Що таке криївка? Це сховок, схованка. Назва походить від слова «критися» (ховатися). В останні 70-75 років це слово чітко асоціюється з місцем переховування бандерівців, воїнів Української Повстанської Армії (УПА).
Криївки були різними – чи то в підвалах хат, чи то в стодолах, але найчастіше в лісі, викопані, облаштовані так, щоб там можна було жити місяцями чи й роками.
Є повстанська криївка і в Трускавці – не справжня, а показова, імпровізована, як елемент музею історії міста-курорту. Одного відвідування трускавецької криївки під час заходів, які тут проводяться, часто вистачає, щоб східняки кардинально змінили свою думку про УПА, бандерівців і весь український національно-визвольний рух середини ХІХ ст.
«Вечір у повстанській криївці». Такий захід буде у Трускавці до Дня Незалежності України, у п’ятницю, 23 серпня. Але й минулої неділі, 18 серпня, в музеї такий вечір відбувся, причому доволі успішно. Бо місць бракувало, серед гостей переважали відпочивальники (в тому числі російськомовні), а програма виявилася оптимальною. Знайшлося місце для цікавої розповіді, для перегляду фільму про УПА («Історія однієї криївки»), для повстанських пісень.
Про останні хочеться сказати докладніше. Кожна пісня на історичну тематику – це зафіксована розповідь про ті чи інші події. Очевидці, свідки, прихильники чи опоненти, нащадки творять віршований твір, який у пісенній формі розповідає про якусь подію чи якісь процеси. У випадку УПА пісні творили окремі люди, загони, проте все ж творцем більшості повстанських пісень вважається народ. А народ не обманює, народ розповідає правду – такою, якою вона була. Тому ці прості пісні «Десь там далеко на Волині», «Ой у лісі на полянці стояли повстанці», «Йшли селом партизани», «Ой над Хустом ворон кряче» та інші – це пісенний літопис тих трагічних сторінок української історії, які пов’язані з діяльністю ОУН-УПА.
Молодий виконавець повстанських пісень Андрій Сливка зачаровує присутніх баладами та манерою виконання. Науковий працівник музею Любов Константинова розповідає про криївку як феномен життя та побуту повстанців. Директорка музею Галина Коваль та працівниці Ольга Борисович і Марія Курищук слідкують за організацією вечора. Атмосфера підвального приміщення відокремлює гостей від суєти світлого недільного пополудня центру курорту.
Сидячи на стільцях у тісному приміщенні імпровізованої криївки, знаєш, що за годину-півтора ти вийдеш наверх, на сонце, підеш додому, повернешся до свого звичного життя. Хлопці, які жили у криївках, не мали такого вибору. Довгі дні, тижні, а то й місяці у схованці, а потім виявлення криївки внаслідок випадковості чи зради. Останній патрон кожен тримав для себе, остання граната розривалася між своїми, щоб не потрапити у лапи ворогу живим. Над криївкою згущувалися темні хмари. Наступала безпросвітна ніч, яку розвіяв лише світанок нашої Незалежності…
Володимир Ключак 
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень