництва» 2011-2015 рр.).
Тепер, коли розпочався 2017 рік і від моменту обрання Андрія Кульчинського пройшло більше року, можна цілком сміливо стверджувати: цей вибір був правильним. Різке зростання доходів можливе тоді, коли ти прагнеш цього і вживаєш для цього всіх заходів. Поїздки дають результати тоді, коли ти їдеш не піаритися і не фотографуватися, а робити реальну роботу. Люди працюють краще, коли до них звертатися як до людей, а не як до худоби. Освіта має значення, а гуманітарна освіта вчить мислити – цього пилорама не навчить.
Слідкуючи за тим, яким був 2016 рік для Трускавця, впадає у вічі кілька простих речей: 1) абсолютна впевненість міського голови у своїх діях і наочний результат його керівництва, 2) різке зростання кількості відпочивальників та можливість повернутися хоча б до статусу-кво, тобто до рівня наповнюваності курорту 2010-2011 рр., який в 2013-2015 впав до критично низької позначки, 3) відсутність солідних криз, кричущого піару та загроз для стабільності та добробуту. Звичайно, що це далеко не всі речі, які можна позначити знаком «плюс». Але краще ці плюси відчувати на собі, як це маємо зараз, ніж чути про них від якихось політтехнологів, а на шкірі відчувати зовсім протилежне.
Неодноразово доводилося чути, що Андрій Кульчинський – це людина, яка притягує гроші і успіх. Коли почув це вперше, то сприйняв це досить скептично. Коли почув вдруге від іншої людини, то заперечив, що це просто випадковість, що Андрію Кульчинському везе. Коли почув втретє-вчетверте-вп`яте, то задумався і зрозумів, що дійсно, випадковостей не буває і Андрій Кульчинський є людиною позитивною, до якої успіх реально так і липне. Чому? – це вже інше питання, але так воно є.
Якщо «везунчик долі» керує містом, то хіба від цього місто програє? Якщо людині щастить в житті, в роботі, в кар`єрі, то це ж прекрасно, що саме цю людину обирають головою міста!
Свого часу ніхто так не критикував Андрія Кульчинського як Ваш покірний слуга. Коли колишній мер Трускавця практично силоміць звільняв головного лікаря міської лікарні, щоб поставити на його місце саме Андрія Кульчинського, «Трускавецький вісник» був єдиним засобом масової інформації, який вказував на порушення закону, моралі та небезпеки цього кроку. Небезпеки саме для тодішнього мера. Якщо б тоді до нас прислухалися, то, можливо, кар`єра Андрія Богдановича не рушила б семимильними кроками і він зараз не був би мером. Але, як вже було сказано, випадковостей не буває. Не прорахувавши всіх «за» і «проти» та можливих наслідків, екс-мер все ж призначив Андрія Кульчинського головлікарем, підписавши таким чином сам собі вирок. Вірніше, не вирок, а діагноз «профнепридатність».
У 2017 рік Україна вступила з новими надіями, очікуваннями, побоюваннями. Не беремося прогнозувати, яким цей рік буде для нашої держави. Свого часу вінок, який впав на Януковича, та двері, які перед ним закрилися, були предметом глузувань. Насправді ж це був глибокий символізм, знак, що не добути йому до кінця президентури. Не забуваймо ж і про хлопця-солдата, який зомлів під час інавгурації нинішнього президента – це теж знак. Як і знак про голубів папи Франциска, на яких напали ворон і чайка.
Щодо Трускавця, то символом, знаком є те, що екс-мер Трускавця (чи люди, наближені до нього) будують в першій санітарній зоні – відкривають бістро в приміщенні туалету. Це все, більше символів не потрібно. Інший прикрий символ – порожня споруда верхнього бювету, і цей символ не може не тривожити.
Але є й інший символ – це постать діючого мера міста-курорту, який протягом одного дня може і нараду провести, і роботи щодо ремонту вулиці проконтролювати, і в Польщі чи Києві побувати. Андрій Кульчинський як символ енергії, позитиву, успіху та достатку – це те, що заряджає на оптимізм і дозволяє бачити Трускавець містом успішним, перспективним, містом мрій та реалізованих задумів.
Можна не вірити в символи чи пояснювати щось випадковістю. Можна ненавидіти Кульчинського і всіма фібрами душі намагатися здобути реванш чи отримати владу, до якої було так близько, лише рукою подати. Можна фейсбучити та шукати негативу там, де його нема. Але не можна не бачити, скільки змін відбулося у Трускавці тільки в одному 2016 році! Не можна не захоплюватися активністю, наполегливістю Андрія Кульчинського та його вірою в те, що він робить! А якщо так, то попри маленькі мінуси не можна не бачити ті великі плюси, завдяки яким крок за кроком Трускавець стає світовим курортом не на папері чи в планах політтехнологів, а в реальності.
Найважливіше, що за рік часу з вуст Андрія Кульчинського не злетіли розпачливі слова «ми не маємо впливу на цей процес». Як же відрізняються екс-мер та чинний мер у своєму сприйнятті власних можливостей!
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень