Близько восьми сотень років у серці Карпат знаходиться монаша обитель. Тут шукають духовної поради та підтримки, зцілення та надії, сюди їдуть, щоб укріпити віру та випросити у Бога благодать, щоб знайти сенс життя, а деколи і самого себе. Мова йде про Скит Манявський, сама назва якого звучить таємничо і величаво.
Великий Хресто-Воздвиженський Манявський Скит – це духовний осередок з XIII століття, оплот православ’я, монастир Православної Церкви України. Знаходиться він в селі Манява Богородчанського району Івано-Франківської області.
Сюди їдуть паломники і туристи, і навряд чи хтось залишиться незадоволеним чи без вражень. Надзвичайно красива природа, намолене місце сили, можливість похарчуватися і переночувати, спокій у повітрі, можливість відгородитися від мирської суєти і заглибитися в себе чи поспілкуватися з монахами – це все безперечні плюси чому треба сюди поїхати. А ще тут можна попити водички з цілющого джерела на Блаженному Камені, промити нею очі, купити духовну літературу, пізнати таємниці відомих осіб, які були пов’язані зі Скитом, піднятися до «скитка» чи оглянути вражаюче красиву місцевість з вершини гори.
Детальніше про історію Скиту Манявського, про туристів і те, чим зараз живе монаша обитель спілкуємося з благочинним монастиря, архимандритом Герасимом Гарасимчуком.
– Отче Герасиме, розкажіть, будь ласка, трошки про найдавніші сторінки історії цієї монашої обителі.
– По історії нашого монастиря підготовлена та видана копітка наукова праця в трьох томах. Я ж тільки коротко зупинюся на основних етапах історії обителі.
Перші згадки про заснування обителі сягають кінця ХІІІ століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм і Пахомієм. Після спустошення Києво-Печерського монастиря монголо-татарами ці два іноки прийшли в Карпатські гори, де і заснували новий монастир. Іван Вагилевич стверджує, що перші монахи поселилися тут у 1281 році.
Дізнавшись про ці благословенні Богом місця, сюди у 1608 році прийшов монах-схимник, суворий аскет з гори Афон Іов Княгиницький. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським Іов створює чернечу громаду. У новій святій обителі він запроваджує найсуворіший устав Василія Великого. Саме за суворість уставу та аскетизм Манявський Скит був названий «другим Афоном».
У 1618 році у Скиті проживало 40 монахів, а з квітня 1619 року на цій території почали споруджувати церкву Воздвиження Чесного Хреста. Фундаторкою будівництва святині була Марія Могилянка, дочка колишнього воєводи і господаря Молдавського Єремії Могили.
В монастирі двічі з’являлася Пресвята Богородиця. Святістю славились некрополь та зовнішній цвинтар Скиту, де спочиває прах тисяч православних галичан.
Архітектурний монастирський комплекс будівель – це ансамбль цегляних, кам’яних і дерев’яних споруд, обведених високим муром з вежами й бійницями. На відстані 400 метрів від виїзної брами монастиря знаходиться так званий “Блаженний камінь”. Камінь-брила із гротом нагадує велетенський горган з отвором. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом. З цієї брили віками витікала вода, яка зникла в час закриття монастиря і так само чудесно з’явилась, коли монастир відродився знову.
В XVI столітті Скит Манявський мав під своєю орудою сім філіальних монастирів: чотири в Молдавії (Сучавський, Драгомирнецький, Путненський і Нямецький) та три в Галичині (в Товмачику, Коломиї, Угорнику).
У 1620 році Скит одержав від патріархів Константинопольського Тимофія та Олександрійського Кирила ставропігійне право.
Монастир мав значний вплив на галицькі монастирі в Уневі, Улючі, Лаврові, Підгірцях, Погоні, Крехові (два останні заснували скитські монахи).
Скит був духовним трибуналом при виборі митрополитів на Львівську кафедру і на видання богослужбових книг. Скит підтримував зв’язки з Польщею, Молдавією, Кримом, Німеччиною, Литвою, Румунією, Грецією, Росією та найбільшими містами України – Львовом та Києвом.
Польські королі Ян Казимир ІІІ, Михайло Вишневецький, Ян ІІІ Собєський, Станіслав Август та коронний гетьман Станіслав Потоцький, шануючи святість Православного Воїнства Христового, надавали монастиреві різні привілеї. Добрим шанувальником Скиту був православний митрополит Петро Могила.
Скит Манявський був відомий і як мистецький осередок. За свідченням Вагилевича, тут була велика бібліотека та богословська і малярська школи, які заснував ще Феодосій. Першу церкву Скиту розмалював Іов Княгиницький. Найбільшого розвитку школа досягла на стику XVII-XVIII століть, коли її очолив Іов Кондзелевич, славетний український митець, ієросхимонах Білостоцького монастиря, що неподалік від Луцька (тепер це територія Польщі). У 1698-1705 роках він створив іконостас для Хресто-Воздвиженської Церкви Скиту, що вважається перлиною українського сакрального мистецтва. Після закриття монастиря іконостас був проданий у Богородчани, а у 1916 р. вивезений до Відня, потім – до Варшави. На даний час він зберігається у Львівському національному художньому музеї.
Ще одну школу – хорового партесного співу – розвинув наступник засновника монастиря ігумен Феодосій.
– Монастир був ліквідований в рамках так званої реформи австрійських властей, тобто касування монастирів?
– Після запровадження в Речі Посполитій Берестейської унії (1596 рік) Скит Манявський ще майже два століття ревно охороняв православну віру і залишився єдиним її оплотом в Західній Україні, не приєднавшись до унії. Дуже багато видатних осіб нашої української історії пов’язані з Скитом Манявським. Серед них гетьман Іван Виговський займає особливе місце. Адже згідно з його заповітом прах гетьмана покоїться у Скиті. Про цей факт засвідчує зокрема український історик Михайло Грушевський.
Пережив монастир і страшні лихоліття. Перше з них було у 1652 році, під час “морового повітря” (епідемії). Друге – цілковите знищення у 1676 році під час польсько-турецької війни, за гетьмана Петра Дорошенка.
В ІІ половині XVII століття внаслідок поділів Польщі ці землі відійшли до Австрії. У 1781 році монахи обновили Скит, провели ремонт усіх споруд. А вже в 1785 році австрійські власті закрили Скит Манявський. Монаша обитель була закрита австрійським імператором Францом-Йосифомна численні звернення уніатського єпископа Петра Белянського, який доносив до цісарського двору про підтримку монахами обителі Коліївщини. Монастир користувався великою повагою серед населення, будучи єдиним осередком православ’я на Галичині. В неділю і свята всі люди йшли в монастир, сільські греко-католицькі храми залишалися пустими, а духовенство збіднілим.
Закриття монастиря викликало великий жаль в галицького народу. Але переслідування не згладили в народі пам’ять про давну славу обителі та непорочне життя скитських подвижників. Монахи часто поверталися, відвідували руїни своєї обителі. Люди нерідко бачили на руїнах старця в чорній рясі.
Потім, як знаємо, були непрості часи в історії України. Австро-Угорська імперія розвалилася в 1918 році, далі землі Галичини відійшли до Польщі, а з 1939 року прийшла безбожна комуністична влада. Тож про відновлення Скиту Манявського можна було лише мріяти.
– Але Господь сподобив, що Скит повстав з руїни і зараз служить Богові та Його Святій Церкві.
– 28 травня 1998 року монастир частково, а з 30 листопада 1999 року повністю був переданий Івано-Франківській єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, що дало поштовх другому відродженню святині.
Великих зусиль прийшлось докласти Високопреосвященнійшому Митрополиту Іоасафу та Івано-Франківській обласній державній адміністрації для того, щоб відродити святу обитель. Президент України Леонід Кучма, відвідавши Манявський монастир на Різдво Христове 2002 року і 12 січня 2003 року, бере його відбудову під свій патронат. За його допомогою і стараннями голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка були завершені зовнішні роботи по відбудові Хресто-Воздвиженського Собору, проведені роботи по реконструкції трапезної церкви та фортифікаційних мурів.
20 жовтня 2002 року відбулась справжня велика подія в житті Велико-Скитського монастиря – освячення Хресто-Воздвиженського собору. На це унікальне дійство прибули на запрошення Архиєпископа Івано-Франківського і Галицького Іоасафа шість ієрархів Української Православної Церкви Київського Патріархату та більше тридцяти тисяч віруючих. Після чину освячення, Архиєреї відслужили першу літургію, передавши храм під опіку Божу і небесних покровителів обителі – Іова і Феодосія.
25 червня 2003 року в Манявський монастир була передана велика святиня – чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Одигітриї – “Ізбавительниці від злих” (ХVІІІ ст.). Ікона має чудодійну силу зцілювати від одержимості злими духами.
15 грудня 2013 року митрополитом Іоасафом було освячено нову монастирську трапезну. У червні 2014 року на території обителі побудовано дерев’яну каплицю для звершення святкових богослужінь у літній час.
І сьогодні трудами нашого настоятеля і священоігумена, Його Високопреосвященства митрополита Івано-Франківського і Галицького Іоасафа древня святиня повстала з руїн, відродившись у всій своїй красі і величі. Знову залунав тут передзвін, знову полинула молитва до Всевишнього. І ми свято віримо в те, що відродження монастиря буде сприяти розвитку духовності, відродженню українських традицій і культури, буде укріплювати нас в прадідівській православній вірі і прививати любов до нашої Святої Православної Церкви і України.
– Окрім того, що Скит Манявський є стовпом православ’я та благочестивим місцем, зараз він ще й туристичний центр. Як братія ставиться до того, що сюди приходять люди, не завжди тверді у вірі, або ж люди іншої конфесії?
– Двері нашого монастиря відкриті для всіх. Чи то приходить римо-католик, чи то греко-католик, а буває, що й мусульмани заходять. Хто хоче помолитися – заходить і молиться. Ми перед ніким не закриваємо двері. Так само щодо території – хто хоче, той заходить, дивиться, фотографує.
Навіть якщо людина не утверджена у вірі, а тим більше в православ`ї, але саме перебування тут дуже змінює людину. Перебуваючи тут, людина відкриває для себе щось нове, і укріплюється у вірі. Навіть якщо людина приїхала сюди чисто як турист, і їй лише провели екскурсію, розказали історію монастиря, то все-таки щось для неї залишається.
Ми, монахи, вже звикли до того, що сюди приходять чи приїжджають різні люди, і займаємося своїми справами, це нас не відволікає.
– Чи є якісь вимоги до зовнішнього вигляду туристів: щоб спідниця була нижче коліна, щоб в шортах не ходити чи жінкам не бути з непокритою головою?
– На території монастиря ми не вимагаємо у людей таких речей. У храмах – так, рекомендуємо. Є плат (хустина), яким жінка може і голову покрити, і який замість спідниці може слугувати. Люди до цього ставляться з розумінням, бо розуміють в яке місце вони прийшли, і що тут є свої правила. Тому в нас не було таких випадків, що хтось з цим не погоджується чи обурюється.
Господь не дивиться на зовнішній вигляд, а дивиться на серце людини. Візьмімо Марію Єгипетську, яку щось не пускало до храму. Але ж після покаяння та покути вона була прощена, вела благочестиве життя, і зарахована до лику святих. І вона вища того старця, котрий у пустині подвизався багато-багато років.
Заходячи в храм, людина має мати належний вигляд. Так, я знаю, що є церкви і монастирі, де людину через зовнішній вигляд не пускають всередину до храму. Але це можна не пускати ту людину, яка ходить до церкви і яка знає всі особливості. А якщо людина вперше переступає поріг храму? А ми її тільки через те, що вона прийшла в неналежному одязі, відкидаємо, відвертаємо, то чи буде це правильно? Вона ж більше ніколи не повернеться. І ця душа буде загублена.
А Господь дає шанс кожному. Коли йдемо до сповіді, то гріхи нам прощаються. Так само і тут ми маємо людям давати можливість змінювати себе. А не пустити тільки через «дрес-код» означає, що більше людина сюди не прийде.
– Отче Герасиме, якщо до Скиту Манявського їдуть паломники чи туристи не власним транспортом, а автобусом чи поїздом, то як найкраще сюди добиратися?
– Найлегше і найпростіше – до Івано-Франківська, а вже звідтам сюди, до Маняви. Якщо в найближчий час нема прямого рейсу, то можна їхати з пересадкою – до Богородчан, а звідтам до Маняви.З Івано-Франківська до нас дорога займає менше години часу.
Проблем з доїздом до нас немає, тільки в неділю складніше добратися.
– Люди йдуть до монастиря переважно тоді, коли мають велику потребу, коли хочуть духовного чи фізичного зцілення, зцілення сім`ї, коли якась біда. Чи за останній час з моменту відновлення монастиря були випадки таких разючих зцілень?
– Так, були, і то немало. Люди приходять і дякують за зцілення. Але все залежить від кожного з нас. Через нашу віру, через молитви монахів, через воду, яка є на Блаженному Камені – Бог діє в різний спосіб.
От розкажу один з випадків зцілення. Одна сім`я в старшому віці (обидвом вже поза 40 років) не мала дітей. Молилися, просили Бога, приїжджали сюди, монахи над ними молилися. Лікарі розводили руками і визнавали, що нічого не можуть вдіяти. А молитва допомогла, і ці люди отримали те, що просили в Господа. Останній раз вони тут були цього року на Покрови, я з ними бесідував – їхньому синочкові вже шість років.
Інший випадок – сюди приїхав отець Роман, якому мали робити дуже складну операцію на серце. Він тут жив у келії, вів законний послух. І прийшло зцілення, обійшлося без операції.
Один з вірних мав дуже хвору доньку і привіз її сюди в 2013 році. Тут вона приклалася до мироточивої ікони ігумені Манявської. Коли потім цю дівчину взяли на остаточний аналіз перед операцією у Києві, то виявилося, що ніякої пухлини головного мозку в неї вже не було. Це буквально місяць часу пройшов від того дня, коли вона відвідала Скит Манявський.
Так що недарма нашу обитель називають «українським Афоном». Тут монахи моляться цілодобово, тут намолене святе місце, де люди отримують по вірі своїй. Тож запрошуємо, приїжджайте до Скиту Манявського і подивіться як тут є своїми очима. Бо краще один раз побачити, ніж сто разів почути.
– Дякую за розмову, отче Герасиме.
Володимир Ключак
P.S. Автор дякує за поїздку та можливість поспілкуватися з архимандритом Герасимом випускникові Івано-Франківського богословського інституту, трускавчанинові Романові Матису.
Мета цієї публікації – привернути увагу до святих місць України та популяризувати духовні маршрути, в тому числі серед відпочивальників, які оздоровлюються на курортах Західної України.
Більше про Скит Манявський можна прочитати на офіційному сайті монастиря: https://skytmaniava.if.ua
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень