У всіх населених пунктах. Західної України, в яких діяли відділення чи управління НКВД в 1941 році, в обов’язковому порядку знаходились тюрми для утримування т. зв. «злочинців», в основному української інтелігенції. З початком війни 22 червня 1941 року всі ці «злочинці» підлягали знищенню. Нищення проводилось в основному не розстрілами, а мученицькими нелюдськими методами, про які навіть жахливо писати. Про ці жорстокі омертвлення людей стало відомо під час захоплення приміщень НКВД з його тюрмами німецькими військами. Тисячі і тисячі кращих дочок і синів України було замучено, в т. ч. десятки і в нашому місті.
Щорічно на місцях цього терору проводяться віча і відправляються панахиди. В Бориславі перше віче відбулось 1989 року, ще за часів комуністичного режиму, на якому виступила навіть голова міської ради Анастасія Хомишина.
Але в цьому році оргкомітет Бориславської міської ради чомусь заперечив провести такий уже традиційний християнський звичай вшанування закатованих у катівнях Бориславського НКВД. Навіть відмовились відчинити музей (приміщення, де була місцева структура НКВД), щоб подати напругу до апаратури озвучення, а на самому вічу-реквіємі не були присутні ні один працівник міської ради, ні один депутат, ба навіть ні один керівник т. зв. державницьких партій, які вже скоро будуть просити, щоб їх обирали до місцевих рад на виборах. Ми, група колишніх політв’язнів та репресованих, вельми обурені діями цих осіб, оголошуємо їм всім ганьбу і закликаємо мешканців нашого міста добре подумати, чи обирати таких «діячів» до органів місцевого самоврядування, бо при їхньому урядуванні буде великий занепад національного відродження.
Учасники визвольних змагань – Іван Заяць, Іван Гальчин, Марія Попадин, Анна Попова, Володимир Копись, Мирослав Шуст, Яким Лаба, Ірина Найда, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень