Журналіст, бізнесмен, адвокат, міський голова Дніпра. Це – Борис Філатов, український політик нового покоління, один з лідерів партії «Пропозиція», яка бере участь у місцевих виборах 25 жовтня.
Партія «Пропозиція» йде на вибори і в нашому регіоні, зокрема в Трускавці та Дрогобичі. 17 вересня член Політради «Пропозиції» Борис Філатов відвідав Дрогобиччину та поспілкувався з партактивом. В рамках візиту також відбулася коротка зустріч Бориса Філатова з міським головою Трускавця Андрієм Кульчинським.
А ще Борис Філатов та перший заступник виконавчого директора Всеукраїнської Асоціації громад та член Політради партії «Пропозиція» Іван Фурсенко поспілкувалися з місцевими журналістами. Зустріч проходила в ресторані «Белліні» готелю «Міротель».
Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з Борисом Філатовим про загрози для місцевого самоврядування, про міфи та наклепи, про життя та боротьбу.
– Пане Борисе, Ваші візит на Дрогобиччину – це…
– Ми зараз їздимо Центральною та Західною Україною, зустрічаємося з нашими однопартійцями, з колегами, симпатиками, спілкуємося з міськими головами.
За останній рік, відколи «зелені» («Слуга народу» – авт.) прийшли до влади, згортаються принципи місцевого самоврядування. Люди, які прийшли до влади в державі, не слухають і не чують місцеве самоврядування та приймають абсолютно неправильні управлінські рішення.
Сильна держава – це сильні територіальні громади. Центральна влада мала б займатися питаннями економіки, зовнішньої політики, безпеки, як це є в цілому світі. Натомість питаннями розвитку територій, освіти, покращенням життя людей на місцях мали б займатися місцеві органи самоуправління. Для цього ми повинні мати не лише повноваження, а й відповідні функції та кошти. Муніципалітети повинні мати і свої муніципальні служби порядку, як це є в країнах ЄС. Це також і екологічний контроль, питання грального бізнесу та інші питання, котрі мають вирішуватися не у Верховній раді чи Кабміні, а на місцях.
Що стосується села, то в наших принципах є передача земель сільськогосподарського призначення органам місцевого самоврядування для того, щоб власне місцеві жителі, а не чиновники з Києва підписували державні акти про право власності на землю. Ну і звичайно, це програма сільського розвитку, яка зараз в Україні відсутня, хоча питання вкрай актуальне.
– Кілька днів тому у столиці протестували представники громадської ініціативи #Save_ФОП…
– З рухом #Save_ФОП ми співпрацюємо досить тісно. Сесія Дніпровської міськради прийняла звернення до ВРУ з вимогою виконати вимоги підприємців, які озвучує ця громадянська ініціатива. Підприємці не просять у держави якоїсь допомоги, вони просять їм просто не заважати утримувати себе та свої родини. А їх примушують до якихось додаткових дій, щоб вони проводили докапіталізацію, вкладали якісь додаткові кошти, яких в них може й немає.
Робити цього категорично не можна. Ми й так маємо катастрофічний відтік кадрів за кордон. Це стосується висококваліфікованих кадрів у різних галузях – енергетиці, медицині, туризмі, промисловості. Чому держава допускає такі речі, а не порадиться з людьми?
Чому не виконуються ті засадничі речі, які нам минулого року у своїх передвиборчих програмах обіцяла партія «Слуга народу»? Рішення приймаються не спільно, після обговорення, а кулуарно, швидко кидаються на голосування. Це стосується і адмінреформи, створення нових районів. Знівельовано статус міст обласного значення, і ніхто не може зрозуміти які повноваження будуть у місцевого самоврядування базового рівня, а які у районного рівня. Бо бюджетний кодекс у цьому розрізі ще не прийнятий. Тому досі незрозуміло за що буде відповідати міська гілка влади, а за що районна. І це стосується всієї України – і Сходу, і Заходу, і великих міст обласного значення, і таких містечок як Трускавець чи Дрогобич.
Нарізка районів у Дніпропетровській чи Чернігівській області взагалі абсурдна – в деяких із них за довідкою старенькій бабусі прийдеться їхати 150 км. В міністерствах не їхали на місця, а «працювали» по карті. На мапі намальована дорога, а її вже немає з 1994 року. І дитині до школи треба доїжджати не 7 км, як на карті, а 47, і виїжджати їй треба о 6 ранку, а о 6 вечора вона повертається додому. Це дівчинка-першокласниця. Тому ці речі обов’язково потрібно змінювати.
Влада має належати громадам. Якщо ми на місцях отримаємо максимальні повноваження, то ми обов’язково ділитимемося ними з нашими жителями. Це і народні ініціативи, і місцеві референдуми, і інші засоби народовладдя, які можна та потрібно впроваджувати на місцях для того, щоб люди самостійно могли вирішувати куди ж витрачати надходження, кошти платників податків. Ці речі повинні бути відкритими, логічними та зрозумілими для простих людей.
– У нас в Західній Україні побутує стереотип, що «Пропозиція» – це все ж партія східняків, а не всієї України…
– Н, це не так. На вибори наша партія «Пропозиція» йде по всій Україні, зараз ми представлені в 21 регіоні України, виставляємо кандидатів на пост міського голови в 97 містах. Тобто, на цей момент ми зайшли в кожну п’яту ОТГ. Нашим регіональним організаціям ми не нав’язуємо ніякі політичні принципи, ми об’єднуємо людей, для яких небайдужою є ідея власне місцевого самоврядування – діючих мерів, заступників міських голів, лідерів громадської думки в тому чи іншому місті.
Партію «Пропозиція» ми будуємо знизу, а не з партійного офісу в Києві, як це є в більшості випадків. «Пропозиція» сформована інституційними людьми, які знають, вміють і роблять. Партія об’єднує Схід та Захід, Північ, Південь та Центр України навколо найболючіших проблем, які потрібно вирішувати на місцях, і які часто є подібними в різних регіонах. Це питання поганих доріг, якості води, проблем в освіті, медицині, поводження з твердими побутовими відходами тощо.
На жаль, зараз будь-які дії, які проводяться на території місцевої ради, мають обов’язково погоджуватися з урядом – починаючи від струмка і закінчуючи технопарком. Буває, що є інвестор, є земля, є бажання розвивати територію та бізнес, а уряд блокує рішення місцевої ради. Це ланцюгова реакція, спричинена непрофесіоналізмом державних управлінців вищого рівня.
Стосовно того, що партія має більше прихильників на Сході та Півночі України, то це не так. З точки зору людського потенціалу в Дніпрі, звичайно, більша кількість населення, ніж в Тернополі чи Луцьку. В Харкові, наприклад, у нас менше прихильників. Все залежить від того наскільки нам вдається прихилити до своїх ідей лідерів громадської думки на місцях.
Але не це головне. Ми різні та рівні. В нас є корпоративна солідарність, і абсолютно рівні стосунки між мером міста-мільйонника і міста з 10-15 тисяч жителів. Бо і там, і там – громада, місцеве самоврядування.
– А ще на Західній Україні поширюється міф, що «Пропозиція» – це партія Коломойського, близнюк партії «За майбутнє», або ж сателіт «Слуги народу». Як спростовуватимете такі міфи і як плануєте завойовувати довіру виборців Західної України?
– Так, такі чутки дійсно розповсюджуються, особливо на Західній Україні, щоб дискредитувати нашу політичну силу. І ми навіть знаємо хто це робить і для чого.
Дійсно, був період, що я працював з Ігорем Коломойським, коли він був губернатором Дніпропетровської області. Але після 2014-2015 років наші дороги розійшлися. Причому ми розійшлися не просто адміністративно, ми розійшлися світоглядно.
На жаль, Ігор Валерійович не поміняв свого ставлення до країни. В Дніпрі точно знають, що ми з ним по різні сторони барикад.
Чому ці плітки поширюють? Тому що партія «Пропозиція» – це партія реального місцевого самоврядування. Наші опоненти ж займаються лише симуляцією. Користуючись тим, що в них є мажоритарники у Верховній раді плюс великі гроші плюс потужні медіа-ресурси, вони займаються симуляцією. По-перше, в них нема серйозного представництва серед лідерів місцевого самоврядування. По-друге, імперативний мандат, який зв’язує депутатів. Натомість в «Пропозиції» ми приймаємо виключно колегіальні рішення. А там, у них, є бенефіціар, з бородою. Він вже має, і ще буде мати серйозні проблеми з американським правосуддям. І в той момент, коли ті проблеми дійдуть до логічної розв`язки, тоді ми побачимо зовсім інші речі.
Раніше казали: «Хто дівчину годує, той її і танцює». Ми самодостатні люди, в нас в партії нема олігархів, хоча ми, звісно, підтягуємо підприємців, людей, які мають ресурси. Тому «нас не танцюють», ми самі вирішуємо яким шляхом іти і що робити. Своїх ми не кидаємо, в розмін нікого не віддаємо. Тому до нас горнеться щораз більше розумних та чесних людей, які чогось досягли у своєму житті.
Ми франшизою не торгуємо і не фінансуємо місцеві організації, бо опираємося на лідерів громадської думки, на керівників місцевих громад, і в нас партія мережева. А в них навпаки – вони обіцяють ефіри, обіцяють офіси, обіцяють оплату за енергоресурси, обіцяють світле майбутнє. Але ж люди не дурні, вони бачать чергові олігархічні проєкти.
Так, вони розповсюджують про нас брудні плітки – спочатку на Волині, в Рівному, тепер перекинулися на Галичину. Навіть причепилися до наших корпоративних кольорів бордового та срібного, до того, що серед членів «Пропозиції» є російськомовні мери.
25 жовтня життя не закінчиться. Ми вже зараз в переговорах з представниками інших політичних сил, у тому числі спілкуємося з лідерами обласних центрів Галичини, з Гройсманом. Після виборів всі патріотичні проукраїнські лідери місцевого самоврядування зійдуться в одному пункті, ви це побачите. Бо нам нема чого ділити. В нас нема порядку денного, який роз’єднує. Але в нас є стратегічні речі щодо визначення країни-агресора, територіальної цілісності – ці речі ми називаємо чітко. По-інших питаннях в яку церкву ходити, як вулицю назвати чи щодо Томосу ми сперечатися не будемо.
А сателітами партії «Слуга народу» ми точно не є, особливо після того як Офіс президента за останній рік відкрив проти мене біля 300 кримінальних справ.
– Це політичне замовлення?
– Це один з найгірших варіантів тиску, брудного використання адмінресурсу.
Для тиску на місцеве самоврядування використовуються найогидніші способи. Наприклад, у Дніпрі вони перешкоджали будівництву лінії метро, в Житомирі арештували рахунки теплоенерго, в Кропивницькому Мінфін не погоджує видачу кредитів для будівництва, і таких випадків ще дуже багато. А історію про Грибовицьке сміттєзвалище ви всі знаєте прекрасно, вона з того ж ряду.
Державний фонд регіонального розвитку, який особливо важливий для невеликих громад, в 2020 році був суттєво скороченим, і ті очільники місцевого самоврядування, які не йдуть паралельно з центральною владою, не могли розраховувати на жодні кошти для своїх об’єктів. Тобто, ці об’єкти були свідомо викреслені з переліку проєктів будівництва на 2020 рік. І це є проблемою відношення держави навіть не до місцевого самоврядування, а до людей. Адже ж метро чи школа будуються не для мера, а для жителів міста. Це неприпустимо, тому це треба змінити, треба раз і назавжди визначити за що відповідає держава, а за що місцеве самоврядування. Тому один із наших програмних пунктів – прийняття Муніципального кодексу.
Вакханалія триває – попри вимоги всіх норм Європейської хартії місцевого самоврядування та Венеціанської комісії у виборче законодавство зміни вносяться за два місяці до виборів, а не мінімум за рік, як це прописано. Придумали партизацію, імперативний мандат – постійно придумуються якісь нові комбінації, щоб задушити місцеве самоврядування по всій країні. Але ми їм не дамо це зробити. З цим треба закінчувати. Коли ми з міськими головами інших міст це зрозуміли, усвідомили, що треба об’єднувати наші зусилля, тоді і народилася наша партія «Пропозиція».
Зараз до нас приєднується щораз більше людей. Ми щиро віримо, що на виборах 25 жовтня «зелені» отримають фіаско, і в Україні місцеве самоврядування вдихне на повні груди.
– Як відбувався шлях від бізнесмена Філатова до політика та державника Філатова? Чи було важко? І чи не хочеться махнути рукою та повернутися в бізнес?
– В мене ніколи не було політичних амбіцій. Я добре себе почував, свій перший мільйон доларів задекларував ще в 2006 році, ми з сім`єю часто подорожували, по пів року були за кордоном.
Зміни настали після Майдану, після того як Росія почала агресію на українські землі. Коли Янукович втік, і Сходом почало трясти, мене призначили заступником губернатора. Якщо ти чоловік, якщо ти давав присягу, то ти мусиш стояти до кінця і захищати свою країну до кінця. І так мене ті процеси затягнули.
Потім я думав так – все, трохи стабілізувалося, з Новоросією розібралися, всю ту наволоч розігнали, можна повертатися до спокійнішого життя. Проте тут приходять мешканці і кажуть: «Борис Альбертович, Ви такий молодець, якщо не Ви, то хто ж представлятиме наші інтереси?». Це я про вибори до Верховної ради. Тоді я зайняв третє місце по Україні за рівнем народної підтримки, біля 65%.
Коли ж в 2015 році проходили місцеві вибори, то я пережив шок – мером Дніпра міг стати Олександр Вілкул. Для мене це означало перекреслення всього того, що ми робили, за що воювали, за що боролися, що відстояли. І тут загроза реваншу регіоналів. То що, всі наші зусилля – це марна трата часу? Ні, так не буде – кажу собі. І так мене тоді обрали міським головою Дніпра.
Чи хочу я піти з політики? Можливо, в глибині душі так. Здавалося, прийшли торік нові обличчя, були такі солодкі обіцянки. А що виявилося насправді? Кортежі пропали, а настала ера велосипедів? Ні. Стало ще гірше. Майже повністю знищена система місцевого самоврядування.
Тому для мене зараз знову стоїть гостро питання, як і в 2014: «Якщо не ти, то хто? Хто їх зупинить?». Тобто зовнішні обставини змушують мене і далі в цьому жити, далі боротися за право моєї країни бути нормальною та цивілізованою.
А чисто по-людськи – так, якби я покинув політику, то міг би бути щасливішим, і дружина не слухала б, не читала і не бачила того бруду, який на нас ллється.
В місті щоб навести порядок, треба обов’язково ставати комусь на хвіст, зокрема забудівникам, які є провайдерами чиєїсь волі. За кожним кіоском, МАФом, будівлею – як не депутат, то полісмен, як не міністр, то прокурор, і ти починаєш з ними воювати по-чесному, а отримуєш у відповідь зовсім нечесні методи. Але чоловік має з цим справитися. Людину оцінюють за кількістю та рівнем її ворогів (сміється)…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень