Про значення води у житті всього живого писати нема потреби, бо всім добре відомо: вода – це життя. Без води і мінеральної, і питної, і технічної нема й курорту.
Трускавець – курорт – має свою мінеральну воду, але не має в достатку своєї питної чи технічної води. Для свого існування-функціонування місто її купує у Дрогобицького водоканалу і не мало, а понад 11 тисяч кубів на добу. За це Трускавецький водоканал платить Дрогобичу круглу суму – понад один мільйон гривень на місяць. У добру копійку обходиться вода і мешканцям міста. У середньому вони платять 60 гривень на місяць. Курортним установам ціна за воду зростає до десятків тисяч гривень. І нічого в цьому дивного нема, бо вода купована. А хто продає, той і ціну встановлює. Тож невдовзі вона може стати ще дорожчою. А могла би бути і дешевшою, якби Трускавець мав своє джерело питної води. Над цією проблемою напружено працювала колишня міська влада під керівництвом Лева Грицака. І багато чого в цьому напрямку було зроблено. Зокрема, замінено десятки кілометрів магістральних трубопроводів і каналізаційних мереж, збудовано нову насосну станцію, зроблено під’єднання до потужного Доброгостівського водосховища систему водопостачання Трускавця, закуплено сотні метрів магістральних труб, які до цього часу горою лежать невживані на Стебницькій, та інше. Як би це комусь не подобалося, але минула влада робила все можливе, аби місто цілодобово було забезпечене водою. Планувалося мати свій власний водогін з Гірного і не залежати від Дрогобича. Та через ряд об’єктивних причин цю програму не вдалося довести до кінця.
У той же час частку своєї води Трускавець таки має. Вірніше мав, поки санепідемічна служба зі Львова її не перекрила. Сталося це 9 вересня 2009 року, коли вступила в дію постанова Трускавецької санепідемстанції. Тоді виконуюча обов’язки головного державного санітарного лікаря м. Трускавця Ольга Миколаївна Кравець на підставі припису головного санітарно лікаря Львівської області Р. Павліва від 11. 09. 08 № 5948/01 та результатів перевірок Трускавецької СЕС винесла постанову про тимчасову заборону експлуатації (забір і подачу води) поверхневого водозабору (водосховища на р. Воротище) для питного водопостачання міста Трускавця з 09. 01. 09 року.
У приписах (а їх є десять пунктів) львівського санітарного керівництва від трускавецьких водопостачальників, зокрема, вимагалося: розробити та узгодити з Львівською обласною санепідемстанцією план організаційно-технічних заходів для підвищення надійності якості водопостачання міста, постійного знезараження води, проведення постійного відомчого лабораторного контролю якості води, будівництва необхідного обсягу водоочисних споруд, безперебійної та надійної роботи всіх споруд, призначених для видобутку, підготовки, транспортування питної води до споживачів; вжити заходів щодо винесення за межі зони суворого режиму поверхневого водопостачання та дощового колекторів, тощо.
Отримавши такий припис, керівництво Трускавецького водоканалу приступило до виконання зазначених у приписі пунктів. Про це розповідає директор водоканалу Володимир Возняк.
– Ми, практично, виконали всі пункти припису, за винятком трьох, які взаємопов’язані. Це стосується відселення людей з п`яти будинків, що розташовані в санітарній зоні водозабору, перенесення дощового та каналізаційного колекторів за межі санітарної зони. І трете – розроблено, але не погоджено проект санітарної зони питного озера. А не погоджено чому? Тому, що не винесено за межі зони житлові будинки та названі колектори. Виконання цих пунктів для водоканалу є дуже складним і дорогим . А в нас на такі роботи коштів нема. Ми, звичайно, домовлялися із санепідеміологічною службою, що при проведенні щомісячного детального обстеження колекторів нашими спеціалістами та роз в рік спеціалістами спеціалізованих установ будемо доповідати про стан колекторів, на що є відповідні акти, і при умові їх придатності нам дозволять користуватися питним озером. Крім цього ми добилися герметизації вигрібних ям, що знаходяться біля цих житлових будинків. Для обеззараження води ми вирішили використовувати гіпохлорид, що є значно безпечнішим, ніж рідкий хлор, що використовувався раніше. Для дозування гіпохлориду та контролювання його якості. Було придбано німецьке устаткування.. Таке ж обладнання встановили для автоматичного дозування коагулянта, провели реконструкцію очисних споруд – фільтрів, на що затратили один мільйон гривень. На жаль, після виконання цих заходів дозволу на використання питного озера ми ще не отримали.
Наразі, як бачимо, місто тільки втрачає від того, що діє заборона на використання свого питного озера. А за нього, за його функціонування, треба боротися, бо від цього виграє і водоканал, і сотні мешканців міста, які користувалися водою з цього джерела. Тут мала би сказати своє вагоме слово і міська влада, яка, наразі, зайняла, як бачимо, вичікувальну позицію, бо уже минуло два роки, як озеро не експлуатуються. А може це комусь вигідно?
Андрій Говіщак, газета “Франкова криниця Підгір’я”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень