Нині Україна – країна героїв. Плакатів і стягів. Промов і гімну. Навіяло.
Вшанували Романа Різняка – «Макомацького». Панахидою біля пам’ятника. Майоріли прапори. Блакитно-жовтий, червоно-чорний.
Згадати земляка зібрались діти, громадські діячі, представники влади ,отці та … діти свідків життя Романа.
Обличчя людей виглядали насупленими, очі дітей стомленими. Влада закликала шанувати пам’ять, отець неголосно розповів історію мовчазної постаті.
Небо висіло сірою журбою, де-не-де пролітала одинока ворона.
Панахида, ранньовесняна погода, голосна тиша. І день – безбарвно-тужливий.
На однотонні тяжіють грона ягід. Полум’яні, як маки.
Глянула, і, все ожило.
Побачила чорну,як вугіль, землю… залиту як грона кров’ю, червоною.
Молодого Визволителя, Боронителя, Захисника.
Образ змінював образ. Уява малювала, малювала, малювала.
Аж до сьогодні. Розплющила очі і побачила стяги.
Один із них – наше майбутнє, інший – минуле. Де який? В цю мить й не сказати….
Славетні герої пробуджують свідомість, їх самопожертва наштовхує на роздуми.
Їх доля стає прикладом для наслідування.
Тож не дарма усе, не дарма!
Тетяна Вінницька
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень