«Громада Трускавця набула у власність дюжину картин». Новинка під такою назвою на офіційному сайті Трускавецької міської ради вивела з себе політика, очільника Трускавецької міської організації партії «Батьківщина» Руслана Крамара. Його коментарі відносно цього банального випадку, коли місто через відділ культури робить якусь покупку для одного зі своїх підрозділів, відверто вразили. Не професійністю чи правдою, радше навпаки – бажанням зробити піар у сфері, в яку дописувач не мав би лізти взагалі. При всій повазі до пана Руслана, з яким ми свого часу не один пуд солі з`їли, і при моєму принципі, що не критикую тих, з ким колись працював, в даному випадку промовчати не можу. Як колись польські єпископи в радянські часи сказали свою знамениту фразу «Non possumus», так і я не можу змовчати, коли йдеться про шкідливі ідеї, які завдають удару по нашій культурі, а тим більше по Трускавцю.
Отож, спочатку сама новинка, без будь-яких змін та доповнень.
«До музею міста-курорту придбано картини на трускавецьку тематику авторства художника Степана Пісьо. Про це 4 жовтня на щотижневій апаратній нараді в Трускавецькій міській раді повідомив міський голова Андрій Кульчинський. На картинах зафіксовано об’єкти архітектурної спадщини, завдяки яким Трускавець є впізнаваним у всьому світі: вілли «Ягуся», «Олімпія», «Старий Відень», «Під Матір`ю Божою», «Світязянка», церква св. Миколая та інші.
Всі роботи були виконані художником Степаном Пісьо в період 2015-2018 рр. Формат картин різний: 40х50 см, 30х40 см, 40х60 см, 50х70 см. Твори виконано в техніці олійного живопису (олія на полотні).
“Роботи художника Степана Пісьо чудово вписалися в інтер’єр холу музею міста-курорту. І було б прикро втратити ці картини, адже вони показують яким красивим є наше місто. Тому вирішено зберегти ці картини для нащадків, викупивши їх у автора. Тож відтепер громада міста стала повноправним власником цих полотен”, – зазначив міський голова Андрій Кульчинський».
А зараз пряма мова Руслана Крамара.
«Шановні міські голови міст України, голови ОДА, голови РДА! Купуйте картини, за бюджетні кошти, які зафіксують об’єкти архітектурної спадщини вашого регіону. Вчіться у винахідливості війта Трускавця.
Не так давно, щоб зберегти балет в Україні, Трускавецька міська рада купила паркет для балету за 5…….. тис грн.
Ви уявляєте, меру сподобався балет. Депутати проголосували, фінвідділ профінансував паркет на якому раз в рік танцює балет. Меру сподобалась картина. Депутати проголосували, фінвідділ профінансував..
А журналісти написали: громада купила паркет, громада купила картини. Яка громада??? Чим не Північна Корея?»
Відчуваєте різницю у стилі подачі інформації? В першому випадку в спокійному тоні повідомляється про надбання для міста, причому досить вигідне (про це згодом). У другому – істеричний заклик до міських голів, голів РДА та ОДА наслідувати дії «війта», тобто сільського голови. Не мера, а саме війта.
У самому слові «війт» немає нічого поганого, і нормально говорити про війта Модрич, Доброгостова, Орова, Станилі чи Болехівців, але аж ніяк не пасує називати війтом селищного голову, наприклад Східниці, Підбужа чи Меденич. А називати війтом міського голову, тим більше голову міста, в якому ти виріс і де поховані твої предки – це не дуже добре.
Ідемо далі. Пан Руслан у своїй звичній манері подає дуже спрощену картинку як що відбувається у Трускавці – мовляв, є поганий мер-диктатор на зразок Кім Чен Іра в Північній Кореї чи його наступників, який робить все, що захоче. Захотів картину – ось тобі картина, захотів сцену для балету – ось тобі сцена, захотів чиюсь голову на тарелі – ось тобі голова у крові, захотів мільйон чи мільярд – ось тобі, маєш, «депутати проголосували, фінвідділ профінансував».
Порівняння Трускавця з Північною Кореєю не додає балів Русланові Ярославовичу, тим більше, що він разом з очолюваною ним політичною силою теж певною мірою приклалися до теперішнього розкладу сил у Трускавці. Ставити під сумнів демократичність виборів у Трускавці направду смішно, а принижувати міського голову – це те, за що в тій же Північній Кореї по голові не погладили б. От за що дійсно можна дорікнути Андрієві Кульчинському, так це за те, що той занадто м`який і не відповідає злом за зло. Бо якби такі тексти були написані паном Русланом за попередніх мерів, то невідомо чи було б кому відписувати, адже покійникам не відповідають.
Але то таке, ліричний відступ. А зараз до суті справи.
Отже, місто, себто громада Трускавця придбала для музею (!) картини. Факт перший – для музею!!! Вони висітимуть в музеї, поки той музей буде там стояти. Якщо в 2025 році Андрія Кульчинського не оберуть міським головою, то він не забере ті картини до хати, не продасть їх на аукціоні Сотбі, не подарує своєму найкращому другові, як і не забере сцену для балету чи бруківку та водогони. Це перше. Картини залишаться для міста, для громади (!).
Друге. Відділ культури купує чимало основних засобів і просто товарів чи послуг. Для школи мистецтв купуються музичні інструменти, для музею Біласа підсвітка, для Народного дому жалюзі, для організації концертів чи фестивалів послуги звукорежисера, оплата виступу артистів, для бібліотек книги. Книги, Карле, книги! І не на якусь одну тисячу, а на значно більші суми. За останні чотири роки книг до бібліотек Трускавця куплено на більшу суму, ніж за всі попередні 20 років! От за що треба критикувати Кульчинського, і то нещадно – що вкладає в культуру! А критикувати за якихось пару картин, де намальовані вілли Трускавця чи церква святого Миколая – то явно не рівень політика. Так може робити хіба хтось, хто дуже а дуже далекий від культури.
Третє. Ціна питання. Менше тисячу у.о. отримав художник Степан Пісьо за 13 (!!!) картин. Кожна з картин (а малювалися вони впродовж чотирьох років) обійшлася місту (а не Північній Кореї) в менш ніж 100 доларів. А точніше, менш ніж в 2 тисячі гривень. Хто розуміється в мистецтві, той широко відкриє очі, а хто не розуміється – хай подивиться які насправді ціни на картини на вернісажі неподалік курортного туалету, біля бювету чи в творчих студіях, які є в місті.
Якщо б я був підлою людиною, то я б підняв ті суми, за які голосував дописувач, щоб їх виділити для КП «Наше місто», чи які гроші отримувало підприємство, яке очолював Руслан Ярославович, від замовлень міської ради в різні періоди – з 2011 по 2017 рік. Тож 25 тисяч гривень на картини, які багато-багато років висітимуть в музеї і тільки зростатимуть у вартості – це не та сума, за яку варто робити бурю в склянці води, тобто «шорох» в Інтернеті. Це так дріб’язково, якщо не сказати ницо та гидко. Не треба було цю тему піднімати, Руслане Ярославовичу, воно Вам особисто і партії в цілому не додасть жодних балів. Жодних!
Четверте. Депозит. Розумні люди, багаті люди вкладають гроші в те, що зростатиме в ціні. Навіть в 20-річну дівчину не варто інвестувати, якщо вона красива, але дурна. Бо за 20-30 років від її краси нічого не залишиться, а розуму не прибуде. А от інвестувати у розумну, хоч і не дуже красиву, явно оплатиться. Це так, для прикладу.
Хто колись, за життя Сальвадора Далі, Пабло Пікассо, Рубенса чи Рембрандта придбав його картини, той напевно не пошкодував. А нащадки покупця стали мільйонерами. Отож кожна з картин скромного Степана Пісьо в майбутньому ніколи не стане дешевшою від тієї ціни, яку місто заплатило в 2019 році. Ніколи! Тож якщо припустимо, що в 2025 році Руслан Крамар стане міським головою Трускавця, то він тоді може продати і ті всі 13 картин, і придбані книги та музичні інструменти, і обладнання Народного дому – ото вже заробить! І не треба буде бути диктатором Північної Кореї.
І останнє, п’яте. Митець Степан Пісьо оцінив свої картини задешево. Він отримав тільки за матеріали (полотно, олійні фарби, рами) та роботу (малювання, оплата виготовлення рам). За чотири роки, коли він малював ці картини, він «заробив» на Трускавці менш ніж 521 (!) гривню на місяць. Я б ніколи не писав цю статтю, якби не знав пана Степана особисто. Дуже талановитий, спокійний і надзвичайно скромний. Принижувати таку людину натяками на якісь меркантильні інтереси – це недостойно для політика. Повірте, дорогий Руслане Ярославовичу, це не той випадок, коли можна вдало попіаритися. Тут Ви попали пальцем в небо.
А зараз хочу запитати шановну громаду Трускавця. Хочу почути щиру відповідь на одне-єдине запитання. Хто правий: Крамар чи Кульчинський? Руслан Ярославович, котрий так жорстко розкритикував невеличку інвестицію міста в культуру, чи Андрій Богданович, котрий погодився на пропозиції відділу культури придбати книги для бібліотек, інструменти для школи мистецтв, картини та підсвітку для музеїв? Чи правий Руслан Крамар, котрий посадову особу, обрану громадою, називає війтом, а Трускавець прирівнює до Північної Кореї, чи правий Андрій Кульчинський, котрий ніяк не реагує на ці укольчики?
Якою б не була відповідь високодостойної та шанованої трускавецької громади, точно можна сказати одне. Хто правий, а хто неправий, розсудять Бог та час. Якщо хтось зловживав своїм посадовим становищем, то за це відповідальність настане як не на землі, то на небі. А за наклепи та оббріхування теж є відповідальність, не конче адміністративна чи кримінальна, але в першу чергу моральна.
І наостанок про дружбу. Неодноразово мені доводилося брати інтерв’ю і в Руслана Крамара, і в Андрія Кульчинського. І один, і другий є патріотами свого роду, свого міста, своєї держави. І один, і другий мають як позитивні, так і негативні риси (бо так влаштована людина). Колись вони були хорошими друзями, навіть партійними соратниками. Колись вони знаходили порозуміння, переступали через амбіції та образи, подавали собі руку і йшли далі. Зараз Руслан Ярославович жорстко б`є Андрія Богдановича, нещадно критикуючи та висміюючи кожен його крок. А Андрій Богданович слідує принципу «вдарили по правій щоці – підстав ліву, відібрали плащ – віддай грабіжникам ще й сорочку». Чи правий він? Не знаю, не знаю.
Є багато чого не до кінця ясного та незрозумілого в цьому світі. У випадку з картинами ж ясно одне – вони у власності громади, вони будуть в музеї. Якщо ви, шановні трускавчани, не ходите до музею, то подивіться на 7 з 13 картин художника Степана Пісьо на трускавецьку тематику. І дайте відповідь вже не на те, хто правий, чи міський голова, чи політик, котрий його критикує. Дайте відповідь, чи подобаються вам ці картини і чи їм місце в якихось приватних колекціях, чи все-таки в музеї міста-курорту?
Володимир Ключак
P.S. Якщо хтось колись продаватиме твори Михайла Біласа, нашого славного трускавчанина, Народного художника України, то я буду першим, хто рекомендуватиме міському голові, депутатам та фінвідділу викупити їх. Бо це теж буде той випадок, коли я як мешканець Трускавця та виборець буду «за», щоб «депутати проголосували, фінвідділ профінансував». У рідне та в культуру варто інвестувати! І ніхто мене не переконає в зворотному…
P.P.S. Русланові Ярославовичу та Андрієві Богдановичу хочу побажати добра, миру, відновлення дружби та успіхів. Першому в бізнесі, другому в політиці.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень