Цьогоріч вони розпочались для вихованців Будинку учнівської творчості міста Трускавця з подорожі по туристичному маршруту «Скарби Подністров’я». Надзвичайна мандрівка взяла свій початок з села Рукомиш, Тернопільської обл. Одразу ж при в’їзді, на південній околиці села розташований цілий комплекс пам’яток, основою якого є красива травертинова скеля, прикрашена чудернацькими нішами та натьоками. З півночі і з півдня скелю омивають два водоспади. В одному з гротів до 1967-го року понад десятиліття переховувався боєць УПА, тут же закінчив своє життя самоспаленням, зраджений і оточений ворогами.
За переказами, перший скельний храм площею близько 25 м. кв. тут спорудили два монахи Києво-Печерського монастиря наприкінці ХІІІ ст. Пізніше комплекс розбудувався, з’явились інші келії-гроти, поряд була зведена дерев’яна церква, на місці якої понад двісті років тому побудували мурований храм св.Онуфрія. Кілька років тому у ніші в церковній брамі знайдена скульптура славетного скульптора Георга Пінзеля. До того часу її приписували невідомому майстру. Зараз скульптура знаходиться у церкві, копія, виконана бучацьким скульптором Романом Вільгушинським передана Борису Возницькому та виставляється у вестибюлі львівського палацу Потоцьких. Весною 2007 р. в Рукомиші побував польський режисер Єжи Гофман (автор “Вогнем і мечем”).
Над храмом рукотворним – нерукотворна святиня. Низенькі двері в скелі відкриваються в досить простору печеру (25 м2). Скельний комплекс дещо постраждав, коли кілька років тому навколо Бучача зробили об’їзну: від вибухів пішли травертином тріщини. Біля входу до храму помітно стару кладку. Кажуть, тут колись був мур. На північ від печерного храму знаходяться значно менші гроти – деякі теж вирубані в скелях. Можливо, вони слугували келіями для монахів. В такому разі монахи тут були ну зовсім вже невибагливі… А зараз є невибагливі прочани: часом вони ночують просто в гротах. Найбільше віруючих сюди збирається на 28 серпня. Біля мурованої церкви росте явір – ботанічна пам’ятка природи місцевого значення. Його вік – понад 350 років.
Після короткого переїзду – зупинка у містечку Бучач. За короткий термін оглянути усі пам’ятки та цікавинки цього населеного пункту не вдасться, тож ми обмежитись трьома розташованими поруч: Бучацька ратуша, руїни замку та костел Успіння Богородиці.
Справжньою візитівкою міста називають Бучацьку ратушу. Вона зведена у 1751-му році за кошти міщан та власників міста. Спроектував споруду талановитий архітектор Бернард Меретин, а вже згадуваний Георг Пінзель оздобив її численними скульптурними композиціями. До пожежі 1811 року ратушу прикрашував високий шпиль; на жаль, відновити його не вдалось. Головною ідеєю в скульптурах ратуші є вічна боротьба добра зі злом, уважне око помітить тут Геракла й лева, Нептуна з тризубцем, Давида та Голіафа. В останній рік нарешті розпочалась реставрація цієї унікальної споруди.
Від ратуші вуличкою прямуємо до костелу Успіння Богородиці та Замкової гори. Костел споруджений на пожертвування Миколи Потоцького в 1761-1763 роках. Архітектор споруди невідомий донині. В плані споруди чітко простежується хрест. Портал костелу прикрашений гербом Потоцьких — Пилявою. В роки радянської окупації в костелі облаштували господарський магазин, а рештки Потоцьких були викинуті з підземних склепів. В 1991-му році храм повернули християнській громаді міста.
Під мурами костелу вгору підіймається стежина. Піднімаємось нею на вершину замкової гори – і перед нами відкриється чудова панорама старовинного містечка. Тут ми оглянули руїни Бучацького замку. Більшість збережених стін були зведені у ХVІ ст. на місці більш давніх. Товщина замкових мурів сягала 3,5-4 метрів. Споруда багаторазово руйнувалась та перебудовувалась. Оглянувши руїни, варто зійти через вулицю Просвіти на вулицю Галицьку, де розташована ще одна цікава пам’ятка — джерело Яна Собеського. Покуштувавши смачної води, прямуємо далі на південь. На виїзді з міста ми зупинились біля старезної “Золотої липи” – під нею 18 жовтня 1672 року був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею.
Наступним об’єктом нашого маршруту є село Русилів. На околицях села бере початок чималий струмок, котрий, долаючи тверді уступи девонського червоноколірного пісковика, утворює каскад мальовничих Русилівських водоспадів. Це найбільш водоспадистий струмок України, на ньому нараховують до 25 водоспадів від 1-2 до 11 метрів заввишки.
І останньою нашою зупинкою стало село Нирків. Тут у глибокій кратероподібній долині річки Джурин знаходиться цілий комплекс історії та природи. Дивом цієї долини є Джуринський водоспад, який вважається найбільшим рівнинним водоспадом в Україні, — він заввишки 16 метрів.
Важко віриться в те, що до його створення долучилися люди: татари під час облоги замку спрямували річку в інше русло. Минули часи — і тепер ми маємо можливість милуватися красою і приймати цілющі водні процедури. Джуринський водоспад сам по собі є каскадним, тому для екстремалів, любителів джакузі, експериментаторів є купа можливостей: гроти, у верхніх частинах водоспаду вода сильніше масажує тіло, а нижче можна спокійно слідом за водою пірнути. Проте це ще не всі чудеса, які є в цьому місці, саме тому наша подорож матиме продовження.
Наталія Салань, керівник гуртка “Старшокласник” БУТ м. Трускавця
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень