Від Різдва до Йордану всюди чути коляду

Вже завтра – Щедрий Вечір, а в неділю – Йордан (Водохрестя). І так чергові свята наближаються до кінця, і вже би їх конем не догнав. Але як і торік, позаторік та багато років поспіль, вони залишаються в пам`яті як щось дуже щемке і добре, дають натхнення, заряд енергії на весь рік. Може тому, що саме в січні ми співаємо найбільше з усіх місяців року, а може тому, що саме на Різдвяно-Новорічно-Йорданські свята ми найбільше набуваємося з родиною, хорошими людьми, друзями, стаємо самими собою, відкидаючи на певний час фальш, лицемірство, відсовуємо маски в сторону.

Свят забагато не буває, тож не втомлюємося тішитися, що у Трускавці практично починаючи від Миколая 19 грудня свята йдуть «накатаним» шляхом. І що спаяні, а інколи й споєні гурти зустрічаються, колядують, прославляють Христа, та ще й гостяться. Може справдиться єврейське побажання, що люди, які гостяться за одним столом, їдять з одної миски, не зможуть нічого злого зробити тим, хто сидів з ними поряд, інакше буде їм нещастя. Якби так було, то наскільки б спокійніше жилося у цьому світі.

Святковий захід «Від Різдва до Йордану всюди чути коляду» пройшов 16 січня в музеї історії міста. Господиня музею, директорка Галина Коваль цьогоріч вирішила провести цей традиційний захід дещо неординарно – розставивши столики на 5-7 персон по всій залі. Тож забава з самого початку налаштовувала на щось середнє між весіллям та корпоративом. Тим більше, що і веселості не бракувало, і всі присутні фактично між собою добре знаються. Адже чужих тут не було – були друзі музею: троє отців, партнери з Нагуєвич, Борислава та Львова, художники, актори, краєзнавці, представники влади, юні історики з НВК «СЗШ №2-гімназія», колядники з Народного дому тощо.

Поблагословив дійство та всіх присутніх отець-декан Петро Івасівка, з віншуваннями виступили ті, хто бере участь у театралізованих дійствах, організованих музеєм. Зокрема, Ігор Ліщинський, який перевтілюється в образ війта Івана Біласа (урядував у Трускавці чверть століття), троє «Торосевичів», Борис Кривко, Микола Іваник, Володимир Грушкевич, Іван Положевець та всі ті, хто любить музей, приходить сюди, тішиться, що є в нашому місті у віллі «Саріуш» такий осередок культури.

Лунала коляда. І соло, як у виконанні Віктора Коваля, семінариста з Трускавця, і посполу. Лунали добре знані та призабуті колядки, простенькі та досить важкі у виконанні, бадьорі та з сумним мотивом. На столі стояли пляшка ігристого вина, миска з пампухами, кошичок з цукерками та мандаринами. Запах ялиці змішувався із запахом соломи, а гучний спів немов проникав крізь стіни музею, насичуючи їх твердістю та впевненістю, що «літа щасливії» точно будуть даровані «сего дому гсоопдарю» і «нашій славній Україні».

А ще ж були спогади – той рай, який від нас ніхто не забере. І вчителька Марія Мількович, і старійшина Трускавця Борис Кривко, і колишній керівник трускавецької культури, а нині директор музею в Бориславі Андрій Спас, і директор Франкового музею в Нагуєвичах Богдан Лазорак, і міський голова Андрій Кульчинський докладали в загальну чашу свої спогади про те, якою була колись коляда, яким було Різдво у хороші та погані періоди нашої історії, і як воно завжди єднало людей.

Володимир Ключак, фото Любомира Поливки