Саме в другій половині літа, коли по-справжньому спека дається взнаки, в Україні завершується підготовка до нового футбольного сезону. Не виняток тут і спортивний клуб «Енергія» (Львів), який виступає у футзальній Екстра-лізі. Минулий сезон команді не вдався. Колектив горить бажанням реабілітуватись перед своїми вболівальниками, особливо перед тими, хто у ці дні дає відсіч російській навалі на півдні та сході нашої держави.
Про атмосферу в команді, готовності до боротьби за чемпіонство, амбітні завдання на новий сезон розповідає один із її лідерів, член Національної збірної України з футзалу, майстер спорту міжнародного класу Михайло Зварич.
Починав у Дрогобичі
— Давайте з «банальних» речей почнемо, з того, що найбільше цікавить тих, хто про кар’єру футзаліста мріє. Де навчались, як робили перші кроки у футболі, футзалі?
— Народився я у Дрогобичі. Навчався у Дрогобицькій ЗОШ № 17. Перші футбольні кроки робив у ДЮСШ під керівництвом тренера Дмитра Курп’яка. Згодом поїхав на навчання у спортінтернат луцької «Волині», де провів два роки. Ще рік грав у команді «Скала» (Моршин). Після школи вступив до Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка на факультет фізичного виховання.
У той час університет мав футзальну команду СК «Каменяр», яка під керівництвом тренера Івана Ільчишина виступала у Першій лізі. Я отримав запрошення до цього колективу і зіграв два сезони. Також у складі команди ДДПУ ім. І. Франка став чемпіоном України серед студентів. Саме у цей період і зробив остаточний вибір на користь футзалу.
Невдовзі мені запропонували поїхати на перегляд у НФК «Ураган» з Івано-Франківська. Там якраз набирали молодих хлопців. «Оглядини» пройшли успішно, і мене зарахували до команди «Ураган-2», яка виступала у Першій лізі. Там провів два сезони, відтак став гравцем головної команди «Ураган», що виступала у Вищій лізі України. Після завершення контракту, у 2018 році, перейшов до МФК «Продексім» (Херсон).
– Чим запам’ятався херсонський етап твоєї кар’єри?
— Гріх скаржитись на те, що було. Тоді там зібрався амбітний, сильний колектив, який два сезони поспіль вигравав золоті медалі, один раз — срібні. Ми також здобули Кубок та Суперкубок України, виступали у Лізі чемпіонів. Тому наразі це найуспішніший етап моєї кар’єри. У клубі були гарні умови, нас активно підтримували уболівальники.
Якби не рашисти…
— Але… почалась війна. І все у херсонській дружині пішло шкереберть…
— Прикро, що через повномасштабну війну херсонський «Продексім» припинив існування. Гравці, тренерський склад роз’їхалися. Я перейшов до львівської «Енергії», за яку виступаю другий рік. Радий, що став гравцем такого відомого клубу. Мене тут дуже добре прийняли. В «Енергії» зараз добрий професійний колектив. І гравці, і тренерський штаб, і керівництво працюють над тим, щоб повернути до Львова кубок і титул чемпіона. Знаю, що це нам під силу, тож серйозно готуємося до сезону.
Змагання проходять у непростих умовах. Але ми вдячні Збройним Силам України, нашим мужнім Героям, завдяки яким маємо змогу грати у турнірах.
— Ходили чутки, що СК «Енергія» переживає певні проблеми і може припинити існування. Наскільки вони відповідають дійсності?
— Справді, були такі чутки. Гравці почали хвилюватися, адже «Енергія» (Львів) — це відомий футзальний бренд, і було б дуже шкода, якби команда зникла. Як у таких випадках кажуть? Не діждетесь! Керівництво нас зібрало і запевнило, що все буде добре.
Про спортивні трофеї, футзальні нагороди
— Як оцінюєте минулий сезон для «Енергії»?
— Минулий сезон можна вважати провальним, адже нам не вдалося здобути жодного трофея. Стартували добре, вийшли до раунду плей-офф. У чвертьфінальній серії ігор до двох перемог здолали харків’ян — 2:0. У півфінальній серії до трьох перемог зустрілися з київським «Хітом». Там, як кажуть у футболі, була справжня «заруба». Серія мала аж п’ять ігор, в останній ми, на жаль, програли. У матчі за третє місце Фортуна теж була не на нашому боці, і в підсумку команда фінішувала без медалей.
Не пощастило нам і в кубковому півфіналі. Несподівано поступилися рівненському «Кардиналу» у серії пенальті.
За результатами сезону була серйозна розмова з керівництвом клубу, проаналізували невдачі. Зрештою, гравці й самі розуміють, що провалили минулий сезон. Мабуть, далися взнаки невизначеність щодо проведення чемпіонату, відсутність повноцінних тренувальних зборів. Будемо виправляти ситуацію. Цього року плануємо привезти до Львова футзальні нагороди.
І «Барселоні» забивав, і «Бенфіці»
— Який забитий м’яч у Вашій футзальній кар’єрі найбільш пам’ятний? Може, у ворота «Барселони»?
— Думаю, це гол у ворота івано-франківського «Урагану». Цей м’яч закріпив нашу перевагу і допоміг «Продексіму» виграти чемпіонство. Того сезону ми відставали від першого місця на 11 очок, але зуміли наздогнати лідера. І щоб стати чемпіонами, треба було обов’язково перемогти «Ураган» у Херсоні. І ми це зробили! Пам’ятними є голи, забиті у футболці національної збірної України, а також у ворота фаворитів Ліги чемпіонів — португальської «Бенфіки» та іспанської «Барселони».
— А якщо про зустрічі-двобої згадати…
— Той же поєдинок з «Ураганом» назву. Тоді ми вибороли перше чемпіонство для Херсона. Це були надзвичайні емоції, я теж уперше став чемпіоном України. Також довго пам’ятатиму виступ за збірну України на Євро-2022, матчі у єврокубках.
Коли ще за «Ураган» виступав
— Коли отримали перший виклик до Національної збірної України?
— Я тоді ще виступав за «Ураган». Ми полетіли до Китаю на комерційний турнір, де перемогли всіх. Китайці, до речі, дуже люблять футзал.
— Які спогади залишилися у Вас після матчу зі збірною росії у півфіналі Євро-2022? Атмосфера навколо цієї гри була дуже «підігрітою»…
— Були емоції, переживання… Перед грою команду зібрали, розповіли як поводитися: не піддаватися на провокації, не тиснути руку росіянам… Організатори теж переживали, намагалися розвести команди, щоб ми не перетиналися до гри. Було дуже багато стюардів, охорони. Усе це додавало нервозності, «тиснуло» на психіку перед грою. На жаль, попри самовіддану боротьбу, несамовите бажання перемогти ми поступилися. Прикро. Але сорому за гру не відчуваю. Не потрібно забувати, що за росіян виступило чимало натуралізованих бразильців, які грають за різні команди в їхньому чемпіонаті. Але потрапити у четвірку кращих команд Європи — це теж гарний результат.
Рівні суперники, однакові шанси
— Як оцінюєте склад відбірної групи на чемпіонат світу-2024 з футзалу, до якої потрапила збірна України? Чи маємо шанси вийти з неї?
— На мою думку, жереб звів у групі «В» майже рівних суперників: Україну, Польщу, Бельгію, Сербію. Я не бачу тут очевидного фаворита, як не бачу і аутсайдера. На нас чекає напружена, багата на різні спортивні колізії боротьба. Буде цікаво. З усіма цими командами вже грали, і доволі успішно. Тож, думаю, Україна має шанси здобути путівку на чемпіонат світу, що пройде в Узбекистані.
— Що вам допомагає долати труднощі, переживати невдачі? Чи підтримують сім’я, родина?
— Батьки, дружина, донечка, теща з тестем — усі мене підтримують! Дивляться матчі, активно уболівають, знають чи не всі команди, багатьох гравців. Така підтримка для мене дуже багато важить. Справжній драйв, правдиве натхнення маю від успішних дій на фронті, героїчної боротьби наших захисників. Це найбільше надихає.
Ярослав Грицик, Орест Хандоняк, «Високий Замок»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень