«У дітях наше продовження», «діти – наше майбутнє», «діти – цвіт нації» – ці вислови кожен з нас неодноразово чув у розмовах з друзями, рідними, педагогами. Всі вони відповідають дійсності. Та чи замислювались ми над ними в широкому значенні?
У вік контрасту розвинутих технологій та зубожіння народу кожен бореться за власне виживання, добробут своєї сім’ї та звичайні матеріальні блага. Десять років тому мама дошкільняти могла дозволити собі займатись вихованням дитини протягом усієї декретної відпустки, що позитивно позначалось на розвитку маля. Сьогодні в складних економічних умовах чимало батьків не мають офіційного місця праці та права на декретну відпустку як таку. При щасливій нагоді «білого» працевлаштування, молоді батьки прагнуть не затягувати з поверненням до своїх обов’язків або знаходять паралельний неофіційний підробіток. Існує чимало родин, у яких при наявності неповнолітніх дітей, працюють обоє з батьків, часто на двох роботах, що практично унеможливлює здоровий мікроклімат у сім’ї. Кожну другу з таких сімей класифікують як кризову. Батьки майже не спілкуються, а розмови з дітьми зводяться до формальних запитань про школу і сварок за погані оцінки. Підлітки в таких сім’ях починають прогулювати навчання, огризатись у відповідь дорослим, набувати поганих звичок, частково або повністю виходити з під контролю батьків.
Гірші справи, коли погані звички саме дорослих призводять до кризової ситуації. В таких випадках діти також залишаються на одинці зі своїми почуттями та переживаннями. Алгоритм розвитку подій аналогічний попередньому. Інколи в ситуацію доводиться втручатись працівникам соціальних служб. У третині випадків дітей із кризових сімей забирають в дитячі будинки.
За рік часу у дітей, які були вилученні з родини, спостерігаються проблеми з розвитком. Це можуть бути як видимі фізіологічні, так і приховані психологічні розлади, спостерігаються відставання у розумовому розвитку.
Сьогодні в Україні понад 100 тис. дітей, що проживають в сиротинцях. Чимало з них не можуть бути усиновленими чи отримати опікуна, бо не мають статусу сироти (їх батьки не позбавлені батьківських прав, але не приймають участі у їх вихованні).
Подальша доля цих дітей багато в чому залежить від персоналу дитячого будинку, в якому вони проживають. Відомі випадки, коли у великих, за чисельністю вихованців, будинках спостерігалась негативна динаміка масових депресивних станів у дітей. І навпаки – чим менше вихованців живуть у таких закладах, тим кращий стан тамтешніх дітей. Це напряму пов’язане із розподілом кількості дітей на персонал.
Довготривале перебування у дитячих будинках приводить до узагальненої поведінки, відсутності індивідуалізації, навичок поведінки в соціумі. Залишаючи стіни такого помешкання діти опиняються один на один з незнайомим світом та буденними проблемами: Де жити? Чим заробляти на життя? Як втриматись «на плаву»?.
Допомогти знайти відповіді на ці та інші питання покликаний проект організації «Одна надія» – НАСТАВНИК. За умовами проекту дорослий, що вирішив присвятити себе наставництву, проходить спеціалізоване навчання, яке допомагає йому переконатись у правильності власного вибору чи навпаки, зрозуміти, що він помилявся щодо можливості своєї участі у проекті, а також, осмислити особливості у спілкуванні з дитиною з дитбудинку. Далі координатор проекту та вихователі створюють пару Наставника і дитини.
Надалі наставник має стати другом своєму підопічному, допомогти з навчанням, у виборі майбутньої професії, всіляко спонукати прояв дитиною індивідуальних потреб та здібностей. Заключною стадією проекту є вихід дитини у великий світ впевненою особистістю, здатною самовдосконалюватись, створити міцну сім’ю, стати професіоналом своєї справи та просто успішним громадянином.
Організація «Одна надія» тісно співпрацює з іншими вмотивованими на вирішення проблеми сиріт в Україні організаціями (КОМІСІЯ У СПРАВАХ РОДИНИ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО- КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, АЛЬЯНС «УКРАЇНА БЕЗ СИРІТ» та ін.). Прикладом цієї програми скористались соціальні волонтери багатьох міст України та Республіки Білорусії.
Цими вихідними в Києві відбулась Конференція Наставництва. На цьому дводенному з’їзді наставників відбувається чимало цікавих зустрічей: наставники діляться досвідом, читають лекції відомі спікери. Для прикладу на цьогорічній Конференції спікерами були: Уповноважений Президента з прав дитини Микола Кулеба; теолог, педагог травми, засновник і керівник Дитячого реабілітаційного центру «СОНЯЧНЕ СВІТЛО» – Марек Внук; головний спеціаліст Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, юрист, психолог – Любов Лоріашвілі;. тренер та педагог з величезним досвідом спілкування з важкими підлітками, з дітьми групи ризику, вчитель і консультант по роботі з дітьми-сиротами – Міна Підгайська.
Учасники вище перелічених організацій ставлять собі за мету – Україна без сиріт. Саме тому вони працюють в різних напрямках: з кризовими, неповними сім’ями та дитбудинками.
Діє цей проект і у Дрогобицькій «Оранті» та Бориславській «Оріані». Понад 15 дітей мають наставників, навчаються зав’язувати стосунки, довіряти та довірятись людям поза стінами своїх закладів. Усі, кого зацікавив проект НАСТАВНИК можуть звернутись до координатора Ольги за телефоном 063-028-09-86. Зголошуйтесь, адже чимало дітей чекають на дорослого друга!
Батьки, які багато працюють, щоб забезпечити матеріальне майбутнє своїх дітей, роззирніться, погляньте новим поглядом на своїх доньку чи сина, зосередьтесь на моральних та духовних цінностях, знайдіть час для спілкування та обіймів. Плекаймо наших дітей, бо вони – наше продовження, наше майбутнє, цвіт нації!
Тетяна Вінницька
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень