Учасники АТО Вадим Пєчніков (доброволець батальйону «Донбас», проходив службу в Слов’янську, Лисичанську, Ласкутівці, Дебальцевому, Вуглегірську, Широкіному) та Василь Тимчишак (боєць 24 бригади 2 мінометної батареї, проходив службу в Бірюково, Довжанськ, Савур-Могила, Зеленопілля) з гідністю завершили службу, та повернулись додому, де їх чекало чимало несподіванок. Як тепер живуть ці герої, відстоюють свої права у цивільному житті.
Чим наповнене ваше життя сьогодні?
Василь: Дома ми не сидимо без діла. Приймаємо участь в різних акціях. З останнього: ми проводили зустріч учасників АТО з метою об’єднати спілки й громадські організації різних міст та рівнів в єдину, бо є їх дуже багато. Відсутня координація дій. Це обмежує. У нас є хлопці в селах (Підбуж, Опака), вони зовсім дезорієнтовані, їм потрібна допомога, тому хотілось об’єднатись, обмінятись телефонами, поділитись досвідом. На зустріч, яка відбулась в Дрогобичі нам вдалось зібрати 100 чоловік. Планувалось більше та на жаль не всі змогли.
Вадим: У Трускавці ми приймаємо участь в волонтерських ярмарках. Допомагаємо ініціаторам чим можемо, встановлюємо намети, колонки. Наприклад, в одну з неділь я весь день малював з дітьми [посміхається].
Відвідуємо засідання виконкому, відстоюємо інтереси наших побратимів. Нас турбує, що сьогоднішня влада намагається передати родинам учасників АТО нежитлове цокольне приміщення. Фактично без вікон, з сирістю та грибком. Це не вкладається ні в які рамки. Ми однозначно проти такого рішення. Сьогодні містом ширяться чутки про те, що багато відомих заможних трускавчан втратили свої мільйонні статки через крадіжку керівника одного з банків. Краще б вони скинулись і купили житло. Тим більше, що суми, які називаються є значно більшими за вартість квартири. Думаю це було б справедливо – зробити такий подарунок сім’ї загиблого бійця за те що він воював, а вони в цей час «заробляли» гроші і горя не знали. Воїн в окопах мерзнув, а тепер що і вдові та дітям доведеться мерзнути в сирому, непристосованому приміщенні – це не правильно. Це принижує заслуги загиблого героя-фронтовика. Таке рішення зовсім не доречне.
Крім того, коли ми приходимо на сесію підвищується активність депутатів.
Василь: Є питання по землі. Земля для АТОшників ніби є, але нам не віддають документи. Все ніби затверджено, узгоджено. Але протягом року їх не можуть передати організації та будівельному кооперативу. Нічим не мотивують, кажуть, що потрібна сесія, згодом виявляється, що немає кадастрового рішення, знов якась документація, переробка. Нами створена громадська організація, будівельний кооператив. Ми є засновниками. Вадим також представляє нас в Асоціації учасників АТО Львівщини. Там працюють юристи, сплачуються внески – робота на обласному рівні.
Вадим: Я чув, що місто оплачує цей проект землевідведення, а після цього на баланс уже цю земельну ділянку з усіма паперами, які можна потім інвестору показувати і щось з ним говорити, от цим займаються. Також, я чув, що затримка виникла в тій структурі, яка готує цей документ землевідведення. Ніби там не можуть знайти документи по геології цієї земельної ділянки. Це, напевне, пов’язано з тим, що там яр (вул.Довбуша, навпроти санаторію «Едельвейс» ). Та ми постійно контролюємо ситуацію.
Як ви думаєте, чи існує загроза того, що будуть спроби купити голоси виборців?
Василь: Загроза завжди існує. В нас люди доведені до зубожіння і гроші, які пропонують партії за голос, здаються необхідними. Звичайно є той, хто хоче купити і той, хто хоче продати. Сподіваймося, що це викоріниться якнайшвидше. Звичайно хотілося б, щоб ніхто не продавав свої голоси. Щоб кожен думав спочатку своєю головою. Хлопці на Сході вмирають не для того, щоб можна було прийти і продати свій голос за кілограм гречки чи за 200 грн. ці гроші можна витратити за день, а в майбутньому втратити можна набагато більше.
Вадим: На жаль загроза продажу голосів існує. Відчуваю, що це знову буде. Насправді, не за те ми воювали, не за те ще сьогодні гинуть хлопці. Ми ж воюємо не тільки проти зовнішньої загрози, а й проти внутрішньої. І перемоги на зовнішніх фронтах не буде допоки не буде порядку всередині. Поки ми не поборемо корупцію, купівлю голосів, байдужість населення, бажання ділових людей отримувати надприбутки до кінця свого життя, забезпечити своїх дітей та онуків коштом простих людей.
Ви є активними членами «Об’єднання «Самопоміч» в Трускавці. Власне чому «Самопоміч»?
Василь: Лідери цієї організації (Микола Онисько, Олег Габриш, Олег Карпин) багато допомагали мені як волонтери, коли я був в АТО. Я б не хотів брати участь в діяльності інших політичних партій, тому що там одні й тіж самі обличчя, нічого не змінюється. У «Самопомочі» я побачив сильну команду, маю намір разом з цими людьми боротись за добробут та розвиток Трускавця.
Вадим: Для мене вибір був простим. Це дійсно нова партія, нові обличчя. Крім того першочергово я керувався тим, що в «Самопомочі» Єгор Соболєв та Семен Семенченко. Це люди, які мудро та зважено говорять те, що я підтримую. Інші партії, підібрали в свої лави регіоналів та корупціонерів, людей, які хочуть жити при любій владі жирно і багато. Люди у цих партіях виключно для кількості. Як на мене якість важливіша за кількість.
Спілкувалась Тетяна Вінницька
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень